МОЛОДЬ І СПОРТ
Автори:
Олена Подобєд-Франківська — експертка Коаліції РПР, виконавча директорка Національного українського молодіжного об'єднання, голова Наглядової ради Асоціацій молодіжних центрів України;
Ігор Жданов — керівник проєкту Інформаційна оборона Фонду «Відкрита політика», Міністр молоді та спорту України (2014-2019) (1 етап);
Олена Медведенко — співзасновниця ГО “U.Sport”, членкиня Ради Фонду Президента України з підтримки освіти, науки та спорту;
Юрій Юзич — експерт Коаліції РПР, голова наглядової ради Пласт — національної скаутської організації України;
Юрій Свиридов — засновник U.sport, директор зі стратегічного розвитку й комунікацій ФК “Шахтар” (2 етап);
Леонід Сітченко — член правління ВМГО "Фундація Регіональних Ініціатив" (2 етап);
Степан Золотар — керівник Відділу з питань деокупації та реінтеграції АРК Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим.
Менеджер групи:
Маргарита Хвостова — адвокаційна менеджерка Коаліції РПР.
1. НИНІШНЯ СИТУАЦІЯ У СФЕРІ МОЛОДІЖНОЇ І СПОРТИВНОЇ ПОЛІТИКИ НА 2023 РІК, ВКЛЮЧАЮЧИ ВИМІРЮВАЛЬНІ ПОКАЗНИКИ ЦЬОГО СТАНУ
У державах із розвиненою демократією основними пріоритетами політики щодо молоді та спорту є широке залучення молодих людей до суспільного життя. Це здійснюється через участь у спортивних та молодіжних організаціях, включення у процеси прийняття рішень, децентралізацію управління через підтримку й організаційний розвиток інституцій спорту та молоді, проєктне фінансування і як результат — систематичне зменшення відсотка фізично та суспільно неактивного населення.
Україна декларує у своїх стратегічних документах та державних програмах важливість формування здорової нації та активне залучення молоді. Водночас більша частина коштів державного та місцевих бюджетів продовжує спрямовуватися на досягнення цілей спорту вищих досягнень, а також на відповідне фінансування окремих безсистемних заходів.
У Стратегії розвитку фізичної культури й спорту на період до 2028 року, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 2020 року № 1089, зазначено, що в 2019 році кількість осіб, які були охоплені фізкультурно-оздоровчою та спортивною діяльністю, становила 14,7% від усього населення країни, водночас як у Європі в середньому цей показник становить 40%. Водночас в Україні відсутній системний якісний моніторинг рівня фізичної активності населення, тому актуальні дані отримати майже неможливо. Водночас за даними Репрезентативного соціологічного дослідження «Становище молоді України 2021» лише 3,6% усіх опитаних є членами будь-якої громадської організації, у діяльності студентського та учнівського самоврядування “іноді беруть активну участь” — 4,4%, у діяльності молодіжних рад — 2,9%, на противагу європейському показнику, який в середньому становить понад 40%.
Кількісні показники стану сфери фізичної культури та спорту, які наведені в Довіднику «Україна спортивна», також досить невтішні: станом на 2021 рік у 1239 дитячо-юнацьких спортивних школах (ДЮСШ) займалось 434 268 дітей, а в 34 школах вищої спортивної майстерності — 3949 спортсменів резервного спорту, штат національних збірних команд становив 1730 спортсменів і тренерів. Варто зауважити, що державна статистика не враховує показники залучення приватних спортивних клубів та фітнес-клубів.
Окрім дитячо-юнацьких спортивних шкіл є ще низка установ, які декларують роботу з молоддю, але перебувають у сфері управління інших міністерств, зокрема станом на 2022 рік 1246 закладів позашкільної освіти, які перебувають у підпорядкуванні МОН, охоплює 980 789 осіб, тобто близько мільйона дітей і молоді. Це не корелюється з показником охоплення ДЮСШ, бо з майже однаковою кількістю установ у структурах ДЮСШ позашкільне охоплення мало б бути співмірним або близьким, але не вдвічі більшим (452 000 спортсменів супроти близько мільйона дітей та молоді відповідно).
Молодіжну роботу проводять також заклади культури, що підпорядковані Міністерству культури та інформаційної політики. Кількість читачів 42 бібліотек або їх філій для юнацтва становить 382 800 осіб. Оскільки за узагальненими даними від різних джерел, якщо брати до уваги максимальну оцінку, один і той самий заклад подекуди подає звітність паралельно в різні міністерства, припускаємо, що реальне кількісне охоплення є ще меншим. Трапляється ситуація, коли рішення щодо функціонального наповнення закладів чи установ засновник (здебільшого це державні або місцеві органи влади) приймають без врахування потреб і включення в процес користувачів.
Згадані заклади є основою системи спорту й молодіжної роботи України, проте часто залишаються зарегульованими та забюрократизованим, тобто недостатньо ефективними. Водночас саме на них держава й місцеве самоврядування переважно спрямовують бюджетне фінансування, досить часто ігноруючи стимулювання організаційного розвитку демократичних інституцій — громадських спортивних клубів, молодіжних організацій та спілок.
Ми отримали в спадок від тоталітарної системи понад 90 000 спортивних об’єктів, які зазвичай виконують монофункцію, морально застарілі, потребують або сучасної реконструкції, або повного знесення. Починаючи з 2016 року, Українська держава почала вкладати кошти в будівництво нових та реконструкцію старих спортивних і молодіжних об’єктів, проте в країні немає концепції розбудови інфраструктури. Через це об’єкти будуються хаотично, а іноді без розрахунків самоокупності та дослідження потреб мешканців, зокрема молодих.
Існує прямий конфлікт, коли Міністерство молоді та спорту України одночасно забезпечує формування державної політики у сфері молоді та спорту та адмініструє кошти на їхню реалізацію через власні державні установи. Крім того, для всієї державної системи управління є проблемою відсутність системної незалежної оцінки, прогнозування та аналізу управлінських рішень. Нереформоване відповідно до Стратегії реформування державного управління України, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 р. № 474 (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 р. № 1102-р), Міністерство не є повноцінним центром формування державної політики, бо змушене відволікатися на велику кількість адміністративних запитів та контроль за розподілом фінансування. Це своєю чергою негативно впливає на якість розробки та формування кроссекторальної державної політики у сфері молоді та спорту, а також зумовлює фрагментарність її формування. Таким чином, Міністерство молоді та спорту України фрагментарно виконує функції формування державної політики у сфері молоді та спорту, а також займається накопиченням даних, прогнозуванням та аналітикою, не маючи комплексного розуміння розвитку всіх напрямків.
У 2015 році був проведений функціональний аудит Мінмолодьспорту, запроваджено державний експеримент, спрямований на підвищення автономії та незалежності національних спортивних федерацій, зокрема щодо зміни процедури та порядку їх фінансування, підвищення відповідальності за розвиток відповідного виду спорту.
З 2016 року також почалося значне збільшення фінансування спорту вищих досягнень і частково молодіжної програми, проте це якісно не змогло вплинути на демократизацію сфери й збільшення кількості українців залучених до регулярної фізичної активності чи молодіжних ініціатив. У 2019 була спроба переосмислення ролі спорту в державі, але у 2020 році реформу було призупинено.
До початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну у сфері спорту та молодіжної політики діяли такі візійні та стратегічні документи:
Стратегія розвитку фізичної культури і спорту на період до 2028 року;
Концепція розвитку громадянської освіти, Державна програма з розвитку фізичної культури і спорту, чинна з 2017 року;
Державна цільова соціальна програма «Молодь України», ухвалена у 2021 році;
Державна цільова соціальна програма національно-патріотичного виховання на період до 2025 року.
Значною мірою вони забезпечують роботу старих інституцій і векторів політики, а і їх реалізацію на цей момент припинено. Створений Фонд Президента України з підтримки освіти, науки та спорту через несистемний підхід не допоміг перезапустити сферу.
Закон України «Про фізичну культуру і спорт» від 24.12.1993 № 3808-XII визначає основні засади системи управління спортом, проте наслідує радянську модель управління. За роки незалежності України закон змінювали 25 разів. Він був переписаний і збільшився на 50% у розмірі, але головні тези й норми залишились без змін.
Закон України «Про основні засади молодіжної політики» від 27.04.2021 № 1414-IX був ухвалений, на думку частини експертів, без реального включення стейкхолдерів молодіжної політики, у результаті чого деякі норми звелися до пострадянського зразка, де основним вважалося регулювання ініціатив молоді. Водночас прогресивні та демократичні норми нового закону на сьогодні жодним чином не імплементуються — не створений Український молодіжний фонд, не розмежовуються управлінські та стратегічні функції Мінмолодьспорту.
Потребує удосконалення Закон України «Про антидопінгову діяльність у спорті» від 26.01.2022 № 2011-IX, який хоча і був ухвалений на початку 2022 року, але враховує не всі рекомендації, які були надані експертами Ради Європи. У Законі України «Про позашкільну освіту» майже ніяк не інтегрована громадянська освіта. Закон України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» від 22.06.2000 № 1841-III підтримує і продовжує практику радянських піонерських таборів, переважно для вразливих категорій дітей, жодним чином не трансформуючи їх в освітні табори для всіх, незалежно від їхнього соціального стану (сьогодні дитина “ходить за грошима”, а не гроші за дітьми). Закон України «Про волонтерську діяльність» від 19.04.2011 № 3236-VI дозволяє бути волонтером, але не створює можливостей для підтримки та розгортання волонтерської праці.
Війна значно поглибила кризу, вихід з якої буде залежати від консолідації суспільства та переосмислення місця спорту в житті кожного українця, участі молоді, зокрема тієї, яка опинилась в еміграції, та ролі держави в цьому.
За даними Урядового порталу понад 2 мільйони молодих людей стали внутрішньо переміщеними особами та ще близько 2 мільйонів виїхали за кордон. 53% українців сьогодні не працюють, з них 60% — молодь до 35 років. Станом на 3 квітня 2022 року функціонувало лише 30% молодіжних центрів та просторів із їх довоєнної кількості, 8 молодіжних центрів було зруйновано, пошкоджено чи окуповано; 68% молодіжних працівників та працівниць вимушені були виїхати зі своїх регіонів; лише 37,6 % мають можливість здійснювати молодіжну роботу. Зруйновано або пошкоджено 3100 закладів освіти й 320 спортивних споруд, які є основою масового залучення дітей до спорту, майже 100 спортивні об’єкти сильно пошкоджені.
За даними різних досліджень орієнтовно 60% громадських організацій продовжили свою діяльність, але значна частина з них змінила фокус діяльності на гуманітарні потреби. Частина з них і досі не повернулася до своєї основної статутної діяльності. Іншим викликом стало те, що велика кількість громадських діячів були мобілізовані, тому членство в організаціях скоротилося. До цього додається проблема роз'їзду команд в різні міста і як наслідок втрата командних комунікацій. Насамкінець, надаючи гуманітарну допомогу, багато організацій не мали змоги подати нові заявки для пошуку коштів в іноземних донорів, а ті нечисленні державні чи локальні конкурси проєктів, що існували, не відбулися.
У деяких регіонах система спорту та молодіжна робота фактично перебуває в стані припинення всіх процесів, в інших працює частково, але окремі ініціативи та спортивні клуби продовжують активно залучати до участі та занять спортом, генерують кошти через онлайн події та благодійні заходи за кордоном.
Приєднання України до Розширеної часткової угоди про спорт (EPAS) Ради Європи, зобов’язує впровадження ряду демократичних змін. Такий підхід значно розширить звичне сприйняття спорту в Україні, коли спорт — це не лише для обраних, це слугує інструментом досягнення суспільного блага. Також була переглянута європейська Хартія участі молоді в житті місцевих і регіональних громад, що загалом інтегрована в Закон України «Про основні засади молодіжної політики» від 27.04.2021 № 1414-IX. На фінальній стадії ухвалення закону участь молоді була перетворена переважно на “контрольовану владою участь”, що нівелює саму ідею включення молоді в процес реальної розробки та прийняття рішень, а не лише погодження вже ухвалених рішень (участь молоді — це про процес, а не результат).
Основоположними документами на які мають спиратися пропозиції з відновлення країни у сфері спорту та молоді, є документи, у яких закладені фундаментальні зміни для євроінтеграції та побудови політики України у післявоєнний період:
Європейська Спортивна Хартія (оновлена у 2021 році за участі України);
Developing the European Dimension in Sport, 2011 (The European Commission);
A new impetus for European youth European Commission White Paper;
Follow-up to the White Paper on a New Impetus for European Youth;
Final Declaration of the 3 rd eclaration European Youth Work Convention.
