Медіа-реформа Медіа-реформа

Відповідно до пункту І.10 «Принципів Торонто» основними завданнями у сфері медіа були захист Суспільного мовлення, зокрема запровадження більш захищеної моделі фінансування, оновлення медійного законодавства, а також підвищення рівня медіа-грамотності й критичного мислення через освітні програми. Окрім того, пунктом І.3 закладалися необхідність обмеження розміру витрат з виборчих фондів на передвиборчу агітацію та підвищення прозорості таких видатків, а пунктом І.9 – гарантування права на доступ до публічної інформації, зокрема шляхом створення незалежного контролюючого органу (інформаційного комісара).

З початком діяльності нового складу Верховної Ради України (ВРУ) сфера медіа-регулювання здебільшого перейшла під юрисдикцію Комітету ВРУ з питань гуманітарної та інформаційної політики. Серед його перших кроків стало ініціювання робочої групи з доопрацювання законопроекту про аудіовізуальні медіа-сервіси з розширенням сфери дії на друковану та онлайн-пресу. Також комітет ініціював звернення до Міністерства закордонних справ України (МЗС) щодо повторного внесення до Парламенту Конвенції Ради Європи «Про доступ до офіційних документів» № 205 (Тромської конвенції), звернення щодо ратифікації якої також запропонувала Рада з питань свободи слова та захисту журналістів при Президентові України.

Окрім того, комітет ініціював зміни до чинного закону про телебачення і радіомовлення щодо вдосконалення процедури звільнення та призначення членів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, який набрав чинності 3 жовтня 2019 року. Законопроект ухвалювався з метою недопущення недієздатності медійного регулятора, а також для пакетного голосування за кандидатів на посади членів Національної ради.

Протягом першої сесії новообраної ВРУ Міністерство юстиції України за зверненням МЗС організувало погодження Тромської конвенції із зацікавленими органами влади. Як наслідок, Президент України 31 січня 2020 року зареєстрував закон про ратифікацію конвенції № 0032. У випадку ратифікації Конвенція набуде чинності в березні-травні 2020 року, і представники України стануть співзасновниками та членами міжнародних консультативних органів з напрацювання кращих практик з питань доступу до публічної інформації.

Законопроект про аудіовізуальні медіа-сервіси (сьогодні – законопроект про медіа) розроблявся з метою адаптації українського законодавства до вимог Директиви про аудіовізуальні медіа-сервіси (AVMSD) на виконання Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом. Водночас з огляду на застарілість і розпорошеність медійного законодавства, а також на виклики, пов’язані з російською військовою та інформаційною агресією, депутати вирішили розширити його сферу дії з лише аудіовізуальних медіа на всі типи медіа. Законопроект передбачає посилення повноважень регулятора з одночасною спробою запровадити співрегулювання – механізм залучення гравців ринку для вироблення кодексів поведінки щодо складних питань. Важливим у цьому аспекті є також запровадження приписів – як заходів запобігання порушенням з боку суб’єктів у сфері медіа. Ще одним важливим елементом проекту є перехід від суто ліцензійної системи до реєстраційної, де ліцензії будуть видаватися лише на ефірне мовлення. В усіх інших випадках медіа будуть реєструватися та здійснювати взаємодію з регулятором через систему онлайн-кабінету. При цьому онлайн-преса та платформи спільного доступу до інформації будуть самостійно вирішувати, чи потрібна їм реєстрація. Серед нових повноважень регулятора – робота у сфері медіа-грамотності. Такий обов’язок передбачений директивою і при цьому має на увазі безпосередню роботу регулятора без створення додаткових обтяжень для реєстрантів чи ліцензіатів. Новою сферою регулювання є також мовлення громад як некомерційний вид мовлення, покликаний забезпечити інформаційні інтереси територіальних громад або інших спільнот. На сьогодні існують перші спроби запровадження такого мовлення, однак чинне законодавство не передбачає жодних особливостей його реєстрації чи ліцензування. У контексті соціальних платформ передбачається механізм «smart-regulations», де національний регулятор через меморандуми та угоди взаємодіє з такими інтернет-гігантами, як Youtube, Facebook та ін. Закон покриває діяльність традиційного радіо та телебачення, незалежно від технології доставляння (лінійне мовлення), а також каталоги програм, такі як Netflix, Megogo, Google Play Movies та ін. (нелінійні сервіси), традиційну друковану та онлайн-пресу, а також суб’єкти, що здійснюють пакетування телеканалів, і суб’єкти, що забезпечують надання ефірного цифрового мовлення.

Законопроект зареєстровано в Парламенті під № 2693. Планується, що його розглянуть в першому читанні в березні-квітні 2020 року. З огляду на його обсяг зацікавленим сторонам слід надавати пропозиції до законопроекту. У разі його ухвалення у 2020 році, зважаючи на його складність, експертам слід підготувати роз’яснення, як це робилося в перші два роки дії закону про доступ до публічної інформації: методичні рекомендації, посібники та науково-практичний коментар.

Ухвалений Виборчий кодекс України, на жаль, виявився достатньо стерильним і не врахував більшість ініціатив, що стосувалися діяльності медіа під час виборів. Однак певний поступ усе-таки відбувся, і передвиборчі дебати та дискусії, організовані телерадіокомпаніями, були визначені як інформаційне забезпечення виборів, а не передвиборна агітація – це питання громадські організації намагалися упорядкувати понад 10 років.

