«Від минулого відштовхується курс на майбутнє». Експерти обговорили новаторські засади молодіжної політики та втрату уваги до національної пам’яті

Молодіжна політика 

Василь Мокан, народний депутат України, заступник голови комітету ВРУ з питань молоді і спорту, констатував у сфері найтіснішу співпрацю парламентарів і громадянського суспільства.

Спікер повідомив, що законопроєкт №3718 «Про основні засади молодіжної політики» наразі готується до другого читання, підготовка виходить на фінальний етап. За прогнозами, ініціативу ухвалять в кінці цієї сесії Ради або на початку наступної.

Він додав, що ключовою проблемою наразі є не лише брак фінансування, а і якість його розподілу. Український молодіжний фонд, передбачений згаданим проєктом закону, покликаний підтримати і проєктний, і інституційний розвиток організацій. Документ також передбачає інструменти пільгового кредитування по житлу.

Марина Попатенко, заступниця міністра молоді та спорту України, розповіла, що із залученням молоді напрацьована Національна стратегія розвитку державної молодіжної політики до 2030 року. Нещодавно документ схвалив уряд, наразі він перебуває на розгляді в Офісі президента. Очікується, що до кінця року указом президента Стратегію схвалять.

На основі стратегії розроблена Концепція Державної цільової соціальної програми «Молодь України» на 2021-2025 роки. Її схвалення очікують теж до кінця року.

Інші важливі вектори — підвищення кваліфікації молодіжних працівників (внесення такої професії до класифікатора), розбудова мережі молодіжних центрів, розвиток неформальної освіти і громадянських компетенцій молоді, створення майданчиків для комунікації молоді і влади і підвищення участі молоді в суспільно-політичному житті своїх громад, розвиток громадянського суспільства.

Юрій Юзич, голова наглядової ради ВМГО «Пласт» НСОУ, простими словами окреслив пріоритети галузевого аналітичного брифу:

1. Кожна молода людина повинна мати можливість куди-небудь прийти. Треба організувати простори і центри, де молодь відчуватиме себе захищеною та мати можливість розвивати свою ініціативу.
2. У таких просторах мають працювати компетентні люди. Потрібно розвивати програми, які б навчали молодіжних працівників.
3. Треба розвивати інструмент молодіжних рад, щоб залучати молодь до ухвалення рішень у кожній сфері.

Ці пункти відображені у згаданому законопроєкті №3718. Спікер акцентував, що важлива фінансова підтримка згаданих ініціатив через розвиток сучасних інструментів. Він додав, що треба уникнути бюрократизації процесу.

Роман Тичківський, керівник Української академії лідерства, додав про взаємодію між молоддю, владою і бізнесом, зокрема наскільки важливо рахуватися з думкою молоді.

«У контексті пандемії ми бачимо, наскільки молодь розгублена. Формальна і неформальна освіта була не готова до цих викликів: не лише на національному, а й на локальному рівні», — сказав він.

Слабкою стороною організацій, які працюють з молоддю, спікер назвав відсутність усвідомлення необхідності формувати широку екосистему в рамках усієї країни. Друга слабкість — невміння користуватися залученими ресурсами; це створює недовіру зі сторони донорів. Натомість підтримка донорів досить розпорошена.

Тож Роман Тичківський підтримав тезу про важливість інституційної підтримки молодіжних організацій, а з огляду на це держава має максимально спростити можливість користуватися інфраструктурою та майном.

«Якщо є здорова ініціатива, то влада на місцях і національному рівні мала би йти назустріч — надавати організаціям майданчики, певне фінансування і випробувальний термін у 2-3 роки (тому що одного року явно недостатньо, щоб показати результат)», — пояснив спікер.

Керівник УАЛ акцентував на проблемі наявності організацій-фейків, які беруть великі гранти, не показують результат і руйнують довіру до сектора загалом. Держава має фільтрувати їх, встановлюючи критерії успішності.

Олег Слабоспицький, член правління Громадської спілки «Національне українське молодіжне об’єднання», звернув увагу на низьку участь молоді в громадських організаціях порівняно з країнами Європи.

«Нам треба думати, як достукатися до 90% молоді, які не те що не чули про громадську діяльність, вони не залучаються до волонтерської діяльності. Якщо вони десь чули назви організацій, вони навіть не знають, як до них долучитися у своїй громаді», — сказав він.

Спікер говорив про важливість розвитку регіональних центрів, їх якості, професіоналізму молодіжних працівників, спрощення конкурсних процедур для ГО, інституційну підтримку тощо.

Євген Бондаренко, в.о. директора Всеукраїнського молодіжного центру, розповів, що відповідно до брифу, зараз допрацьовується положення про експертну раду при Центрі, а до кінця року його планують затвердити та почати реалізацію. Він висловив позицію, експертні ради мають з’явитися і в інших молодіжних центрах.

Напрям роботи на 2021 рік — створення обласних молодіжних центрів у регіонах із активною молоддю та розвиток їх взаємодії з локальними центрами і національним.