Нацпрограма «Розвиток систем культури та спорту» Національного плану відновлення України передбачає реалізацію 3 стратегічних цілей та 6 проєктів пов’язаних зі спортом, які не є адаптованими до умов війни, і реалізовувались Міністерством молоді та спорту з попередніх років. Три з них інфраструктурні та передбачають будівництво об’єктів для спорту вищих досягнень, також передбачена інформаційна кампанія для залучення до фізичної активності, реалізація проєкту «Активні парки — локації здорової України» і запуск «клубної системи» фінансування для масового спорту. Водночас складно оцінити потенційну успішність реалізації стратегічних цілей в умовах теперішньої системи, що не має достатніх механізмів для їх реалізації.
Аналогічно маємо 25 проєктів у сфері молодіжної політики для досягнення 2 цілей, які акцентують на здобутті навичок, щоб молоді люди активніше долучалися до суспільного життя, водночас не маючи ніяких конкретних проєктів підтримки тих, хто мав би бути провайдерами реалізації проєктів на досягнення цих цілей — ні громадських організацій, що працюють з молоддю, ні молодіжних центрів. Ймовірно йдеться про те, що цю підтримку мав би забезпечити Український молодіжний фонд, проте якщо переглянути положення про фонд стає зрозуміло, що там закладена таки підтримка проєктів, а не інституційного розвитку. Тож реалізувати ці проєкти на здобуття знань та навичок із громадського сектору буде просто нікому.2. БАЧЕННЯ СТАНУ МОЛОДІЖНОЇ ПОЛІТИКИ І СПОРТУ У ПЕРСПЕКТИВІ 2030 РОКУ, ВКЛЮЧАЮЧИ ВИМІРЮВАНІ ПОКАЗНИКИ ЦЬОГО СТАНУ
2.1. Візія молодіжної політики
Молодіжна політика має бути відокремлена від спорту й виведена на урядовий міжгалузевий рівень, наприклад, через посаду урядового уповноваженого або міністра, що не очолює міністерство. Водночас має бути змінено підхід від фінансування молоді в рамках лише одного профільного міністерства до ресурсної підтримки молоді та молодіжної роботи в усіх галузях, оскільки молодь є унікальною тим, що в будь-якому міністерстві мають бути відображені її інтереси. Отже, потрібна кроссекторна й міжгалузева співпраця для того, щоб створити та фінансувати програми для молоді в кожному із міністерств, створювати державно-приватні партнерства (дотепер обмеження, встановлені Бюджетним кодексом України, були основним аргументом проти такого підходу).
Натомість вкрай важливим є поділ функцій формування та реалізації державної політики між різними інституціями, що б дозволило поглибити співпрацю з громадянським суспільством, запровадити прозору конкурсну підтримку низових ініціатив (не лише змагань і заходів, а передусім підтримку інституційного розвитку громадянського суспільства й компонентів молодіжної роботи), делегувати демократичним інституціям функції розвитку спорту й молодіжної роботи.
У процесі реалізації молодіжної політики береться до уваги також і критерій розмаїття молоді — інтереси й потреби молодих жінок і чоловіків, різних вікових груп, стану здоров'я тощо. Оскільки молодь не є гомогенною соціальною категорією населення, потреби та інтереси різноманітних підгруп молодих людей варто брати до уваги.
Уся політика вибудовується для організації якісної молодіжної політики в громадах, а також для створення належних умов молодіжної роботи для максимальної самореалізації більшості молоді в громадах. На практиці це означає, що у виконавчих органах громад немає відділів чи спеціалістів щодо молоді, тобто немає фактичного звуження молодіжної політики та молодіжної роботи до формату тієї галузі, у складі якої вони перебувають у структурі органів місцевого самоврядування громад.
У 2030 році в кожній громаді молодіжну політику формують та координують молодіжною радою — інституалізовано відповідною місцевою радою (не мером, старостою, виконкомом, а саме радою). Молодіжні ради прописані в статутах громад і є основними консультативно-дорадчими органами для місцевого самоврядування в межах вироблення та трансформації молодіжної політики. На національному й на регіональному рівні діють постійні програми підготовки кадрів і підтримки молодіжних рад, зокрема органів шкільного та студентського самоврядування.
Імплементатором молодіжної політики на рівні громади є комунальний молодіжний центр — неприбуткова установа, яка також розвиває діяльність мережі молодіжних просторів: у школах, бібліотеках, позашкільних установах, спортивних і музичних школах, та навіть на об'єктах приватної власності чи на базі визнаних державою/громадою/релігійною організацією). Щомісячно вони охоплюють понад 50% молоді громади. Молодіжний центр — це не лише безпечний простір для молоді, особливо юнацького (перехідного) віку з безоплатним доступом до тепла, світла та інтернету. Це також придатний для організації й реалізації волонтерських проєктів в громаді; центри й простори зокрема працюють для підтримки розвитку осередків всеукраїнських молодіжних мереж громадських організацій, а також як інформаційні пункти щодо можливостей для молоді наявних на рівні громади, області, країни та ЄС.
Кожен комунальний молодіжний центр має публічну й прозору наглядову раду, яка формується за принципом 50 на 50 відсотків (половина представників обирається молодіжною радою, а друга половина — органом місцевого самоврядування громади). Наглядова рада прописана в статутах молодіжних центрів із повноваженнями: про визначення і підтримку стратегії розвитку молодіжної роботи в громаді, контролю за роботою молодіжного центру й просторів громади, фінансового контролю центру, а також із правом номінування органу місцевого самоврядування кандидата в директори центру та правом відкликання його із займаної посади. Таким чином, Наглядова рада комунального молодіжного центру стає основним колегіальним органом практичного вироблення й просування молодіжної політики на рівні громади, реалізуючи відповідний підхід Ради Європи.
Молодіжні ініціативи та проєкти мають спрощену процедуру отримання фінансової підтримки від громади, регіону, держави, зокрема для прийняття волонтерських груп в громаді й освітніх візитів в інші громади області, інші регіони України та за кордон (пріоритетно в ЄС, США та Канаду). Щонайменше 30% молоді громади мають досвід співпраці із молоддю з інших регіонів та країн, розуміють переваги розвитку власної громади та інтегровані в процес ухвалення основних рішень у своїй громаді. Молодь громад має можливість і впливає також на ухвалення рішень щодо молоді на обласному, національному й міжнародному рівнях.
Молодіжну роботу в громаді, яка охоплює більшість молоді юнацького віку (понад 50% віком 12-24 роки), здійснюють кваліфіковані молодіжні лідери та працівники, які не просто пройшли відповідну тренінгову підготовку, а постійно працюють над покращенням якості цієї своєї освітньої діяльності, що інтенсивно стимулює держава та громадяни. У кожній громаді діє щонайменше дві виховні частини, наприклад, існує Пласт — організація українського скаутингу (у межах реалізації державної стратегії підтримки пластового руху), а також кілька інших осередків національних молодіжних організацій, які допомагають формуванню національної та громадянської єдності серед української молоді.
Органи шкільного й студентського самоврядування стали реально впливати не просто на ухвалення основних рішень у своїх закладах освіти, а їхній голос став вирішальним щодо рішень, які безпосередньо чи напряму стосуються учнів та студентів відповідно. Органи самоврядування отримують щонайменше 5% від загального бюджету своїх закладів освіти та організовують публічний розподіл цих ресурсів на підтримку молодіжних ініціатив у межах своїх закладів, зокрема на інституційну підтримку студентських організацій.
Всеукраїнські молодіжні організації на державному рівні, а місцеві — на рівні громад, мають можливість отримувати основні необхідні ресурси: приміщення, організаційну та інституційну підтримку команд персоналу, кошти на проєктну діяльність із 10-20% на адміністративну підтримку цих проєктів, аби інституційно розвиватися. Їхня місія — щомісячне охоплення своєю діяльністю більшої кількості громад молоді. Такі організації є прозорими й публічними перед суспільством та громадами щодо усіх своїх залучених ресурсів, щорічно проходять фінансовий аудит за фінансової підтримки відповідно держави або громади. Досвід участі у демократичних громадських молодіжних організаціях та органах шкільного та студентського самоврядування є основною школою громадянської освіти в Україні, а не обов'язкові теоретичні уроки в школах, які викладають носії тоталітарних комуністичних цінностей, без реального досвіду участі в громадському житті, участі в демократичних і публічних громадських організацій.
Прозорість і публічність молодіжних рад, молодіжних центрів та молодіжних організацій дозволила наростити залучення донорських і міжнародних коштів у громади. Досягнуто співвідношення 50% на 50% ресурсів, наданих громадою і залучених з-поза меж громади. Загальна фінансова підтримка громад і держави вийшла на мінімальний для ЄС показник — щонайменше 25 євро на одну молоду людину на рік (лише на молодіжну роботу, без урахування інвестицій на освіту, культуру, спорт), і з бюджету місцевих громад, і окремо з бюджету держави. Через зазначене правило, долучення до спільноти поповнює щонайменше таку ж суму чи ресурсів відповідної вартості для громади.
Усі ці політики потрібно законодавчо й нормативно поширити також серед усієї української діаспори: стимулювати створення молодіжних рад у межах українських громадах діаспори; підтримувати чинні та створювати нові молодіжні ради (із залученням коштів місцевих громад); підтримувати студентські українські організації в університетах світу, а також молодіжні організації громад (здебільшого, це Пласт та Спілка української молоді). Молодіжну мобільність української молоді еміграції теж потрібно підтримувати, домовляючись за фінансову участь відповідних урядів, але навпаки, тобто через відвідування Батьківщини.
2.2. Візія політики у сфері спорту
Україна 2030 — це розвинена демократія, яка визначає пріоритетами політики спорту широке залучення в життя громади, зокрема через участь в спортивних організаціях, включення громадян та особливо молоді в прийняття рішень на всіх рівнях. Децентралізація управління відбулась, зокрема, через підтримку й організаційний розвиток інституцій спорту, проєктне фінансування, тому для багатьох українців такі зміни стали одним із факторів прийняття рішення про повернення в Україну.
Активне громадянське суспільство сфери молоді та спорту в післявоєнний період сформувало базові цінності, що вплинули на досягнення таких результатів в майбутньому як: свобода вибору для кожного та стійкість інституцій в умовах відкритої конкуренції, інклюзивність без виключень, доброчесність та солідарність між elite sports та grassroots. Саме тому в 2030 році реалізацією державної політики займатиметься не держава, а громадянське суспільство в партнерстві з державою і бізнесом. Попри те, що спорт отримав автономію, він залишається пріоритетною сферою й держава створила необхідну інфраструктуру (інституційну) для підтримки громадського сектору та низових ініціатив.
99.9% школярів, молоді та дорослих українців обізнані про виключну користь регулярної фізичної активності для їх здоров’я, а держава всіляко створює умови для занять на вулиці, появи бігових, вело- та прогулянкових маршрутів, рекреаційних зон, басейнів і критих спортивних залів.
Понад 50% українців загалом і понад 60% дітей мають достатній рівень фізичної активності, тобто є більш продуктивними та здоровими.
Фінансування масового спорту та фізичної активності населення зросло до 100 євро на особу в рік.
Нові виклики післявоєнного періоду змусили шукати більш ефективні моделі, і за прикладом Польщі 2010 року, ми провели переосмислення ролі спортивних організацій та запровадили нові підходи до реалізації політик. Комплекс впроваджених змін забезпечив систематичне зменшення відсотка фізично та суспільно неактивного населення. Багато волонтерів, що після закінчення війни мали бажання залишитися корисними для суспільства, реалізували себе в напрямку спорту. Ця сфера стала одним з основних для інтеграції ветеранів війни в буденне життя, соціалізації ВПО та реабілітації дітей.
Упроваджений проєкт “Спорт крізь життя” уже став концепцією ставлення українців до спорту. Головне завдання було досягнуто — українці мають високий рівень фізичної активності, як у шкільному, так і в зрілому чи похилому віці. Спорт є невіддільною частиною суспільного життя. Українські атлети — взірець здорової та успішної людини з активною публічною позицією. Колишні спортсмени мають безліч можливостей знайти себе в різноманітних напрямах фізичної культури: у спорті, фітнесі, на тренерських та керівних посадах у міжнародних організаціях та клубах, після закінчення активної кар’єри. В Україні можна здобути якісну менеджерську, тренерську освіту, освіту з фізичної реабілітації тощо, яка високо цінується у світі. Національна рамка кваліфікацій України повністю відповідає The European Qualifications Framework for lifelong learning (EQF) у спорті й визнається в більшості країн світу. Long Term Athlete Development (LTAD) система підготовки стала базовою в Україні й приносить результати.