Ще одною ініціативою в Парламенті став проект змін до закону про Суспільне мовлення № 2576 щодо підвищення ефективності роботи Національної суспільної телерадіокомпанії України (НСТУ). Зазначений проект розроблявся у тісній співпраці Суспільного мовника та профільних органів влади. Попри позитивні наміри заповнити прогалини, виявлені в процесі створення і становлення компанії, він містить загрозу закріплення на законодавчому рівні чинної моделі «слабкого» суспільного телебачення, яке намагаються підштовхнути до співпраці з більш популярними комерційними мовниками, щоб профінансований державою контент побачили якнайбільше глядачів. Так, одне з положень передбачає, що за умови повного фінансування мовника не менш ніж 50 % його бюджету спрямовується на виробництво контенту, половина якого має відводитися на замовлення в комерційних продакшнів. З логіки законопроекту слідує, що такі замовлення можуть відбуватися у форматі «спільної діяльності» з комерційними мовниками та продакшн-студіями, при цьому НСТУ наділили правом враховувати оціночну вартість майна, яке вноситься як вклад у таку діяльність. Насамперед це може створити ризик непрозорого розподілу прав на спільно вироблений НСТУ та комерційними продакшн-студіями контент. Інше питання, чи матиме НСТУ достатньо важелів впливу для визначення тематики такого контенту, який мав би відповідати редакційному статуту мовника та його місії. Окрім того, узгодження повноважень органів управління компанії з міжнародними стандартами та рекомендаціями, що також має на меті законопроект, потребує більш чіткого зосередження на посиленні рівня відповідальності та компетенції всіх органів управління.

У 2020 році Суспільний мовник усе ще не отримає повне фінансування, як це передбачено законом (0,2 % від розміру видатків держбюджету за попередній рік – прим. авторів), проте рівень фінансування зріс з 50 до 85 %, що є значним прогресом. Водночас поза порядком денним органів влади залишається запропонована мовником та підтримана у 2019 році міжнародною експертизою Ради Європи нова модель фінансування НСТУ, покликана зміцнити бюджетні гарантії з боку держави шляхом переведення витрат на нього до спеціального фонду державного бюджету. Мовник, експерти та міжнародні інституції у сфері свободи слова мають продовжити діалог з відповідальними органами та посилити роботу з адвокації більш захищеної моделі фінансування НСТУ.

Міністерство культури, молоді та спорту України (МКМС) спробувало розробити чернетку законопроекту про протидію дезінформації. Попри вкрай актуальне завдання, яке він покликаний вирішувати, – боротьбу з дезінформацією, законопроект розкритикувало експертне середовище, журналісти та міжнародні партнери України. Зокрема, через таке:

  1. Запровадження вузького поняття дезінформації як винятково неправдивої інформації стосовно питань, що мають велику суспільну важливість, та запровадження відповідальності за дезінформацію.
  2. Створення спеціального державного органу – Уповноваженого з питань інформації й наділення цього органу широкими й монопольними повноваженнями у сфері інформації.
  3. Створення спеціального органу – Асоціації професійних журналістів України (АПЖУ). Тільки тримачі картки АПЖУ зможуть називатися «професійними журналістами» і будуть користуватися захистом держави, зокрема захистом від перешкоджання законній професійній діяльності. Тільки «професійні журналісти» зможуть отримувати акредитацію на публічні заходи органів державної влади.
  4. Окрім «професійного журналіста», запроваджуються також поняття «журналіст» (усі ті, хто не вступив до лав АПЖУ) і «поширювач інформації» (фактично всі користувачі соціальних мереж). «Журналісти» будуть обмежені в доступі до державних органів влади, а також не матимуть інші види захисту і гарантії своєї журналістської діяльності (зокрема, захист від злочинів проти журналістської діяльності). Усі «поширювачі інформації» будуть зобов'язані поширювати тільки правдиву інформацію і перевіряти її правдивість перед розповсюдженням, при цьому додатково забезпечувати свою «відкритість і прозорість».
  5. Створення Індексу довіри, який буде присвоюватися ЗМІ в порядку та згідно з критеріями, затвердженими державним Уповноваженим, на підставі оцінки від незалежної організації, обраної Уповноваженим. Що це будуть за організації, з яким рівнем компетенції, за яким принципом обиратимуться – наразі не зрозуміло.

Законопроект ще не зареєстрований у ВРУ. МКМС протягом двох місяців має доопрацювати його з урахуванням почутої критики. Але з огляду на подальші кроки та публічні заяви керівництва найбільш імовірним сценарієм розвитку подій поки що залишається друга спроба запропонувати суспільству цей самий документ з правками, які суттєво не змінять його конструкції.

0 коментарів

Коментарі мають можливість залишати аутентифіцировані користувачі

Автори:
Ігор Розкладай
головний експерт з медійного права,
Центр демократії та верховенства права
Наталія Лигачова
голова,
Детектор медіа
Рецензенти:
Роман Головенко
керівник юридичного відділу,
Інститут масової інформації
Андрій Кулаков
програмний директор,
Інтерньюз-Україна
Підтримка Організацій:
Коаліція Реанімаційний Пакет Реформ Центр демократії та верховенства права Детектор медіа Інститут масової інформації Інтерньюз-Україна
Підтримайте реформу від вашої організації