Зміни до Конституції неможливі без широкого публічного обговорення, — депутати та експерти

12.06.2020

Чому КСУ надав негативні висновки та застереження низці конституційних ініціатив Президента? Якими мають бути першочергові зміни до Конституції? Коли в Парламенті з’явиться доопрацьований законопроект щодо конституційних змін у сфері децентралізації? Ці та інші питання обговорювали учасники онлайн-заходу «Регіональне обговорення реформ: конституційна реформа», організованого Коаліцією Реанімаційний Пакет Реформ 11 червня.

У перший день роботи Верховної Ради України ІХ скликання Президент України Володимир Зеленський подав 7 законопроектів про внесення змін до Конституції, кожен із яких стосувався окремих аспектів конституційного статусу Парламенту та Президента. Ці законопроекти не мали системного зв’язку, але разом вносили сильний дисбаланс у поточну змішану форму державного правління через посилення Президента та послідовне послаблення Парламенту. Про це говорила Юлія Кириченко, авторка драфту аналітичного брифу «Конституційна реформа», членкиня правління Центру-політико-правових реформ і співголова Ради Коаліції РПР.


«Потім був фальстарт із конституційними змінами у сфері децентралізації влади. Там були ті ж самі помилки: закритий режим розроблення законопроектів і брак публічних консультацій», — коментує Кириченко ситуацію грудня 2019 — січня 2020 років, коли Президент двічі вносив і двічі відкликав законопроект про внесення змін до Конституції.


Але зараз у цій ситуації спостерігаються позитивні зрушення.


«Сподіваємося, що на третій раз запропоновані зміни до Конституції щодо децентралізації будуть виваженими», — додала співголова Ради Коаліції РПР і запропонувала перенести дискусію щодо змін до Конституції з Офісу Президента до Парламенту із залученням громадських експертів і науковців.


Актуальні виклики в конституційному процесі, зазначені в брифі:


  • брак концептуального бачення конституційних ініціатив: вони точкові, системно не пов’язані між собою та внесені сімома різними законопроектами;

  • підготовка конституційних змін у закритому режимі без попереднього обговорення з експертною спільнотою та громадянським суспільством;

  • конституційний популізм: ініціювання, розроблення та внесення змін до Конституції є заручником мінливих політичних інтересів;

  • брак уваги до проблеми розбалансування гілок влади: конституційні ініціативи вносять дисбаланс у систему державного правління та закладають негативні тенденції до посилення президентської влади та послаблення Парламенту;

  • низька якість тексту законопроектів: ініційовані Президентом законопроекти мають суттєві юридичні недопрацювання, містять суперечливі та неоднозначні норми;

  • ігнорування Парламентом застережень КСУ щодо ініційованих конституційних змін.


Рекомендації Парламенту, Президенту та Кабінету міністрів щодо пріоритетних дій на 2020 — 2021 роки:


  • неухильно дотримуватися Конституції під час здійснення своїх повноважень;

  • постійно враховувати юридичні позиції КСУ під час розгляду та ухвалення рішень щодо законопроектів про внесення змін до Конституції;

  • відмовитися від практики проведення точкових, безсистемних конституційних змін без реальної концепції конституційної реформи;

  • створити інклюзивну парламентську групу з підготовки комплексної конституційної реформи для вдосконалення механізму державної влади;

  • завершити реформу децентралізації, закріпивши в Конституції новий адміністративно-територіальний устрій та посилення місцевого самоврядування, зокрема встановлення фінансових гарантій.


Завершення реформи децентралізації — це один із пріоритетів фракції «Слуга Народу». І важливим аспектом у цьому питанні є внесення відповідних змін до Конституції. Про це говорив представник фракції Федір Веніславський, член Комітету ВРУ з питань національної безпеки, оборони та розвідки.


Він назвав стратегічною помилкою брак широкого публічного обговорення запропонованих Президентом конституційних змін. Але для її виправлення провели низку регіональних експертних обговорень.


«Сподіваюся, найближчим часом буде підготовлений новий проект закону змін до Конституції у сфері децентралізації. Аби цьогорічні місцеві вибори відбулися на новій конституційній основі», — говорить депутат.


Іншим важливим пріоритетом Веніславський назвав вдосконалення законопроекту щодо призначення голів НАБУ та ДБР Президентом. У грудні 2019 року Конституційний Суд надав висновок, що ці повноваження Президента загрожують незалежності НАБУ та ДБР.


«Ми врахували зауваження КСУ та готуємо новий законопроект», — підсумовує нардеп.


Парламентська фракція «Батьківщина» не підтримуватиме зміни до Конституції щодо децентралізації, які посилюватимуть президентську вертикаль. На цьому наголосив представник фракції Іван Крулько, перший заступник голови Комітету ВРУ з питань бюджету.


«Контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування необхідний, щоби вони не перетинали межі своїх повноважень. Але неприпустиме одноосібне відсторонення Президентом обраних народом представників», — пояснює депутат, висловивши сподівання на появу більш якісного законопроекту щодо конституційних змін у сфері децентралізації.


Крулько додав, що зміни до Конституції мають вирішувати актуальні політичні проблеми: дисбаланс між гілками влади та непритаманні для парламентсько-президентської республіки повноваження глави держави.


Зараз є ризики нових спроб точкових конституційних змін до місцевих виборів, наприклад, у питанні адміністративно-територіального, устрою, вважає Ярослав Юрчишин, перший заступник голови Комітету ВРУ з питань антикорупційної політики.


Проте загалом конституційна реформа сьогодні перебуває поза увагою Парламенту.


«Після «турборежиму» розпочався період турбулентності. Верховна Рада ухвалює лише нагальні законодавчі ініціативи, але конституційна реформа до них не належить, — говорить Юрчишин.


Проте й самі українці не вважають важливою конституційну реформу.


«Люди розуміють неналежність роботи державних інституцій. Але не розуміють, що це можна виправити змінами до Конституції», — каже нардеп.


Він порівняв цю ситуацію із ситуацією навколо судової реформи, суспільний запит на яку з’явився лише завдяки наполегливої роботи громадських експертів і журналістів.


Зараз у Парламенті наявні дві тенденції: ігнорування негативних висновків Конституційного Суду щодо конституційних ініціатив Президента та порушення процедур при ухваленні законопроектів. На це звертає увагу Юлія Градова, доцент кафедри конституційного та муніципального права в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна.


«Парламентарі з народних представників перетворюються на слуг Президента, підтримуючі «кишенькові» зміни до Конституції», — критикує дії нардепів Градова.


А через порушення процедур ухвалені законопроекти вже не раз визнавалися Конституційним Судом неконституційними, додала вона.


Конституція в демократичних країнах є певним суспільним договором між громадянами й державою, тому до неї неможливо вносити точкові зміни, як до галузевого закону. На це звертає увагу Ігор Коліушко, голова правління Центру політико-правових реформ.


Зміни до Конституції мають бути широким консенсусом у суспільстві. А ініціатори поточних конституційних змін цього не розуміють або хочуть використати їх у власних вузьких інтересах.


«Після двох «ударів у штангу» з конституційними змінами щодо децентралізації в «Слузі Народу» щось зрозуміли і з лютого 2020 року розпочали широкий діалог. Але досі немає нового проекту закону», — резюмує Коліушко.


Оксана Сироїд, голова політичної партії «Об’єднання Самопоміч», запропонувала сфокусувати конституційні зміни на двох напрямах. Перший — баланс влади на національному рівні: Парламент має контролювати всі повноваження виконавчої влади у сферах застосування сили та витрачання грошей.


«В Україні винесений на розгляд Парламенту оборонний бюджет складається з 10 строчок у Excel-таблиці. А в США це 300 сторінок тексту, де розписані витрати на кожну статтю бюджету», — наводить приклад Сироїд.


Друге — розподіл повноважень між центральним і місцевим рівнями.


«Необхідний суттєвий перерозподіл коштів на користь ОТГ. Сьогодні в громади залишається приблизно 20 % грошей, які вона окомулює. У розвинених країнах цей показник дорівнює 40 %», — порівнює голова «Об’єднання Самопоміч».


Нагадаємо, 5 червня Коаліція РПР організувала онлайн-обговорення драфту аналітичного брифу «Права людини й реінтеграція окупованих територій».