В Україні 2030 працює дворівнева система (з державного та місцевих бюджетів 50/50) стимулювання дитячо-юнацького спорту — “Гроші ходять за спортивною послугою”, яка затверджена Державною програмою базових державних гарантій:
Перший рівень: забезпечити достатній рівень фізичної активності дітей. Держава більше не утримує заклади, а компенсує надання послуг у сфері фізичної культури та спорту. Тепер кожній родині надано право отримати компенсацію за регулярні заняття її дитини 5-17 років, 3 рази на тиждень через механізм єПідтримки в ДІЯ, що дозволило 60% дітей досягти рекомендованого ВООЗ мінімального рівня фізичної активності й сформувати звичку ведення активного способу життя. Таку компенсацію мають право отримати й певні пільгові категорії: люди з інвалідністю, ветерани війни, люди пенсійного віку.
Другий рівень: забезпечити якісну селекцію та конкуренцію молодих спортсменів. Міста та об’єднані територіальні громади приймають власні програми підтримки дитячо-юнацького спорту та тренерського складу. Фінансову підтримку занять талановитих дітей та тренерів надають також коштом з індивідуальних стипендій і грантів на забезпечення екіпірування, участь у змаганнях, розбудову інфраструктури. Таке фінансування мають право отримати заклади незалежно від форми власності.
Міста контролюють на місцевому рівні факт надання таких послуг, а Дія.Спорт спрощує адміністрування та комунікацію. Якщо дитина не отримала спортивну стипендію, але батьки мають бажання, щоб вона займалася більше та виходила на професійний рівень, то мають можливість дофінансовувати вартість занять, яку не компенсувала держава. Крім того, додаток дозволяє легко змінити клуб або дізнатись про свої індивідуальні здобутки. Тепер в 1 клац можна відкрити спортивний клуб, заснувати громадську спортивну організацію, або приватну дитячо-юнацьку спортивну школу, або зареєструвати в них свою дитину. Громадські спортивні клуби залучають більше волонтерів, які хочуть бути корисними й займатись спортом разом зі своїми дітьми. Таким чином формуються стійкі ком’юніті, що стають опорою держави, а діти що отримали позитивний досвід залучення до регулярної фізичної активності несуть здоровий спосіб життя крізь роки, стають основою економічно активного населення України та сприяють його національно-патріотичному вихованню. Спорт стає дедалі популярнішим у країні, тому залучити додаткових спонсорів немає складнощів.
Поява Дія.Спорт у 2023 році забезпечила прозорість спортивної сфери, 100% автоматизацію розподілу державних коштів, яка була розпочата раніше, і збір даних за основними показниками, встановивши пріоритет забезпечення якісного сервісу для кожного громадянина.
Через Дія.Спорт функціонує повноцінна система збору інформації про функціонування наявної спортивної інфраструктури зі щорічними звітами, які містять не лише кількісні показники, а і якісні: стан спортивної інфраструктури, її завантаженість, попит, наявність необхідних умов для занять різними видами спорту й видами фізичної активності (обладнання, інвентар), кількість тих, хто займається з розмежуванням за статтю, віком, регіоном тощо. Це дає можливість оцінити об’єм ринку та залученість приватних інвестицій, безпосередньо впливає на прийняття рішень щодо фінансування й перерозподілу бюджетних коштів.
У 2030 році держава — це медіатор, який постійно моніторить досягнення поставлених КРІ й вивчає запит від суспільства, щоб вчасно коригувати довгострокові та середньострокові бюджетні Програми. Запроваджена європейська модель взаємовідносин держави та спорту, за якої досягнута автономія національних спортивних федерацій, а Міністерство спорту формує політику в спортивній сфері, скасований «ручний» розподіл бюджету. Держава не лобіює приватні інтереси й не стимулює монополії. Така автономія спорту дозволила забезпечити стрімкий розвиток інституцій і залучення інвестицій із приватного сектору. Частка сектора фізичної активності та аматорського спорту перевищує 3% ВВП, а завдяки підвищенню фізичної активності та зміні способу життя, середня тривалість життя українців збільшилася на 5 років.
Впровадження комплексу рішень із демократизації спорту, поміркована державна політика, зміна пріоритетів, запроваджений превентивний підхід і субсидіювання фізично активних громадян за те, що вони не користуються послугами державної системи охорони здоров’я, програма фінансових стимулів, яка дозволяє частково звільняти роботодавців від податків, якщо вони стимулюють своїх співробітників підвищувати свій рівень фізичної активності — дали соціально-економічний ефект вже у 2030 році:
на 4 % підвищення середньої продуктивності праці;
на 5 років підвищення середньої тривалості життя українців у 2030 році (за умови занять спортом протягом 10 років) до 77 років, зокрема здорового життя до 70 років;
частка сектора фізичної активності, аматорського спорту та суміжних галузей становить 3% ВВП країни;
кожен 1 євро інвестований у фізичну активність і аматорський спорт, приніс 15 євро доходу у вигляді додаткового ВВП і 5 євро — у вигляді надходжень до Бюджету України.
Українська модель спорту має всі ознаки демократичної європейської і є невіддільною частиною економіки України. Як повноцінний член ЄС, Україна провела повну синхронізацію з європейськими стандартами та нормами закріпленими в Treaty of Lisbon, White Paper on Sport та іншими основоположними документами, повноцінно імплементується Програма Erasmus+, ухвалений новий демократичний Закон України «Про основні засади державної політики у сфері фізичної активності громадян та спорту» від 13.12.2022 № 2834-IX.
Новий Закон закріпив основою українського спорту самодостатні демократичні інституції федерації (асоціацій) із видів спорту, що складаються зі спортивних клубів (громадських організацій). Вони повноцінно перейняли від держави управлінські та адміністративні функції з розвитку свого виду спорту й відповідають критеріям доброчесності (Principles of good governance in sport). Спільно з федерацією клуби займаються проблемними питаннями — навчанням спортивного маркетингу, створенням інфраструктури, навчанням і ліцензуванням тренерів, адвокацією інтересів клубів тощо. Вони є основою спортивних федерацій та започатковують спортивні ліги, програми для ветеранів війни, осіб зі зниженими інтелектуальними здібностями, інвалідністю, із психічними та ментальними проблемами, програми спортивної реабілітації для нарко- та алкозалежних, існують дотації для незахищених верств населення. Такі оновлені спортивні громадські інституції претендують на отримання дофінансування своєї діяльності з державного та місцевих бюджетів, як і інші громадські організації на конкурсній основі і відповідно до пріоритетів держави. Тепер кожна витрачена гривня з державного бюджету є підзвітною і направленою на реалізацію поставлених задач, але водночас бюрократичні процедури звітування є максимально спрощеними, бо Дія.Спорт дозволяє державі верифікувати всі необхідні показники й кожного громадянина, що отримує фізкультурно-оздоровчу чи спортивну послугу за бюджетні кошти, клуби, ДЮСШ та спортивні федерації лише адмініструють свої дані.
Система спорту вищих досягнень вдосконалилася. Продовжуємо боротися з допінгом, впровадивши антидопінгові стандарти WADA та Ради Європи, а також тепер в країні є невідворотним покарання за використання допінгу. Питаннями elit sports повноцінно займається НОК України, відповідні федерації з видів спорту, інші їх об’єднання, професійні ліги та приватний бізнес. Держава не втручається у визначення їх векторів розвитку чи будь-яких питань, що стосуються трудових відносин зі спортсменами, проведення змагань та участі в міжнародних змаганнях. Відповідність критеріям доброчесності є базовим у відносинах держави та організацій фізкультурно-спортивної спрямованості. Держава визначає свої довгострокові пріоритети фінансової підтримки підготовки спортсменів до міжнародних змагань. Водночас саме федерації відповідають за популяризацію й розвиток свого виду спорту, а держава через свої Програми допомагає охочим стати інституційно стійкішими. Україна законодавчо регулює відповідні норми, які вимагають від нас міжнародні структури й Директиви. Вплив держави в цьому сегменті мінімальний і залишається на рівні співпраці в реалізації взаємовигідних проєктів та публічних консультацій у рамках внесення змін до законодавства та нормативно-правових актів.
Здорова нація та економічно активне населення — пріоритет української держави майбутнього. Залучення до регулярної фізичної активності та масового спорту визнано на державному рівні пріоритетним вектором політики, на який також спрямована відповідна увага й державне фінансування. Війна закінчилась перемогою України, проте ми отримали нові виклики, на які довелось реагувати: повернення біженців, інтеграція внутрішньо переміщених осіб, ветеранів війни, перманентні загрози сучасного світу продовжують нависати над країною, тому пріоритетом державного фінансування є види спорту, що допомагають навчити українців об’єднуватись задля досягнення спільних цілей, забезпечують отримання базових безпекових навичок та витривалості, вчать взаємоповаги й зацікавлюють молодь. Нині спорт у системі Збройних Сил України — інструмент підготовки боєздатної армії та її резерву.
Формуванням політик займаються фахівці відповідного Директорату центрального органу виконавчої влади, до повноважень якого входить формування й забезпечення проведення державної політики у сфері спорту, він забезпечує синхронізацію вектора політики з системами освіти, охорони здоров’я та оборони. Основним є прийняття управлінських рішень лише на основі верифікованих даних, постійної аналітичної роботи та з обов’язковим залученням громадянського суспільства та профільного бізнесу.
“Фонд активної нації” став основною інституцією, через яку фінансуються програми розвитку та інституційної підтримки масового спорту, фізичної активності громадян України, громадських організацій фізкультурно-спортивного спрямування, підтримки низових ініціатив, фізичної реабілітації та інтеграції через спорт ветеранів війни з Росією. Різновекторні програми дозволяють проводити необхідні дослідження, реалізовувати міжрегіональні, міжнародні та міжсекторальні проєкти. Визначення проєктів переможців відбувається на урядовому порталі “Взаємодія”. Фінансова підтримка низових ініціатив і їх вплив на залучення українців до фізичної активності та спорту, розвиток громадянського суспільства та волонтерства, стимулювання економіки — ретельно відстежується, а успішний досвід популяризується.
Основне завдання держави та місцевих органів влади в Україні 2030 — зробити рекреаційний оздоровчий спорт доступним для всіх, тому в їх компетенції залишається розбудова спортивної інфраструктури, зокрема велосипедних маршрутів, підтримка дитячого та інклюзивного спорту. Створено умови для заняття рекреаційним спортом у районних центрах, селах, біля будинків — для молоді, людей похилого віку та активних людей: збудовані багато функціональні спортмайданчики, міністадіони, спортивні зали, комплекси для фізичних вправ. У кожному населеному пункті, в якому проживає понад 20 тисяч осіб функціонує заклад фізичної культури та спорту, або спортивний клуб. В усіх великих парках є зони для активного дозвілля. У містах можна безпечно пересуватись на велосипеді чи самокаті, завдяки якісній велоінфраструктурі. 100% спортивних споруд громадського використання адаптовані для пересування людям з інвалідністю та маломобільних груп. Такі спортивні центри відкриті для всіх охочих, графіки занять доступні онлайн, а години можна орендувати через онлайн систему бронювання.
Основою розвитку спортивної інфраструктури є Концепція розвитку спортивної інфраструктури з довгостроковим геоплануванням, фінансуванням і розставленими пріоритетами. Вона інтегрована в місцеві програми та Національний план відновлення України. В Україні в межах затверджених програм за бюджетні кошти будується лише публічно доступна спортивна інфраструктура, за принципом: спершу для громади з увагою до потреб як чоловіків, так і жінок, людей різних вікових груп, стану здоров'я та з урахуванням попиту потенційних споживачів.