Анна Острікова, спеціалістка з молодіжної політики ПРООН, поділилася фактами із соціального дослідження впливу пандемії на молодь:

1. Студентство постраждало найбільше в економічному плані. Після пом’якшення карантину влітку кожен четвертий не міг отримати роботу через брак компетенцій, а не через відсутність вакансій.
2. Молодь зрозуміла цінність неформальної освіти.
3. Бюрократичні процедури стояли на заваді організаціям освоювати онлайн-інструменти та комунікувати з молоддю через них.

Модерувала дискусію Олена Подобєд-Франківська, голова Громадської спілки «Асоціація молодіжних центрів України».

Політика національної пам’яті

Модераторка обговорення Софія Середа, журналістка Радіо свобода, запропонувала спікерам висловитися щодо поняття «політика національної пам’яті».

«Політика національної пам’яті — це комплекс державних заходів із формування певних уявлень громадян України про своє минуле. Від минулого відштовхується курс на майбутнє», — сказав Іван Патриляк, декан історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Антон Дробович, голова Українського інституту національної пам’яті, зауважив, що політика насамперед про відновлення національної пам’яті попри історичних спроб інших держав викривити її. «Якщо ми не будемо проговорювати це, у нас буде нездорова ідентичність», — додав він.

«Це базис і обґрунтування для існування національної держави», — зауважив Микола Княжицький, народний депутат, член комітету ВРУ з питань гуманітарної та інформаційної політики.

«Це про імунітет і досвід. Імунітет від порушень прав людини. Досвід — це про власне резюме, наші сильні і слабкі сторони», — вважає Ярина Ясиневич, керівниця програм Центру досліджень визвольного руху, членкиня Ради Коаліції РПР.

Українська держава в плані формування своєї національної пам’яті зробила надзвичайно багато: починаючи від декомунізацій них законів, відкриття архівів, виходу до історичної дискусії з іншими державами тощо. Такої думки Іван Патриляк. За останній рік, вважає він, вдалося вивести з тіні масштабний дисидентський рух і дедалі глибше введення локальних  фрагментів в загальний контекст національної пам’яті.

Антон Дробович сказав, що останній рік політика національної пам’яті не була у фокусі влади (з огляду на пандемію). Певні зміни відбулися: розроблений законопроєкт про дерадянізацію законодавства, продовжений план з увічнення героїв Небесної Сотні і Революції Гідності, на рівні комітету змінено формулювання Постанови про пам’ятні дати. Усі ці заходи — точкові і пов’язані з інституційною стабільністю, однак це не реформи, а радше підготовка до них, зауважив спікер.

Увага до ініціатив Інституту збоку верхівки влади зростає, додав він. Поміж іншого, це пов’язано з суспільною напруженістю (наприклад сприйняттям історичних подій), а пріоритет президента — консолідація суспільства.

Микола Княжицький наголосив, що в Україні паралельно існують дві пам’яті: національна українська та радянська. Зі зміною влади їхні позиції змінювалися.

«У нас сьогодні політика національної пам’яті цінністю в державі не є; це дуже погано. Але добре те, ця політика і не є ворожою для теперішньої влади. Тому те, що відбувається зараз, — це збереження тих засад і досягнень, які були раніше.

Звісно, нам би хотілося розвитку, вшанування і глибшого дослідження нашої історії, створення музею революції, повноцінного державного меморіалу Бабиного яру, державного архіву, архіву тоталітарних документів. Але те, що принаймні не знищується і підтримується те, що було створено, у наших поганих умовах є непоганою ситуацією», — вважає нардеп.

Ярина Ясиневич зауважила, що за результатами проведеного аналізу, чинний уряд ігнорує політику національної пам’яті. Вона назвала критичною проблему навколо Музею Майдану, зокрема обшуки та відсутність координації між урядовими гілками.

Вона додала, що Інститут національної пам’яті внаслідок секвестру бюджету постраждав найбільше серед інших інституцій.

Натомість увагу громадськості до питань національної пам’яті не можна назвати приглушеною.

Іван Патриляк зауважив: щоб консолідувати суспільство, треба зосередитися відродженні/формуванні уявлення про національну державність у попередні роки, зокрема сто років тому.

«Знання про минулі спроби сформувати національну державу демонструють цінність дійсної національної держави. Вони є її фундаментом, паспортом, посвідкою, яка дає їй право на життя», — пояснив він.

Аналітичні брифи з питань реформ, підготовлені до Ukraine Reform Conference 2020/2021

Організаторами форуму є Коаліція РПР у партнерстві з Посольством Литовської Республіки в Україні за підтримки Міністерства закордонних справ Литовської Республіки, Європейського Союзу, проєкту ЄС «Право-Justice», проєкту Програми розвитку ООН в Україні «Громадянське суспільство задля розвитку демократії та прав людини в Україні», який фінансується Міністерством закордонних справ Данії, а також Посольства Канади в Україні. Форум організовано в межах проєкту «Базова підтримка “Коаліції Реанімаційний пакет реформ”, який реалізується Коаліцією РПР завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства України», який реалізується ІСАР «Єднання» у партнерстві з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ).