Молодіжна політика Молодіжна політика

Оцінка політики влади за період від вересня 2019 до теперішнього часу


У вересні 2019 року молодіжну політику включено в новостворене Міністерство культури, молоді і спорту. Присутність слова «молодь» у назві — це чиста формальність. Нове Міністерство в затвердженій урядом структурі вперше за десятки років не передбачало ані окремого молодіжного департаменту, ані директорату.

 

Профільне міністерство без будь-яких консультацій із молодіжними організаціями та іншими виразниками молоді (стейкхолдерами) узяло курс на створення, а через пів року на ліквідацію Державного агенства з питань розвитку молоді та громадянського суспільства.


Сама назва говорить багато: агентство планувало «розвивати молодь» (тоді як правильно було б створювати можливості для її саморозвитку). Попри позитивні декларації, реально на обрії вийшла загроза ще більшої бюрократизації й без того забюрократизованої молодіжної роботи в Україні.

 

Як компенсацію для молоді подано національну програму молодіжних обмінів вартістю приблизно 20 млн доларів на 2020 рік. Але й ця ідея теж сформульована і проголосована Урядом без жодної участі молоді (тобто — недемократично). Організації, які мають молодіжні програми, ніяк не могли зрозуміти для чого інвестувати одразу таку суму коштів у невідтестовану програму. Хоч ініціативу вітали всі.

 

Так само недемократично Уряд підготував і ухвалив програму дій — без жодних консультацій із молоддю в частині, яка стосувалася молоді. Програма дій містила концепти 5-річної давності, які давно вже морально застаріли та потребували корекції за підсумками державно-громадського діалогу (він був, але не на цю тему).


Великим плюсом програми Уряду було те, що загальна ціль щодо молоді виписана так, як цього очікував сектор — включення 25 % молоді в суспільне життя. На жаль, ця ціль, як і національна програма мобільності в програмі дій уже нового уряду зникли взагалі.

 

Новий склад Парламенту дуже позитивно поставився до законопроекту «Про молодь», який лежав у профільному комітеті без розгляду біля 5 років (по-суті через упереджене ставлення фактичної більшості попереднього Парламенту; вона теж була в авторах закону, але першим автором законопроекту був депутат із фракції, що залишила більшість).

 

Представники нової більшості восени 2019 року не лише розпочали регулярні зустрічі щодо молодіжного закону (як це робило й міністерство), але й реально прислухалися до ініціатив та пропозицій. На відміну від міністерства, яке у своїй діяльності опиралося переважно лише на ухвалені міністром пріоритети.


У результаті різних форматів та щотижневих виснажливих зустрічей розпочалася підготовка оновленої версії законопроекту, який отримав назву «Про засади молодіжної політики». На жаль, дискусії точилися переважно у форматі роз’яснення парламентарям та неофітам «нової хвилі» загального концепту законопроекту по ключових критичних пунктах (вік молоді, молодіжна інфраструктура, важливість інституційної підтримки молодіжних організацій тощо).

 

Дискусії про інші «нові» формати молодіжної роботи (базово імплементовані в Європі ще в минулому столітті) фактично не велись; лиш епізодично інколи виникали та гасли. Робоча група переформулювала біля 80 % тексту законопроекту, однак інновацій там мало.


Справа в тому, що законопроект виписувався ще в післяреволюційному 2015 році, а оскільки його парламент так і не ухвалив, то зусиллями молодіжного сектору (і значною мірою зусиллями профільної групи РПР) майже всі ключові ініціативи законопроекту за ці роки вже давно оформлено підзаконними актами — рішеннями Уряду та наказами міністерств.

 

Від попереднього складу парламенту діюча його каденція отримала в спадок заветований новим президентом закон «Про державне визнання й підтримку Пласту — Національної Скаутської Організації України» (це перший у континентальній Європі такий закон, хоч аналогічні є нормою в Південно-Східній Азії та в Північній Америці). Закон доопрацьовано й ухвалено конституційною більшістю Парламенту.


0 коментарів

Коментарі мають можливість залишати аутентифіцировані користувачі

Виклики в галузі молодіжної політики

 

Ключовим, як і раніше, залишається ухвалення нового закону. Тепер він має робочу назву «Про загальні засади молодіжної політики» (діюче законодавство про молодь, окрім закону про Пласт, ухвалено ще до того, як народилася більшість сучасної молоді; у європейському її значенні — 24–27 років). Закон носить шапковий характер для інновацій, які й так уже імплелементуються урядом та місцевим самоврядування під тиском громадськості.


Роль нового закону — посилити інституалізацію молодіжного сектора, який зміг би поступово охопити основну масу молоді. Ще у 2013 році команда міжнародних експертів Ради Європи у своєму звіті «Молодіжна політика в Україні» звернула увагу, що наша держава опікується фактично лише кількома відсотками обдарованої молоді (Міносвіти) і тими, кого можна віднести до соціально вразливих категорій (Мінсоцполітики). Абсолютна більшість звичайної молоді по-суті для державі є нецікавою.

 

Другим викликом є той факт, що у 2020 році завершується дія Державної цільової соціальної програми «Молодь України», яка діяла із 2016 року. Це означає, що в цьому році має бути ухвалена спершу концепція (міністерство вже почало її піблічне обговорення), а відтак написана на її основі нова Державна програма на 5 наступних років. Відтак аналогічні програми готуються в областях.

 

Третій виклик — кроссекторна й міжгалузева співпраця в частині доопрацювання та ухвалення урядової Стратегії громадянської освіти (останнє засідання Уряду В.Гройсмана не зважилося затвердити цей документ, а наступний Уряд вирішив через короткий термін дії скерувати його на доопрацювання). Міністерство освіти й науки готує цю Стратегію до вересня 2020 року.


Стратегія громадянської освіти має імплементувати не лише відповідну частину статті 5 щодо громадянської освіти в законі «Про освіту», але й ухвалену у 2018 році урядову Концепцію громадянської освіти (яка «розшиває» відповідні норми закону «Про освіту»). Ця концепція є цікавим і достойним наслідком/результатом Революції гідності. Консенсус між двома переважно антагоністичними групами адвокаційників: прав людини vs національно-патріотичне виховання.

 

Четвертий важливіший, хоч і далеко не останній, виклик — побудувати спроможну інфраструктуру для підтримки розвитку молодіжного сектору. Із ліквідацією Міністерства культури, молоді та спорту ліквідовано і створене ним держагенство щодо молоді. Дуже важливо є вибудувати реальну спроможність у підтримці сектору на базі створеної у 2018 році Державної установи «Всеукраїнський молодіжний центр» (із 4-поверховим сучасним будинком прямо при виході з вузлового метро «Палац спорту»).


З огляду на специфіку українського пост-радянського законодавства, саме цю установу можна трактувати як орган, що не лише імпелементуватиме вироблені міністерством політики щодо молоді, але й може реально надавати інституційну підтримку молодіжним організаціям та рухам (яка досі є недоступною).


0 коментарів

Коментарі мають можливість залишати аутентифіцировані користувачі

Рекомендації владі щодо пріоритетних змін на 2020–2021 роки

 

Законопроект «Про загальні засади молодіжної політики» потрібно ухвалити.

 

При підготовці Концепції, а відтак державної соціальної цільової Програми, необхідно провести аналіз успішності реалізації діючої державної програми. Спроектувати нову в такій конструкції, щоби вона відповідала реальним запитам молоді і громад на місцях (а не повторювала аналогічні програми, концепт, яких сформовано ще в минулому столітті). Це означає, що документи мають базово включати наступну структуру молодіжної роботи, а також структуру фінансування, на наступні 5 років:

 

А) Навчання молодіжних працівників, пластових виховників тощо. В Україні в демократичне суспільне життя включено лише 1–2 % молоді. Це національна катастрофа. Виростають цілі покоління молоді без будь-якого досвіду соціальної активності та громадянської відповідальності.