У межах Національного плану відновлення та розбудови України в кожній територіальній громаді створено багатопрофільний ком'юніті-центр. Такі центри з’являються біля закладів освіти, зокрема в деокупованих містах та громадах. Такі ком'юніті-центри стали фундаментом для змін і надали можливість об’єднати одразу кілька функцій: уроки для школярів, дозвілля молоді, дозвілля місцевої громади. Під час освітнього процесу спортивними залами таких центрів користуються школярі та студенти, проводяться змагання, а після занять тут займається місцева громада й спортивні клуби, там відбуваються концерти, нетворкінги й свята. Крім спортивного профілю, такі ком’юніті-центри забезпечують культурні та інші освітні потреби місцевих громад. Запровадження такого підходу підвищило ефективність використання об’єктів зі спортивною функцією, удосконалило їх фінансову модель та якість надання послуг. Водночас школи отримали нові сучасні спортивні зали, які їм надають у користування в певні години, що значно знизило витрати на адміністрування. Такими комплексами керують незалежні компанії з наглядовою радою, основним завданням яких є максимальна наповнюваність об'єкта й комфортність умов з урахуванням громадського інтересу.
Центри олімпійської підготовки (ЦОП) за видами спорту об’єднані з інфраструктурою для змагань і відкриті для всіх потенційних споживачів. Вони стали справжніми спортивними академіями, а нові багатофункціональні комплекси класу А з’являються за приватної ініціативи у співпраці з органами місцевого самоврядування. Повноцінно працює механізм державно-приватного партнерства.
Діє система погодинної оренди всіх комунальних спортивних об’єктів, що зробила зали, зокрема шкільні, доступними кожному спортивному клубу чи групі ентузіастів. Також ця система ліквідувала монополію й вивела з тіні обіг готівкових коштів, які стали значним внеском у проведення капітальних ремонтів таких залів.
Велика увага закцентована на позашкільному розвитку дітей через громадські спортивні клуби в складі шкіл та ком'юніті-центрів. У кожній українській школі працює такий спортивний клуб, є відповідна інфраструктура та спорядження, вони об’єднані системою місцевих шкільних ліг, в школах є трибуни, тому батьки й друзі завжди відвідують дитячі змагання, формується цілий рух, аналогічно й зі студентськими лігами. Такі клуби допомогли малим містечкам та громадам ефективно залучати дітей (як хлопчиків, так і дівчаток) до спорту. У них також працює багато волонтерів. Урок фізичного виховання в школах кардинально змінився та став інструментом: розрядки для дітей (із залученням хлопців і дівчат, без гендерних стереотипів), активної гри, отримання життєво необхідних навичок (наприклад, навчання плавати, що може врятувати не одне життя), а не обов’язком для отримання оцінки. Школи є фундаментом популяризації спорту і формування цінності фізичної активності в житті дитини.
Водночас оновлена модель розвитку рекреаційного оздоровчого спорту/фізичної активності та організованого спорту через спортивні клуби, дозволяє залишатись у спорті та регулярно займатись більшій кількості дорослого населення. Нова система не виштовхує “недостатньо талановитих” підлітків або студентів, що виросли та змінили місце проживання. Клуби зацікавлені в залученні якомога більшої кількості українців до активного способу життя в будь-якому віці, що вже в 2030 році суттєво вплинуло на кількість і якість економічно активного населення.
Клубна система розвивається самостійно й стимулює розвиток спорту та економіки. Завдяки створеним рівним умовам для ДЮСШ та громадських спортивних клубів і системі стимулів — у 2030 році:
кількість спортивних клубів різної форми власності становила вже 20 000 та має позитивну динаміку;
10% українців є членами організованих спільнот — молодіжних та спортивних громадських організацій, що стали фундаментом змін.
Впроваджена дієва комунікаційна стратегія, яка мотивує й прищеплює культуру занять спортом та фізичною активністю українцям. Тому громадяни готові витрачати на заняття спортом до 10% свого доходу, бо розуміють, що це дозволить зекономити до 30% витрат на лікуванні, завдяки поліпшенню стану здоров'я. Українські спортсмени та тренери є взірцями професійності й успішності для українців, мають багатомільйонні контракти та мають можливість реалізовувати власні ініціативи у співпраці з державою.
3. ПРОБЛЕМИ У МОЛОДІЖНІЙ ПОЛІТИЦІ, ЯКІ НЕОБХІДНО ВИРІШИТИ, ЩОБ ДОСЯГТИ БАЖАНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ
3.1. Тоталітарні (недемократичні) практики імітаційного характеру
В управлінні молодіжними центрами, у створенні та діяльності молодіжних рад часто трапляється так, що організації створюють для красивих одноразових чи кількаразових фото в соцмережах, для різних “мереж” і кампаній ініціювання органами влади, часто це відбувалося всупереч вже чинним громадянським кампаніям. Схожі практики є і під час трактування громадянської освіти як теоретичного курсу, водночас реальна громадянська освіта — через шкільне самоврядування — носить фасадний і контрольований адміністрацією закладів освіти характер, без можливості інституалізації, зокрема незалежними ресурсами. Ця проблема виражена також у тому, що досі в університетах заборонена політична активність студентів, яка є базовою і підтримуваною компонентою університетської автономії в провідних університетах світу. Водночас членство викладачів чи ректора в політичних партіях є дозволеним і не забороненим досі законодавчо. Саме тому цілі університетські містечка голосують на виборах переважно за політичну партію свого ректора чи за політичну силу, яку він публічно підтримує.
Нормативно-правове забезпечення
Закон України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 № 280/97-ВР — зміни, які посилюватимуть участь дітей та молоді в прийнятті рішень.
Закон України «Про політичні партії в Україні» від 05.04.2001 № 2365-III має окремо окреслювати роль та місце молодіжних партійних організацій у структурі партії, включно з квотами на всіх рівнях керівних органів партії, зафіксованим відсотком коштів із державного бюджету, спеціальними квотами щодо участі представників молодіжних партійних організацій у виборах.
Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII має передбачати можливість створення в межах органів студентського самоврядування (ОСС) молодіжних осередків політичних партій, зокрема з правом користування коштами ОСС та ведення політичної освіти. Усім ректорам та керівному складу законом має бути заборонено членство в партіях.
Закон України «Про основні засади молодіжної політики» від 27.04.2021 № 1414-IX має регулювати систему організації обласних молодіжних рад як представництва більшості громад, а не окремих активістів чи організацій. Водночас Національна молодіжна рада має формуватися більшою мірою з уповноважених представників обласних молодіжних рад (представники всеукраїнських молодіжних організацій в Національну раду можуть входити і безпосередньо, але не більше однієї третьої, і через обласні молодіжні ради). З-поміж членів Національної ради представники молоді обирають представників у Наглядову раду Українського молодіжного фонду, а також постійне правління. Усі рішення національної ради приймаються і на щопіврічних зборах (форумах), і невідкладно через онлайн голосування.
Інституційні зміни
Сьогоднішня вертикальна система діяльності молодіжних центрів побудована на ідеї координації «згори», водночас будь-яка ефективна молодіжна активність є передусім низовою і горизонтальною. З огляду на це варто розглядати питання щодо ліквідації Всеукраїнського молодіжного центру, як структури, яка нав’язує свою координаційну роль регіональним та місцевим молодіжним центрам. Основною одиницею мають стати саме місцеві молодіжні центри, тоді як регіональні (обласні) будуть, зокрема, точкою аналізу та узагальнення кращих практик. Національна структура для поширення кращих практик державою не потрібна. Можливо, варто інституціоналізувати щорічний національний форум молодіжних центрів, на якому представники «із землі» поширюватимуть свої кращі практики та напрацювання.
Важливою національною структурою є Український молодіжний фонд, який також повинен мати розуміння низових ініціатив та концентруватись на їхній підтримці, а потім і поширенні.
Фонд має підтримувати, зокрема й молодіжки партій, які будуть діяти в рамках Закону України «Про політичні партії» та студсамоврядування, яке мало б отримати право юридичної суб'єктності в законі України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII та Законі України «Про громадські об'єднання» від 22.03.2012 № 4572-VI.
Процедури діяльності Українського молодіжного фонду мають стати демократичними через незалежну Наглядову раду, а участь молоді в процесах управління Фондом через Національну молодіжну раду реальною, а не імітаційною.
Фінансування
Реалізацію змін можливо забезпечити наявними (довоєнного рівня) ресурсами, важливо лише змінити підходи до фінансової підтримки молодіжних ініціатив — від підтримки проєктів перейти до підтримки інституційної спроможності. Це потребуватиме суттєвих змін, починаючи із Державного бюджету та завершуючи змінами до положення про діяльність Українського молодіжного фонду.
Комунікація реформ із суспільством
Впроваджувати рішення мають молодіжні ради, молодіжки партій, об'єднання органів студентського самоврядування, національні мережі молодіжних організацій у взаємодії з: органами місцевого самоврядування, політичними партіями, вищими закладами освіти, центральними органами виконавчої влади, в компетенції яких є питання молодіжної політики. Найбільшими супротивниками впровадженню цього рішення будуть фейкові й дитячі та молодіжні організації, голови місцевого самоврядування, лідери політичних партій та керівники ЗВО схильні до застосування недемократичних інструментів впливу. Можна очікувати перешкод через те, що заявленим групам чи особам доведеться поступитися частиною ресурсів, що могла б бути спрямована на підтримку демократизації молодіжного руху.
3.2. Закритість молодіжних організацій та інституцій, непрозорість та непублічність
Ця ознака виражена в громадянському секторі, зокрема в тих, у яких домінують “родинні” організації “кругової поруки”, бо так простіше залучати й розподіляти між собою донорські та бюджетні кошти. Досвід реального демократичного управління з якщо не масовим членством, то бодай чисельною членською базою, перед якою потрібно звітуватись, фактично ніким не заохочується. У результаті виник цілий пласт “кишенькових” організацій “із печатками”, які завжди готові підтримувати “курс” чинної влади на національному чи місцевому рівні, які кількісно переважають реальний сектор громадянського суспільства в Україні. Такі об’єднання формують підробну культуру громадських відносин, що зумовлює не лише фінансові зловживання в секторі, але й посилення авторитарних та недемократичних і непрозорих практик органів влади, системи освіти, політичної системи й самого громадянського суспільства, зокрема молодіжного сегмента. Для багатьох активістів молодіжного руху досвід роботи з бюджетними коштами, а навіть із рядом донорських коштів, стає першим досвідом фактичної сірої корупції: відмивання коштів на одних статтях, щоб покрити ті, які не підтримуються; неотримання коштів в принципі, оскільки є вже визначені віддавна організації, які політично чи фінансово обслуговують відповідну групу чиновників, чи менеджерів донорської організації.
Нормативно-правове забезпечення
Закон України «Про громадські об’єднання» від 22.03.2012 № 4572-VI має заохочувати не лише швидку реєстрацію організацій, але також кооперацію вже чинного устрою через відокремлені підрозділи, публічність організацій та прозорі річні звіти. Зокрема передбачити в статті 23 «Фінансова підтримка та звітність громадських об'єднань» Закону України «Про громадські об'єднання» від 22.03.2012 № 4572-VI необхідність публікації повних фінансових звітів за всю діяльність організації під час отримання фінансової підтримки з коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів на сайтах інституцій, якими була надана така підтримка.
Для забезпечення прозорості й доброчесності потрібні зміни в Закон України «Про громадські об'єднання», щоб в наглядових радах принаймні 10-20% представників не належали до членів організації.
Для уникнення конфлікту інтересів центрального органу виконавчої влади відповідального за молодіжну політику та Наглядової ради Українського молодіжного фонду у статті 23 «Основні засади діяльності Українського молодіжного фонду» Закону України «Про основні засади молодіжної політики» від 27.04.2021 № 1414-IX та постанові Кабінету Міністрів від 28 лютого 2023 р. № 182 «Деякі питання Українського молодіжного фонду» варто передбачити порядок формування та призначення членів та членкинь Наглядової ради Українського молодіжного фонду, у якому таке призначення буде здійснюватись за рішенням Кабінету Міністрів України.
Для забезпечення інституційної стабільності та незалежності організацій, що працюють із молоддю, Бюджетний кодекс України та нормативно-правова база має передбачати можливість (обов'язок) співфінансування проєктів за кошти органа місцевого самоврядування чи донорських організацій.
Інституційні зміни
Усі громадські організації можуть отримати кошти від держави чи органів місцевого самоврядування лише в тому випадку, якщо організації стають повністю прозорими та публічними. Для розвитку прозорості та публічності організацій, що працюють із молоддю, зокрема органи студентського самоврядування та молодіжні партійні організації, держава має стимулювати через підтримку підготовки та публікації звітів, аудитів. Організовувати й стимулювати органи місцевого самоврядування (ОМС) на конкурси інституційної підтримки публічних і прозорих організацій та преміювання їх.