«Регіональне обговорення реформ: на шляху до Вільнюса» організовується Коаліцією РПР у партнерстві з Посольством Литовської Республіки в Україні та Національним демократичним інститутом (НДІ), за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку.


Коментарі

Коментарі мають можливість залишати аутентифіцировані користувачі

1 коментар
  • В червні 2014 року, коли було остаточно зрозуміло, що балачки про федералізацію і можливість розпоряджатися народом (точніш його частиною) владою, як своєю власністю, перенесені в маси,для обговорення на майданах із вузьких кіл демагогів і популістів, які дебатували на аматорських "круглих столах та форумах" нічого доброго не принесуть, група пересічних громадян, трощки знайома з методами наукового аналізу, перечитала Конституцію, як документ для виконання, а не вимпел для махання перед опонентами, і дійшла до жахливого висновку, що жодна конституційна асамблея, яка скликалася при кожному президенті після Кучми, навіть не замислювалася про наслідки постійних змін, без докорінного змінення її форми та змісту. Фактично Конституція, прийнята поспіх, вночі, є політичним договором між впливовими колами того часу! Так, вона необхідна була в будь-якому вигляді в 1996 році, як символ незалежності та суверенитету та остаточний запір для назад до СРСР. І авторів ніхто не винить (до речі вони особливо і не відомі широкому загалу). Але, після вже після Помаранчевої революції і після першої спроби в Северодонецьку можливості оголошення окремих областей автономними і самостійними в виборі підпорядкування, демократичним силам треба було терміново форсувати конституційний процес, а не повільно розмірковувати за державний кошт, як би ще потягнути з цим процесом. Уявіть собі, що ви не хочете примусити когось до виконання "норми прямої дії", а самі її виконати. І порахуйте, скільки статей можете виконати без роздвоєння свідомості. А ще зрозумійте поняття Народ України. При такому підході вам відразу кинеться в очі, що національна ідея у нас відсутня, так само, як і моральні засади суспільства; що суб'єкти політичного процесу не несуть політичної відповідальностіза свої програми. До чого це привело ми спостерігаємо не рік і не шість, а всі двадцять чотири! Щодо демагогії про належність влади народу. Не належність, народ є джерелом влади, а не носієм. Визначення поняття Українського народу наведено в одному рядку преамбули - громадяни України всіх національностей. Читаємо далі. Стаття 11. Виявляється, що крім Українсього народу, є ще Українська нація (без визначення), корінні народи і національні меншини. Ось цієї гри слів і починаються спочатку наукові суто теоретичні спори, які переростають в суперечки, які вже компромісом ніякий Конституційний суд не вирішить. Наведемо звичайний випадок, "колізіій" підтвердження громадянства. І їх свого часу було багато, да і зараз є такі, що шукають правди. Етнічний українець і за папою і за мамою і навіть за прадідом і прабабкою служив в Радянскій армії десь в Таджикістані. Покинути місце служби тільки на підставі Акту про незалежність він не міг - оголосили би дезертиром, догнали б та посадили. Припустимо подав рапорт на звільнення. Але! Актом про незалежність відкликання громадян радянської України із місць служби та роботи за її межами не оголошувалося! Тобто треба чекати звільнення, розпродати майно. Словом, потрібен час і немалий. Повернулися після 13 листопада 1991 (стаття друга закону "Про громадянство України, що діяв на час прийняття Конституції) не дуже реально. До того ж треба знайти місце для прописки (а вона була на той час дуже жорсткою). Приїхали таки, знайшли житло (або купили будинок, або пай в житловому кооперативі). Але вже 1992 (в кращому випадку). Ну і що? Доки були радянські серпасті і молоткасті все гаразд. Але 26.06.1992 Приймається Положення про паспорт громадянина України та Положення про свідоцтво про народження (додаються),які стали видавати з 1993. Пішли оформлювати. А тут........ Штампа про громадянство в червоному паспорті не має. Прописка в 1992. Не громадянин! Ну і пішла "хода по муках". Добилися. Отримали сині, рідні, Українські. Але.......... національність, навіть на прохання в особливих відмітках не ставиться, відповідно до того ж положення. А прописка стоїть після 24 червня 1991 і після 13 листопада 1991! Паспорт є, але не громадянин. Ось так і позбавили українця і ідентичності і громадянства. Тобто і обиратися не можна і державні посади займати не можна і в армію не можна. Що далі? Принизлива процедура набуття, або підтвердження громадянства власної держави. Ну а підтвердження національної ідентичності і досі не передбачена. Про яку Українську націю може йти мова? А біля нього живе "національна меншина" з того ж Таджикістану, якій просто "пощастило" служити в тій же Радянській армії, тільки в Україні. Вона отримала від Держави квартиру, в місті звільнення в запас, працює у викнкомі, звісно депутат місцевої ради, і пенсію військову отримує! Ще й рожичів на "хлібні місця" повлаштовувал. Ось так і починається національна ворожнеча! Винна байдужість влади і відірваність її рішень від нагальних проблем і потреб громадян (і де факто і де юре). Але ворогувати будуть ті, хто став жертвою колишніх політичних амбіцій та помилок. Прикро навіть ні з цього. Прикро з того, що за 29 років ніхто із політиків та можновладців, "незалежно від національності, полу та кольору шкіри" про цю проблему навіть не згадав! Скільки часу треба було б для впорядкування питання, щодо громадянства для тих, хто з об'єктивних причин не був прописаний 24 серпня 1991 року, та дозволу проставлення національності та релігійної належності в особливих відмітках в паспорті? Тиждень від сили. Скільки часу треба для зміни в Конституції поняття Український народ на Народ України? Одне пленарне засідання. Ось такий тиждень, ціною в Крим та Окремі районо Донецької та Луганскої області. Але.... Політична відповідальність за Конституцієїю не передбачена. Так, що її нести ніхто не буде! Суспільне засудження? А що, у нас визначені моральні засади суспільства? Є лише згадка про них у статті 13 Цивільного кодексу. Про національну ідею заговорив лише нинішній Президент Зеленський. Тобто через 29 років після оголошення незалежності! Тобто є якась спільнота, яка має хизуватися не вишиванкою, не чубом, а відміткою про реєстрацією в паспорті, яка за цією ознакою і є Український народ, але не Українська нація! Без ідеї, без Герба-Тризуба (уважно почиатйте статтю 20), без моралі........ До речі ще й без суверенитету - Про Декларацію про державний суверенитет України 16 липня 1990 Конституцією не згадується!!!!!!!!!!!!!!! І не її принципи (дуже теплі і прийнятні) основою державотворення, а "виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року" (преамбула Акту). До речі згідно того ж Акту, в силу він всупив лише 1 грудня 1991. Знов суперечка? Та ще й яка! Громадянство лише прописаним на момент оголошення - 24 серпня 1991, а набуття законної сили після референдуму - 1 грудня 1991! Цікаво, чи перевіралася дата прописки при голосуванні на референдумі ?(закон про громадянство вже існував!) Навряд чи.... А як бути політв'язням, чи політемігрантам, які поїхали до Неньки, як тільки оголосили Акт, а вона їх "ласкаво" і національності позбавила і громадянства! Про подальші суперечки в Конституції можна ще писати і писати. Зрозуміло одне. Референдум не референдум, а можновладцям треба очевидно підказати (хоч зверненням, хоч петицією, хоч на особистому прийомі), що Народу України потрібна національна ідея, суспільству українському - моральні засади, Українській нації і всім іншим - національна ідентичність, а всім загалом - політична відповідальнвсть і можливість громадського контролю! До речі про останнє поняття відстутнє в переліку законодавчих термінів! Не вірите? Перейдіть за посиланням https://zakon.rada.gov.ua/laws/term?find=1&text, абоhttps://cutt.ly/nuMERaT. А їх реакція на нашу підказку і буде лакмусом їх відданості і Україні і її Народу!!!! PS В 2014 ми так і зробили. Цікаво б знати, в якій сміттевій корзині лежали наші пропозиції. Звісно, що не Порошенко винний, а хтось із його апарату, але хтож винний, що він собі зрадників в радники набрав?..............