Інвазійний підхід у навчанні молодіжного активу потребує щорічної підготовки не сотень (як це робить Пласт і державна програма «Молодіжний працівник»), а десятків тисяч активістів. У Франції, до прикладу, держава дбає про щорічну підготовку біля 50 000 таких працівників (в Україні, якщо порахувати все членство молодіжних організацій, де сплачують реальні внески, то заледве третина від такої кількості набереться).

 

Б) Молодіжні центри, як тренінгові хаби, та простори для саморозвитку молоді. Потрібно створити якнайскоріше Наглядову (експертну) раду «Всеукраїнського молодіжного центру». Щоби він спроможний був системно підтримувати розвиток перерахованих тут напрямів. В областях потрібно розвинути бодай з 10 регіональних тренінгових центрів. Наразі на всю державу є лише один — Пластовий вишкільний центр у Київській області.


Тренінгові центри на постійній основі (мають включати молодіжні хостели) навчатимуть молодіжних працівників, пластових виховників тощо. Новий закон має посприяти також тому, щоб у кожній громаді був щонайменше один вільний простір для молоді. Якщо не 1 на 1000 молодих осіб, як це вже є в Естонії, то бодай один на 10 000.

 

В) Молодіжні ради в кожній громаді, як базовий осередок молодіжного життя. Уже два роки діє урядова нормативка для створення й діяльності таких рад. Але потрібно цей напрям посилити через закон (відповідні норми загалом прописані). А також системно — тобто щорічно — навчати щонайменше членів таких рад, як це роблять у Литві.


Слід вибудувати навчальну мережу, яка зможе забезпечити принаймні 100 тренінгів на рік (для порівняння — Пласт за останні 5 років подвоїв число навчань для своїх виховників і вийшов на цифру у 70–80 вишколів на рік; програма «Молодіжний працівник» проводить біля 50 тренінгів на рік). Молодіжні ради — це не лише найкоротший шлях до створення молодіжних громадських ініціатив на місцях. Вони зобов’язуватимуть органи місцевого самоврядування (ресурси місцевих громад) включатися в розвиток молодіжного життя.

 

Г) Студентське самоврядування — практична школа громадянського активу. Майже за 30 років незалежності було дуже мало зроблено з боку держави, щоби створити, унезалежнити, дати реальні можливості для розвитку студентських громад в укріверситетах. Тут аналогічно, як із молодіжними радами — навчати активістів (принаймні по 1000 осіб на рік), щоби бодай у 150 найбільших університетах виростити спроможні і впливові студентські громади.


Студенти, яких ректор, проректор чи комендант може закрити в гуртожитку навряд чи зможуть побудувати економічно успішну державу. Ініціативних та відповідальних громадян у цьому середовищі всього лиш кілька сотень осіб (на всю країну це максимум), а також існує висока ротація кадрів. Слід всебічно — у першу чергу іституційно — сприяти не лише масштабуванню їхньої чисельності, але також і їхньому мережуванню.

 

Ґ) Інституційна підтримка молодіжних організацій. Всеукраїнський молодіжний центр, контрольований незалежною Наглядовою радою експертів молодіжної політики може й мав би стати реальним драйвером розвитку молодіжного сектору. Через Експертну раду (передбачену рішенням уряду) і відповідні відділи в центрі цілком спокійно можна досягнути бажаного й давно очікуваного державно-громадського партнерства щодо підтримки розвитку молоді в Україні.


Загалом коштів, які держава виділяє на молодіжну політику, сьогодні достатньо. Потрібно лиш ефективно, дуже точково їх інвестувати.


0 коментарів

Коментарі мають можливість залишати аутентифіцировані користувачі

Автори:
Юрій Юзич
голова наглядової ради,
Пласт – національна скаутська організація України
Підтримка Організацій:
Коаліція Реанімаційний Пакет Реформ Пласт – національна скаутська організація України
Підтримайте реформу від вашої організації