Відповідальний за молодіжну політику центральний орган виконавчої влади має заохочувати створення та розгортання мереж організацій, що працюють із молоддю. Водночас для цього варто створити відповідну політику верифікації членської бази організацій, що працюватиме з молоддю. Оскільки Закон України «Про основні засади молодіжної політики» від 27.04.2021 № 1414-IX передбачає, що членство молодіжних організацій є фіксованим, то організації, які претендують на бюджетні кошти, зокрема на інституційну підтримку, мають підтвердити своє членство (кількість, географію поширення).
Фінансування
У будь-якій підтримці, що надана державою чи органами місцевого самоврядування для організацій, що працюють з молоддю, мають бути передбачені кошти на підготовку річних звітів та їх обов’язкову публікацію.
Введення норм для більшої фінансової підтримки організацій, які зможуть підтвердити свою членську базу в сотні й тисячі членів, які регулярно сплачують членські внески та беруть учать у демократичному врядуванні.
Запровадження підтримки доплат тим організаціям, які залучають кошти на зарплати (така модель працює у Франції, де близько 5000 штатних працівників громадянського суспільства отримують доплати від держави, що дозволяє зробити їх конкурентоспроможними відносно ринку).
Надати право громадянам та бізнесу на “відсоткову філантропію” у підтримці неприбуткових громадських обʼєднань, зокрема молодіжних, із коштів сплачених податків. Для позитивної дискримінації організацій, що працюють з молоддю, у випадку залучення коштів громадською організацією на кожну таку гривню держава може надавати ще одну.
Створити та запустити конкурс державних ендавментів у державних банках для молодіжних організаціях, замість грошей на “проїдання” краще вкласти одразу трирічну суму відсотків, які організація може вільно виділяти на статутну діяльність. Водночас якщо організація збере за певний період ще одну таку суму, то державний внесок зберігатиметься й поверненню вже не підлягатиме.
Законодавство має гарантувати повне повернення ендавментів публічних і прозорих організацій, що працюють із молоддю, у першій категорії повернення коштів у разі банкрутства банку (державного чи комерційного).
Комунікація реформ із суспільством
Непрозорість молодіжного сектора безпосередньо залежить від інструментів його фінансової підтримки бюджетними коштами. Реформу не можливо реалізувати без зміни парадигми — ставленні до молоді та її ініціативи. Ключовим стейкхолдером реформи й водночас найбільшими супротивниками впровадженню цих реформ є виключно Мінфін, який досі практикує радянські підходи фактичної відсутності незалежних громадських організацій і не бачить змісту підтримувати такі організації будь-яким чином. Оскільки вони за версією Мінфіну є “антирадянськими” (антидержавні, “такі, що крадуть бюджетні гроші або працюють коштом держави). У країнах ЄС бюджетна система націлена на всебічну фінансову підтримку молодіжного сектора та будується на довірі до молоді. Доти, поки Мінфін не змінить свого ставлення до фінансової підтримки молодіжного сектору, молодь продовжуватиме масово емігрувати в країни ЄС, де вони є головною цінністю держави, а не потенційним суб'єктом, який краде гроші.
3.3. Комуністична теза, що “молодь — наше [світле] майбутнє”
На підсвідомому рівні це означає, що молодь є цінною, але зараз вона не на часі й коштів не них немає. Бо є важливіші завдання з побудови доріг чи інших пріоритетів “світлого майбутнього” для громади чи власного (афілійованого) бізнесу. Тому найбільший відсоток еміграційних настроїв має саме молодь, бо не бачить жодного майбутнього розвитку у своїй громаді. У молоду людину громада за звичкою комуністичних часів інвестує ресурси через дитячі садки, заклади освіти й позашкілля, утім не може запропонувати можливості для гідної самореалізації вже сьогодні.
Нормативно-правове забезпечення
Бюджетний та Податковий кодекси України, у частинах, що їх стосуються.
Закон України «Про державні цільові програми» від 18.03.2004 № 1621-IV (цілком).
Порядок використання бюджетних коштів, який визнає фінансову підтримку проєктів та заходів організацій, що працюють із молоддю в рамках політик центральних органів виконавчої влади відповідальних за підтримку ініціатив молоді (Мінмолоді, Міносвіти, Мінвет, Мінсоц, Мінкульт тощо).
У Державній цільовій соціальній програмі «Молодь України» на 2021-2025 роки затвердженій Постановою Кабінету Міністрів України 02.06.2021 № 579 та у профільних цільових програмах, що будуть затверджені на наступні періоди необхідно передбачити заходи спрямовані на підвищення інституційної спроможності молодіжних та дитячих громадських організацій та ініціатив.
Інституційні зміни
Громадянському суспільству й державі потрібно вийти не лише на достатній рівень фінансування молодіжних ініціатив у громадах, а постійно створювати нові, зручні та сучасні інструменти фінансової підтримки, водночас ліквідовуючи зарегульований чиновниками потік заходів.
Не може бути заходів, які щорічно фінансуються, бо «так завжди було», у МОН безліч таких неконкурентних заходів ще з СРСР, які фінансуються за “захищеними статтями” без будь-яких конкурсів.
Потрібно запроваджувати не просто фінансові інструменти, а якіснішу експертизу оцінки. Творити дружню конкуренцію, яка б враховувала чисельність організацій.
В умовах бюджетної економії, кошти на молодіжну політику необхідно пріоритезувати в наступній послідовності: 1) інституційна підтримка організацій, які працюють із молоддю, а також молодіжних центрів; 2) навчання тих, хто організовує молодіжну роботу; 3) підтримка ініціатив і проєктів вже навчених організаторів молодіжної роботи. Неприпустимі ситуації, які трапляються, коли дієві молодіжні організації не мають коштів інституційну діяльність, а натомість проводяться беззмістовні одноразові заходи.
Треба реально давати молоді можливості впливу. Через молодіжні ради й квотування молоді в політичних партіях. Аналогічно сприяти політичній освіті в університетах та старшій школі. Це визнання впливу є безпосереднім наслідком інструментів фінансової підтримки відповідних категорій молоді.
Фінансування
Порядки використання бюджетних коштів мають передбачити максимально ефективну фінансову підтримку молодіжної роботи, яка реалізовується через:
посилення інституційної спроможності організацій, які працюють із молоддю та комунальних молодіжних центрів (підтримка одних і других має бути пропорційна до їх реального охоплення відповідної кількості молоді, до прикладу, закладів позашкільної освіти);
підготовку кадрів із розрахунком: один підготовлений фахівець на охоплення якісною молодіжною роботою 15-30 молодих людей;
більше економних заходів із меншою кількістю учасників, але змістовною молодіжною роботою, а менше одноразових коштовних масових заходів.
Комунікація реформ із суспільством
В урядовців та державних службах, які є основними стейкхолдерами та водночас основними антагоністами цієї реформи, має домінувати теза, що “молодь це вже і є сьогодні”. І для підтримки ініціатив молоді, яка лише виходить на ринок праці, насправді потрібно дуже мало: а) щоб її голос не лише чули, але й враховували; б) щоб було тепле й освітлене місце з безплатним вайфаєм, де можна готувати та реалізовувати свої громадянські, бізнесові чи навіть приватні, націлені на активний відпочинок усієї родини, проєкти. І великих інвестицій у молодь не потрібно, достатньо, як показує досвід країн ЄС, вкладати щорічно в молодіжну роботу (не молодіжну політику!) на одну молоду людину бодай 20-40 євро в рік. І не в майбутньому, а вже щорічно.
3.4. Загроза, що 50% і більше української молоді перебуватиме в еміграції
Наразі в українську молодь, яка перебуває в еміграції, держава й громади не інвестували нічого, можливо, такі інвестиції і були, але вони нам невідомі. Якщо враховувати ще довоєнну статистику Світового конгресу українців, що у світі (поза Україною) проживає 20 мільйонів українців (цю цифру про 20 мільйонів озвучував Президент В. Зеленський у своїй інавгураційній промові), то це означає, що серед них молоді 5-7 мільйонів. Після 24 лютого 2022 року за кордон виїхало за різними даними до половини неповнолітніх дітей і юнацтва, тобто близько ще 5 мільйонів. Відтак зараз ми живемо в ситуації, коли половина або й більшість українських дітей і підлітків (юнацтва) проживає в еміграції. Там вивчає мови, що добре, але й адаптується й поступово втрачає контакт із Батьківщиною. Тобто, Україна вже, а не в майбутньому, втрачає не лише трудовий потенціал, але також інвестиційний потенціал тих, які вже не повернуться.
Нормативно-правове забезпечення
У статті 23 «Основні засади діяльності Українського молодіжного фонду» Закону України «Про основні засади молодіжної політики» від 27.04.2021 № 1414-IX та постанові Кабінету Міністрів від 28 лютого 2023 р. № 182 «Деякі питання Українського молодіжного фонду” варто розширити повноваження Українського молодіжного фонду та передбачити можливість підтримки українських молодіжних ініціатив та проєктів закордоном, а також інституційної підтримки.
Зміни до Бюджетного кодексу України, щоб молодіжні організації, зокрема українська молодь діаспори, могли отримувати фінансування на рахунки в установах банків, а не в “казначействі”. Відповідно після того, як проєкт організації перемагає на конкурсі, організація отримує відповідну суму, яка була подана в кошторисі без додаткового погодження в Казначействі. Норма має бути змінена таким чином, щоб давати організаціям можливість без надмірного контролю використовувати надані кошти, у разі використання не за призначенням цим порушенням опікувалися правоохоронні органи.
Необхідно внести зміни в підзаконні нормативно-правові акти, прийняті щодо виконання Закону України «Про основні засади молодіжної політики», якими впровадити зазначену модель отримання фінансування, а також надати можливість подаватись на фінансування діаспорним неінституалізованим структурам.
Інституційні зміни
Відкрити конкурси для української молоді діаспори. Ніхто, окрім нас, не підготує тих, хто займається молодіжною роботою за кордоном з українцями в контексті формування української національної ідентичності. Відповідно має бути створена спеціальна програма підтримки виховників, що там працюють, яка міститиме фінансування для тренерів і на заняття, і на програму обмінів з Україною, в межах якої виховники з діаспори та України протягом року мали б можливість обмінюватися досвідом.
Створити молодіжний компонент Українського інституту, залучити до його філій та за кордоном молодих людей, які виїхали з України через війну, а потім планують повертатись. Основний акцент на залучення потенціалу української молоді, який розвинувся через освіту й досвід роботи в ЄС до відбудови України.
Фінансування
У межах видатків Українського молодіжного фонду. Водночас на підтримку проєктів молоді, зокрема молоді діаспори, може бути започаткована краудфандингова платформа (або відповідний напрям на платформі United24) для збору цільових коштів.
Український інститут потребує значної державної підтримки з огляду на роль України в міжнародній комунікації зараз та кількість українців, які опинились за кордоном внаслідок війни.
Комунікація реформ із суспільством
Впроваджувати зміни мав би уряд та громадські організації діаспори. Найбільше опиратися буде Мінфін із традиційних причин економії коштів. Водночас наслідки від невпровадження цих змін будуть катастрофічними, оскільки, ймовірно, молодь, яка не знайде себе в українському середовищі за кордоном буде значно менше вмотивованою будь-як взаємодіяти з Україною. Якщо провести реформу, ми можемо спровокувати певне напруження між “старою” та “новою” діаспорами, що будуть боротися за нові ресурси, але ця конкуренція буде на користь молоді, яка отримуватиме якісніші продукти.
Кроки/етапи змін у молодіжній політиці
Внесення необхідних змін до законодавства, передусім до Бюджетного та Податкового кодексів України, а також закону України “Про основні засади молодіжної політики”.
Функції з формування та реалізації державної політики мають бути розділені. Реалізація може бути забезпечена в основному через Український молодіжний фонд. А вироблення політики має бути координуватися урядовим уповноваженим (або міністром, що не очолює міністерство) в кожному, а не профільному міністерстві.
Удосконалення процедур управління Українським молодіжним фондом — посилення участі молоді й впровадження процедур, що гарантують прозорість.
Забезпечити формування та ефективну діяльність Національної ради з питань молоді.
Спрощення вимог до отримання публічних фінансів громадськими організаціями.
Запровадження інституційної підтримки громадських організацій. Ендавменти.
Ліквідація Всеукраїнського молодіжного центру, децентралізація реалізації політик молодіжними центрами в регіонах відповідно до локальних потреб.
Удосконалення конкурсних процедур для фінансування заходів громадських організацій, створення можливості для отримання фінансів молоддю діаспори — як організаціями, так і неінституціоналізованими групами.
Запровадження ефективних програм підготовки фахівців молодіжної роботи, зважаючи на потреби всієї України та діаспори.
Посилення залученості молоді в політичні процеси, зокрема через вдосконалення підходів до діяльності молодіжних організацій політичних партій, а також політичної освіти через органи студентського самоврядування.
Критерії успішності/неуспішності реформи молодіжної політики
Реформа вважатиметься успішною, якщо в кожній громаді:
Діє молодіжна рада, яка інституалізована в статуті громаді реально впливає на ухвалення рішень, які стосуються молоді й представляє щонайменше 50% молоді громади.
Створено й функціонує комунальний молодіжний центр, який щомісячно самостійно й через свої філії охоплює своєю діяльністю усіх молодих людей громади.
На кожні 15-30 молодих людей є підготовлений фахівець молодіжної роботи, який щотижнево організовує молодіжну роботу. Водночас у громаді здійснюється методична, психологічна та інша підтримка таких фахівців.
Діє два-три осередки національних мережевих організацій. Щонайменше 15-20% молоді громади є членами національних або місцевих організацій, що працюють із молоддю, сплачують членські внески та беруть участь у демократичному врядуванні цих організацій.
Ініціативна молодь має можливість упродовж місяця від сформованої ідеї молодіжного проєкту отримати фінансову підтримку на його реалізацію.
Щорічно 30% молоді громади відвідують інші регіони України з освітньою метою, зокрема щонайменше 10% країни ЄС з аналогічною ціллю.
Усі молодіжні центри є безпечними та відповідають стандартам якості Асоціації молодіжних центрів України або аналогів. У кожному навчальному закладі діє молодіжний простір як філія молодіжного центру.
Відсоток молоді в громаді стабільний або збільшується і становить не менше 30%.
Є принаймні один соціально відповідальний бізнес ініційований та координований здебільшого молодими людьми.
Реформа вважатиметься не успішною, якщо:
Відсутність інституційних спроможностей національних мереж організацій, що працюють із молоддю зумовить відсутність у більшості громад України осередків, а також адвокації відповідних реформ на національному й локальному рівні. Також відсоток молоді, що покидає громаду, становить не менше 22-24%.
Не відбудуться інституційні зміни в системі органів влади, відповідальних за формування та реалізацію молодіжної політики.
Не буде забезпечена інституційна незалежність Українського молодіжного фонду, як наслідок, він знаходиться під впливом влади й не спроможний надавати швидко ТА якісно підтримку молодіжних ініціатив.
4. ПОЛІТИКА ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ У ГАЛУЗІ СПОРТУ ТА ФІЗИЧНОЇ АКТИВНОСТІ В ПЕРСПЕКТИВІ 2030 РОКУ
4.1. Чинна державна система не має інструментів та компетенцій для успішної реформи
Роль спорту та фізичної активності потребує повного переосмислення. Наразі ми маємо закриту систему, яка тісно пов’язує Міністерство і основних бенефіціарів (фінансових), федерації з видів спорту та інші організації, що фінансуються з державного бюджету, які в переважній більшості не визнають необхідності глибинної перебудови, що своєю чергою вже багато років унеможливлює запуск повноцінної реформи. Таким чином заперечується сама необхідність введення нових суспільних відносин на заміну усталеним, тому й пошук рішень не відбувається. Якщо до початку повномасштабного вторгнення громадянське суспільство наголошувало на тому, що реформа вже давно на часі і єдиний вихід — це пошук більш ефективної моделі, то зараз процеси пришвидшились і чинні проблеми стали очевидними вже не лише фахівцям галузі. Утім, Міністерство молоді та спорту як орган виконавчої влади, що має формувати державну політику даної галузі продовжує працювати за програмами, що здебільшого базуються на розвитку спорту вищих досягнень, зберігаючи свої управлінські функції без постійного інклюзивного діалогу з усією спортивною спільнотою.
Починаючи системні зміни необхідно переконатись, що наявні інституції спроможні їх впровадити, запущено діджитал інфраструктуру для збору даних, скорочені бюрократичні процедури, наявний кадровий резерв і фінансові ресурси. Трансформація вимагає виконання багаторівневих задач, для вирішення яких потрібні більш гнучкі інструменти й створення діаметрально нової інфраструктури державних органів із фахівцями, які мають компетенції та комплексне розуміння необхідних змін.
Спростивши процедури та систему звітності Держава демонополізує свій вплив і відкриє спорт для тих, хто зараз боїться бюрократії, але має ініціативу та компетенції, що одночасно допоможе залучити більше людей до спорту.
Україна є одним із лідерів у впровадженні державних цифрових сервісів, тому саме нові технології можуть стати основою українського прориву від пострадянської системи спорту до побудови системи стимулів, що базується на трьох простих принципах: “людина в центрі всього” та “evidence based decision making”.
Нормативно-правове забезпечення
Основа реформи — розробка та прийняття нового ЗУ “Про реформування сфери спорту і фізичної культури”, що відображатиме всі трансформаційні зміни й у майбутньому повністю замінить норми чинного Закону України “Про фізичну культуру і спорт”.
Внесення змін до Закону України “Про громадські об’єднання”, відобразивши відмінності спортивних громадських організацій — федерацій та клубів, згідно з оновленою Хартією.
Прийняття ряду Постанов КМУ, що забезпечать появу нових інституцій для впровадження запланованих змін: “Фонду активної нації”, Державного Агентства здорової нації, платформи “Дія.Спорт” та скасування ряду чинних Постанов та Положень.
Скасування Єдиної спортивної класифікації (ЄСК) України, затвердження спортивного персоналу The European Qualifications Framework (EQF).
Внесення Змін до Типової програмної класифікації видатків та кредитування місцевого бюджету, за кодом класифікації 5000 “Фізична культура і спорт”.
Інституційні зміни
Створення незалежної структури, на кшталт, у структурі Офісі Реформ Кабінету Міністрів України, що забезпечить розробку та координацію галузевої реформи між державою, інститутами громадянського суспільства та бізнесом, матиме можливість додатково залучати необхідних спеціалістів.
Завершення реформування Міністерства молоді та спорту з поділом функцій на формування державної політики та її реалізацію. Не зайвим є оптимізація державного апарату й інтеграція Міністерства молоді та спорту України у структуру більшого Міністерства, яке б комплексно опікувалось розвитком людського капіталу, а функцію формування політики виконував би відповідний Директорат із розвитку рекреаційного спорту та фізичного здоров’я.
Створення Державного Агентства здорової нації, що матиме частину функцій із реалізації політики у сфері рекреаційного спорту та залучення українців до регулярної фізичної активності, ведення здорового способу життя.
Створення “Фонду активної нації” як основного інструменту фінансування конкурсних програм і проєктів для спортивних громадських організацій, ініціатив та муніципалітетів, інституційної підтримки реформи.
Розширення сервісу Дія на спортивний напрям. Запуск сервісів для кінцевих користувачів, платформи для управління процесами та отримання даних для ухвалення якісних управлінських рішень. Відхід від класичної системи ведення статистичної звітності через форми (1-ФК, 2-ФК, 5-ФК). Автоматизація процесів, відкриття для громадськості критеріїв розподілу державного фінансування серед федерацій, запровадження комплексної системи моніторингу відвідуваності, трекінгу фізичної активності.
Ліквідація неефективних державних установ та державних підприємств, через які Держава керує спортом, із передачею їх функцій громадянському суспільству.
Делегування функцій управління спортом конфедерації/об’єднанню, що консолідує під своєю “парасолькою” інститути громадянського суспільства сфери спорту, що відповідають за розвиток своїх видів спорту з дотриманням принципів Good Governance in Sports.
Запровадження освітніх програм та обмінів для підготовки кваліфікованих кадрів, і в державному секторі, і в основних спортивних федераціях. Через інструменти Фонду Президента України з підтримки освіти, науки та спорту, зокрема і в співпраці з Програмою ЄС Erasmus+ та іншими програмами ЄС із розвитку громадянського суспільства.
Фінансування
Запровадження конкурсного підходу до державного фінансування за критеріями відповідно до пріоритетів. Завершення Державного експерименту щодо залучення Міністерством молоді та спорту національних спортивних федерацій до організації й проведення спортивних заходів.
Державний фінансовий інструмент на всіх рівнях має відійти від дефолтного й стати заохочувальним фактором для розвитку сфери, а зменшення бюрократичних процедур й демонополізація — мусить надати можливості для залучення інвестицій і виведення з тіні готівкових коштів із майбутньою неможливістю дублювання програм фінансування.
Основним є забезпечення балансу державного фінансування між напрямами спорт і залучення населення до фізичної активності та рекреаційного спорту. Мінімальне співвідношення 50/50 видатків із бюджетів всіх рівнів має бути зафіксовано в Державній Стратегії розвитку фізичної культури та спорту, державній і місцевих цільових програмах із відповідним переглядом програм класифікацій видатків бюджету, інструментів реалізації й контролем виконання затверджених норм.
Запровадження дворівневої системи державного фінансування дитячо-юнацького спорту: компенсація послуг у сфері фізичної культури та спорту, що забезпечують достатній рівень фізичної активності дітям та якісної селекції, конкуренції молодих спортсменів у межах державних пріоритетів. Право отримати компенсацію за надання таких послуг мають отримати всі суб’єкти фізичної культури та спорту, що проводять підготовку дітей, незалежно від форми власності, в обсязі затвердженому відповідною місцевою радою. Необхідно надати легальний спосіб батькам покривати додаткові витрати, що не передбачені бюджетом.
Спрощення процедури фінансової підтримки громадських організацій у межах виконання цільових програм через відкриття “казначейських” рахунків. Такий інструмент є дуже обмеженим і складним для більшості громадських організацій невеликих громад, що фактично унеможливлює їх залучення до співпраці з місцевими управліннями.
Фінансове забезпечення роботи спеціалістів, що напрацьовують та впроваджують реформу. Залученим службовцям варто надати інституційну підтримку з бюджетів громадських об’єднань для підсилення мотивації в їхній роботі.
Основа реформи — розробка та прийняття нового ЗУ “Про реформування сфери спорту і фізичної культури”, що відображатиме всі трансформаційні зміни й у майбутньому повністю замінить норми чинного Закону України “Про фізичну культуру і спорт”.
Внесення змін до Закону України “Про громадські об’єднання”, відобразивши відмінності спортивних громадських організацій — федерацій та клубів, згідно з оновленою Хартією.
Прийняття ряду Постанов КМУ, що забезпечать появу нових інституцій для впровадження запланованих змін: “Фонду активної нації”, Державного Агентства здорової нації, платформи “Дія.Спорт” та скасування ряду чинних Постанов та Положень.
Скасування Єдиної спортивної класифікації (ЄСК) України, затвердження спортивного персоналу The European Qualifications Framework (EQF).
Внесення Змін до Типової програмної класифікації видатків та кредитування місцевого бюджету, за кодом класифікації 5000 “Фізична культура і спорт”.
Створення незалежної структури, на кшталт, у структурі Офісі Реформ Кабінету Міністрів України, що забезпечить розробку та координацію галузевої реформи між державою, інститутами громадянського суспільства та бізнесом, матиме можливість додатково залучати необхідних спеціалістів.
Завершення реформування Міністерства молоді та спорту з поділом функцій на формування державної політики та її реалізацію. Не зайвим є оптимізація державного апарату й інтеграція Міністерства молоді та спорту України у структуру більшого Міністерства, яке б комплексно опікувалось розвитком людського капіталу, а функцію формування політики виконував би відповідний Директорат із розвитку рекреаційного спорту та фізичного здоров’я.
Створення Державного Агентства здорової нації, що матиме частину функцій із реалізації політики у сфері рекреаційного спорту та залучення українців до регулярної фізичної активності, ведення здорового способу життя.
Створення “Фонду активної нації” як основного інструменту фінансування конкурсних програм і проєктів для спортивних громадських організацій, ініціатив та муніципалітетів, інституційної підтримки реформи.
Розширення сервісу Дія на спортивний напрям. Запуск сервісів для кінцевих користувачів, платформи для управління процесами та отримання даних для ухвалення якісних управлінських рішень. Відхід від класичної системи ведення статистичної звітності через форми (1-ФК, 2-ФК, 5-ФК). Автоматизація процесів, відкриття для громадськості критеріїв розподілу державного фінансування серед федерацій, запровадження комплексної системи моніторингу відвідуваності, трекінгу фізичної активності.
Ліквідація неефективних державних установ та державних підприємств, через які Держава керує спортом, із передачею їх функцій громадянському суспільству.
Делегування функцій управління спортом конфедерації/об’єднанню, що консолідує під своєю “парасолькою” інститути громадянського суспільства сфери спорту, що відповідають за розвиток своїх видів спорту з дотриманням принципів Good Governance in Sports.
Запровадження освітніх програм та обмінів для підготовки кваліфікованих кадрів, і в державному секторі, і в основних спортивних федераціях. Через інструменти Фонду Президента України з підтримки освіти, науки та спорту, зокрема і в співпраці з Програмою ЄС Erasmus+ та іншими програмами ЄС із розвитку громадянського суспільства.
Запровадження конкурсного підходу до державного фінансування за критеріями відповідно до пріоритетів. Завершення Державного експерименту щодо залучення Міністерством молоді та спорту національних спортивних федерацій до організації й проведення спортивних заходів.
Державний фінансовий інструмент на всіх рівнях має відійти від дефолтного й стати заохочувальним фактором для розвитку сфери, а зменшення бюрократичних процедур й демонополізація — мусить надати можливості для залучення інвестицій і виведення з тіні готівкових коштів із майбутньою неможливістю дублювання програм фінансування.
Основним є забезпечення балансу державного фінансування між напрямами спорт і залучення населення до фізичної активності та рекреаційного спорту. Мінімальне співвідношення 50/50 видатків із бюджетів всіх рівнів має бути зафіксовано в Державній Стратегії розвитку фізичної культури та спорту, державній і місцевих цільових програмах із відповідним переглядом програм класифікацій видатків бюджету, інструментів реалізації й контролем виконання затверджених норм.
Запровадження дворівневої системи державного фінансування дитячо-юнацького спорту: компенсація послуг у сфері фізичної культури та спорту, що забезпечують достатній рівень фізичної активності дітям та якісної селекції, конкуренції молодих спортсменів у межах державних пріоритетів. Право отримати компенсацію за надання таких послуг мають отримати всі суб’єкти фізичної культури та спорту, що проводять підготовку дітей, незалежно від форми власності, в обсязі затвердженому відповідною місцевою радою. Необхідно надати легальний спосіб батькам покривати додаткові витрати, що не передбачені бюджетом.
Спрощення процедури фінансової підтримки громадських організацій у межах виконання цільових програм через відкриття “казначейських” рахунків. Такий інструмент є дуже обмеженим і складним для більшості громадських організацій невеликих громад, що фактично унеможливлює їх залучення до співпраці з місцевими управліннями.
Фінансове забезпечення роботи спеціалістів, що напрацьовують та впроваджують реформу. Залученим службовцям варто надати інституційну підтримку з бюджетів громадських об’єднань для підсилення мотивації в їхній роботі.
4.2. Низький рівень фізичної активності українців і залучення до рекреаційного оздоровчого спорту
До 24 лютого цей напрямок фінансувався за залишковим принципом, а залучення до оздоровчого рекреаційного спорту відбувся здебільшого за приватної ініціативи без відповідних державних стимулів. Війна значно ускладнила ситуацію.
У 2020 році було затверджено державну Стратегію розвитку фізичної культури і спорту на період до 2028 року”, однією з цілей якої визначено напрямок “Фізично активна нація” і досягнення рівня — 30% українців регулярно й свідомо займаються фізичною активністю або спортом. Утім, державне фінансування та відповідні програми поки не зазнали суттєвих змін. Держава не переорієнтувала свої програми на активне залучення населення й виховання здорової фізично та ментально нації. Таке визнання нині несе декларативний характер, а сама ідея “українці активна і здорова нація” — поки не змогла закріпитись, як одна з національних ідей країни, через низьку увагу до проблеми та відсутність дієвих механізмів реалізації цілі Стратегії. Наразі складно оцінити результати залучення фізично пасивної частки населення через запущену державну програму “Активні Парки — локації здорової нації”, бо дані системного моніторингу рівня залучення українців до фізичної активності відсутні, бойові дії значно ускладнили доступ до занять, а до багатьох заходів у межах реалізації програми залучають дітей із чинних секцій та чинних спортсменів.
Поява програм та інструментів, які стимулюватимуть розвиток рекреаційного оздоровчого спорту та фізичної активності, у парадигмі державної політики вкрай важлива. Низький рівень фізичної активності українців негативно впливає не лише на фізичне та психічне здоров’я й добробут, а й безпосередньо на економіку України.
По-перше, спорт корисний для здоров'я, як наслідок, людина менше відсутня на роботі у зв'язку з хворобами, поганим фізичним і психоемоційним самопочуттям.
По-друге, спорт сприяє скороченню презентизму через вплив фізичної активності на психічне здоров'я (спорт як антидепресант).
Залучення до регулярної фізичної активності та рекреаційного спорту може стати драйвером економічного зростання України, і завдяки створенню нових ланцюжків доданої вартості, споживання, виробництва товарів та послуг, будівництва та модернізації об'єктів спортивної інфраструктури, і завдяки підвищенню продуктивності праці й збільшенню тривалості життя. Крім того, спорт є ефективним інструментом соціалізації, а запровадження клубної системи значно допоможе в розв'язанні проблеми демократизації суспільства, через інструменти виборності та колективного прийняття рішень в таких громадських спортивних клубах. Останніми роками культивується запит на швидкі перемоги та прості рішення, але зміни в спорті потребують часу й носять глибоко соціальний характер. Держава має задекларувати вектор напрямку, що рекреаційний спорт, регулярна фізична активність та участь громадян у реалізації політики є важливими, тому варто рухатися вперед, поки не будуть імплементовані всі структурні зміни.
Високий рівень фізичної підготовки населення критичний для країни, що перебуває під постійною загрозою війни. Тому і в післявоєнний період країна має акцентувати свою увагу на: високий рівень фізичної підготовки населення (як чоловіків, так і жінок), інтеграцію спорту в життя українців (із залученням також і людей середнього віку), що дозволить постійно тримати високий рівень фізичної підготовки потенційних резервістів. Також варто приділити достатню увагу реабілітації ветеранів війни в різних регіонах. Спорт вкрай недооцінений інструмент інтеграції. Вразливі групи не мають бути штучно сегрегованими, а їх реабілітація й залучення до рекреаційного оздоровчого спорту повинні інтегруватися в єдину нову українську систему спорту. Усі державні / місцеві програми мають враховувати компонент інтеграції вразливих груп і стимулювати навіть приватні ініціативи створювати умови для занять таких груп. Для досягнення бажаних показників залучення українців до регулярної фізичної активності (50% всього населення і 60% дітей) — необхідно майже втричі збільшити ефективність спортивної сфери, а це можливо лише завдяки впровадженню цілого комплексу змін, розвиваючи спортивне громадянське суспільство.
Нормативно-правове забезпечення
Оновити Державну цільову програму та відповідні бюджетні програми, зокрема (3401220 "Розвиток фізичної культури, спорту вищих досягнень та резервного спорту").
Переглянути і доопрацювати чинчу Стратегію, що має сформувати вектор розвитку фізичної культури та спорту мінімум на 15 років вперед, базуючись на ситуації станом на 2023 рік.
Розробити повноцінний український аналог Physical Activity Guidelines.
Включити Україну до системного моніторингу фізичної активності населення Eurobarometer.
Розробити та затвердити державні соціальні нормативи надання послуг та соціальних стандартів у сфері фізичної культури та спорту, а також “Програми базових державних гарантій з фізичної активності”, що дозволить запустити механізм «гроші ходять за спортивною послугою» в громадах і перейти від утримання установ, в яких проходять тренування, до компенсації отриманих послуг кінцевим користувачам.
Важливу роль в цьому питанні грає розвиток відповідної спортивної інфраструктури міст, тому тут також фахівцями має бути розроблена комплексна “Програма розвитку спортивної інфраструктури”, що матиме в основі інфраструктуру для громади тих видів фізичної активності, що найбільше стимулюють людей бути активними. Варто також запровадити нові стандарти для шкільної спортивної інфраструктури відповідно до кращих світових практик і визначити державні пріоритети на період відновлення.
На основі переглянутих Державної Стратегії та Цільової Програми — розробка регіональних стратегій і місцевих програм залучення до фізичної активності, за прикладом розроблених для Маріуполя до повномасштабного вторгнення. Відповідний Директорат профільного Міністерства може допомога містам та ОТГ із розробкою таких стратегій та оновлення цільових програм.
Розробка та затвердження Державних соціальних нормативів надання послуг у сфері фізичної культури та спорту.
Розробка та затвердження Порядку відшкодування вартості надання послуг у сфері фізичної культури та спорту для населення.
Інституційні зміни
Крім регулярної фізичної активності важливим фактором є збільшення кількості українців, що обирають рекреаційний спорт, зокрема для фізичного та психічного відновлення після травмування війною. Таким ефективним інструментом має стати запровадження клубної системи, яка враховуватиме ознаки та принципи Європейської Спортивної Хартії, із відповідним відображенням у профільному законі. Стимулювання розвитку активних низових ініціатив, які залучають дітей, дорослих, людей з інвалідністю, пенсіонерів до активного способу життя замість державних установ та закладів. Утім, для ефективного запуску мережі необхідна Програма підтримки клубів, яка може бути реалізована через освітню компоненту Платформи Дія.Спорт: освітні тренінги, запровадження конкурсів мінігрантів.
Чинна система (і державних, і комунальних, а іноді псевдогромадських/підконтрольних установ) неефективно працює над залученням панівної групи фізично пасивного населення. Економічно обґрунтованим є пряма підтримка проєктів та ініціатив, основною діяльністю яких є залучення населення до регулярної фізичної активності на конкурсних умовах через “Фонд активної нації” та місцеві конкурси.
Портал Дія.Спорт (або окрема інформаційна платформа) є важливим інструментом для забезпечення інституційної стійкості громадських спортивних клубів, спрощення звітності, як результат — збільшення їх кількості та якості надання послуг для населення.
Фінансування
Оптимізувати державне фінансування з огляду на вартість залучення 1 українця до регулярної фізичної активності. Спрямування державного фінансування та коштів місцевих бюджетів на підтримку низових ініціатив на конкурсній основі й відхід від утримання комунальних та державних установ, що займаються залученням українців до рекреаційного спорту та регулярної фізичної активності.
Реалізація інфраструктурних об’єктів, що забезпечують найбільш популярні види активності: піші прогулянки рекреаційними маршрутами, веломаршрути, бігові траси.
Запуск Програми базових державних гарантій, що частково адресно компенсує заняття дітей 5-17 років та пільгових категорій громадян оздоровчим рекреаційним спортом. Найпершим завданням є автоматизувати такі виплати, щоб послуга була доступною у кілька кліків, мала подвійну верифікацію факту надання такої послуги.
Створення умов для залучення приватних інвестицій, інструмента філантропії та зростання долі безпосереднього фінансування батьками додаткових занять дітей, розвиток волонтерської мережі — усе можливо через таку інституцію як громадський спортивний клуб.
Оновити Державну цільову програму та відповідні бюджетні програми, зокрема (3401220 "Розвиток фізичної культури, спорту вищих досягнень та резервного спорту").
Переглянути і доопрацювати чинчу Стратегію, що має сформувати вектор розвитку фізичної культури та спорту мінімум на 15 років вперед, базуючись на ситуації станом на 2023 рік.
Розробити повноцінний український аналог Physical Activity Guidelines.
Включити Україну до системного моніторингу фізичної активності населення Eurobarometer.
Розробити та затвердити державні соціальні нормативи надання послуг та соціальних стандартів у сфері фізичної культури та спорту, а також “Програми базових державних гарантій з фізичної активності”, що дозволить запустити механізм «гроші ходять за спортивною послугою» в громадах і перейти від утримання установ, в яких проходять тренування, до компенсації отриманих послуг кінцевим користувачам.
Важливу роль в цьому питанні грає розвиток відповідної спортивної інфраструктури міст, тому тут також фахівцями має бути розроблена комплексна “Програма розвитку спортивної інфраструктури”, що матиме в основі інфраструктуру для громади тих видів фізичної активності, що найбільше стимулюють людей бути активними. Варто також запровадити нові стандарти для шкільної спортивної інфраструктури відповідно до кращих світових практик і визначити державні пріоритети на період відновлення.
На основі переглянутих Державної Стратегії та Цільової Програми — розробка регіональних стратегій і місцевих програм залучення до фізичної активності, за прикладом розроблених для Маріуполя до повномасштабного вторгнення. Відповідний Директорат профільного Міністерства може допомога містам та ОТГ із розробкою таких стратегій та оновлення цільових програм.
Розробка та затвердження Державних соціальних нормативів надання послуг у сфері фізичної культури та спорту.
Розробка та затвердження Порядку відшкодування вартості надання послуг у сфері фізичної культури та спорту для населення.
Крім регулярної фізичної активності важливим фактором є збільшення кількості українців, що обирають рекреаційний спорт, зокрема для фізичного та психічного відновлення після травмування війною. Таким ефективним інструментом має стати запровадження клубної системи, яка враховуватиме ознаки та принципи Європейської Спортивної Хартії, із відповідним відображенням у профільному законі. Стимулювання розвитку активних низових ініціатив, які залучають дітей, дорослих, людей з інвалідністю, пенсіонерів до активного способу життя замість державних установ та закладів. Утім, для ефективного запуску мережі необхідна Програма підтримки клубів, яка може бути реалізована через освітню компоненту Платформи Дія.Спорт: освітні тренінги, запровадження конкурсів мінігрантів.
Чинна система (і державних, і комунальних, а іноді псевдогромадських/підконтрольних установ) неефективно працює над залученням панівної групи фізично пасивного населення. Економічно обґрунтованим є пряма підтримка проєктів та ініціатив, основною діяльністю яких є залучення населення до регулярної фізичної активності на конкурсних умовах через “Фонд активної нації” та місцеві конкурси.
Портал Дія.Спорт (або окрема інформаційна платформа) є важливим інструментом для забезпечення інституційної стійкості громадських спортивних клубів, спрощення звітності, як результат — збільшення їх кількості та якості надання послуг для населення.
Оптимізувати державне фінансування з огляду на вартість залучення 1 українця до регулярної фізичної активності. Спрямування державного фінансування та коштів місцевих бюджетів на підтримку низових ініціатив на конкурсній основі й відхід від утримання комунальних та державних установ, що займаються залученням українців до рекреаційного спорту та регулярної фізичної активності.
Реалізація інфраструктурних об’єктів, що забезпечують найбільш популярні види активності: піші прогулянки рекреаційними маршрутами, веломаршрути, бігові траси.
Запуск Програми базових державних гарантій, що частково адресно компенсує заняття дітей 5-17 років та пільгових категорій громадян оздоровчим рекреаційним спортом. Найпершим завданням є автоматизувати такі виплати, щоб послуга була доступною у кілька кліків, мала подвійну верифікацію факту надання такої послуги.
Створення умов для залучення приватних інвестицій, інструмента філантропії та зростання долі безпосереднього фінансування батьками додаткових занять дітей, розвиток волонтерської мережі — усе можливо через таку інституцію як громадський спортивний клуб.
4.3. Держава контролює все на всіх рівнях, інституції спортивного громадянського суспільства — недемократичні
Наразі, держава, по суті, управляє спортом й адмініструє кошти виділені на спорт, спортивні федерації не мають можливості повноцінно взяти на себе функції з розвитку відповідного виду порту, проведення та організації змагань. Законодавчо не закріплено, що основою спорту є громадянське суспільство.
Така ситуація зафіксована в профільному Законі України “Про фізичну культуру і спорт” та в нормативно-правових актах, прийнятих на його підставі. Законодавство покладає на органи виконавчої влади, непритаманні їм та надлишкові функції, зокрема з організації спортивних змагань, затвердження спортивних правил. Воно переобтяжене переліком суб’єктів фізичної культури та спорту, їхніми обов’язками, організаційним забезпеченням проведення фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів.
Інфантильним та часто псевдо демократичним громадським спортивним організаціям не вигідно брати на себе відповідальність за розвиток виду спорту, а простіше лише отримувати кошти платників податків на реалізацію своїх статутних завдань через державні та комунальні установи.
Здорова децентралізація та демократизація сфери спорту є необхідними складовими успішної трансформації українського суспільства в післявоєнні роки. У співвідношенні “Держава — Спорт”, в Україні присутній принцип “презумпції винуватості”, тобто створені такі процедури (оренди шкільних залів, закупівлі форми тощо.), що націлені на бюрократизацію процесів взаємодії, надання купи завірених документів і подання паперової звітності, що здебільшого консервує гвардію чиновників, які добре навчилися працювати з документами. Нова система має базуватись на довірі, спрощенні й автоматизації процесів, щоб державне фінансування, яке спрямоване на розвиток спорту й фізичної активності українців було доступним навіть невеликим низовим ініціативам і стимулювало їхній розвиток.
Передача повноваження від держави управління та розвитку видів спорту відповідним федераціям є базовим. Підхід “спорт — частина громадянського суспільства, і держава всіляко сприяє його розвитку” лежить в основі системи спорту більшості європейських країн. У таких федераціях саме спортивні клуби (громадські організації) є фундаментом, а заохочування державним фінансуванням дозволяє організаціям конкурувати й залучати додаткові кошти, волонтерів. Держава ж залишає за собою функцію формування державної політики, координації та моніторингу через профільний директорат та агентство. Вона має сформувати свій запит для досягнення суспільного блага, визначити доступний обсяг фінансування та створити рівні умови для громадського/приватного сектора й комунальних/державних установ. Це важливо, оскільки 30 років незалежності ми залишалися фактично в радянській системі спорту, намагаючись вбудувати в неї елементи ринкової економіки.
Нормативно-правове забезпечення
Прийняття Principles of good governance in sport, виконання яких мають стати обов’язковими для всіх організацій, що претендують на державне фінансування своєї діяльності.
Розробка й затвердження Постановою КМУ критеріїв та умов надання фінансування з державного бюджету федераціям із видів спорту, автоматизація процесів.
Внесення низки змін до Бюджетного кодексу України щодо лібералізації механізмів фінансування сфери фізичної культури й спорту.
Врахувати проведення експерименту щодо залучення Міністерством молоді та спорту національних спортивних федерацій з окремих олімпійських та неолімпійських видів спорту до організації й проведення спортивних заходів із повним переходом на конкурсне фінансування з майбутнім скасуванням Постанови КМУ № 573 зі всіма змінами.
Уніфікація та вдосконалення нормативно-правового забезпечення діяльності ДЮСШ, ШВСМ та клубів.
Відмова від державних звань й передача права присвоєння будь-яких спортивних розрядів та звань, сертифікації тренерів відповідним спортивним федераціям, із переходом на Qualifications Framework (EQF) спортивного персоналу, стимулювання федерації до переходу на систему Long-Term Development in Sport and Physical Activity.
Для напрацювання нової ефективної моделі розвитку спорту необхідно застосувати досвід європейських країн, а особливо сусідньої Польщі та Естонії, зважаючи на базові принципи “Білої книги”, чинних програм ЄС, European Dimension in Sport та Work Plan, Хартії.
Інституційні зміни
Державне управління спортом потребує великих ресурсних витрат і фінансових, і людських. Велика кількість чиновників у сфері спорту на різних рівнях, що проводять закупівлі, формують календарні плани, присвоюють звання є підтвердженням попереднього твердження. Для європейської моделі розвитку спорту, яка відображена в Резолюції Ради Європи, не є характерним управлінням спортом цілковито Державою. В інтересах Держави України є інституційна підтримка громадських організацій фізкультурно-спортивного спрямування з поступовою повною передачею функцій управління та організації спорту недержавному сектору. Це може бути Асоціація або Конфедерація громадських організацій, що об’єднає різних стейкхолдерів.
Головним завданням профільного Міністерства має залишитися формування політики, державного запиту та критеріїв фінансування, забезпечуючи прозорість розподілу державних коштів
Фінансування
Значна кількість коштів державного та місцевих бюджетів спрямовані на підтримку роботи штату державних та комунальних установ, що управляють спортом. Логічним є дозволити спрямовувати частину державного фінансування на інституційну підтримку спортивних організацій, посилення їх демократичності.
Окремим рудиментом радянської системи є контрактування Державою спортсменів, що представляють або професійні клуби, або спортивні федерації, або різні відомства. Найбільш прийнятним є державне фінансування підготовки членів збірних команд через організації, які вони представляють, та надання індивідуальних стипендій найбільш талановитим спортсменам.
Перехід до державного фінансування виключного переліку федерацій не за принципом отриманого статусу “національна”, а за відповідності принципам Good Governance in sports.
Прийняття Principles of good governance in sport, виконання яких мають стати обов’язковими для всіх організацій, що претендують на державне фінансування своєї діяльності.
Розробка й затвердження Постановою КМУ критеріїв та умов надання фінансування з державного бюджету федераціям із видів спорту, автоматизація процесів.
Внесення низки змін до Бюджетного кодексу України щодо лібералізації механізмів фінансування сфери фізичної культури й спорту.
Врахувати проведення експерименту щодо залучення Міністерством молоді та спорту національних спортивних федерацій з окремих олімпійських та неолімпійських видів спорту до організації й проведення спортивних заходів із повним переходом на конкурсне фінансування з майбутнім скасуванням Постанови КМУ № 573 зі всіма змінами.
Уніфікація та вдосконалення нормативно-правового забезпечення діяльності ДЮСШ, ШВСМ та клубів.
Відмова від державних звань й передача права присвоєння будь-яких спортивних розрядів та звань, сертифікації тренерів відповідним спортивним федераціям, із переходом на Qualifications Framework (EQF) спортивного персоналу, стимулювання федерації до переходу на систему Long-Term Development in Sport and Physical Activity.
Для напрацювання нової ефективної моделі розвитку спорту необхідно застосувати досвід європейських країн, а особливо сусідньої Польщі та Естонії, зважаючи на базові принципи “Білої книги”, чинних програм ЄС, European Dimension in Sport та Work Plan, Хартії.
Державне управління спортом потребує великих ресурсних витрат і фінансових, і людських. Велика кількість чиновників у сфері спорту на різних рівнях, що проводять закупівлі, формують календарні плани, присвоюють звання є підтвердженням попереднього твердження. Для європейської моделі розвитку спорту, яка відображена в Резолюції Ради Європи, не є характерним управлінням спортом цілковито Державою. В інтересах Держави України є інституційна підтримка громадських організацій фізкультурно-спортивного спрямування з поступовою повною передачею функцій управління та організації спорту недержавному сектору. Це може бути Асоціація або Конфедерація громадських організацій, що об’єднає різних стейкхолдерів.
Головним завданням профільного Міністерства має залишитися формування політики, державного запиту та критеріїв фінансування, забезпечуючи прозорість розподілу державних коштів
Значна кількість коштів державного та місцевих бюджетів спрямовані на підтримку роботи штату державних та комунальних установ, що управляють спортом. Логічним є дозволити спрямовувати частину державного фінансування на інституційну підтримку спортивних організацій, посилення їх демократичності.
Окремим рудиментом радянської системи є контрактування Державою спортсменів, що представляють або професійні клуби, або спортивні федерації, або різні відомства. Найбільш прийнятним є державне фінансування підготовки членів збірних команд через організації, які вони представляють, та надання індивідуальних стипендій найбільш талановитим спортсменам.
Перехід до державного фінансування виключного переліку федерацій не за принципом отриманого статусу “національна”, а за відповідності принципам Good Governance in sports.
4.4. Неефективне використання бюджетних коштів, прийняття рішень без врахування об’єктивних даних та потреб, ігнорування статистики та аналітики
Стаття 49 Конституції України передбачає таку норму “Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту”, акцентуючи, що користуватись цим благом є правом кожного українця. Тобто, основний закон декларує цілком прогресивний погляд, але в реальності маємо зовсім інше — державна політика в галузі фізичної культури та спорту в Україні продовжує радянську модель, в якій левова частка державного фінансування була орієнтована переважно на розвиток спорту вищих досягнень і виховання чемпіонів. Внаслідок цього недофінансовується рекреаційний спорт і залучення населення до фізичної активності.
Водночас слабка популяризація рекреаційного оздоровчого спорту зумовлює те, що фізична активність українців залишається однією з найнижчих у Європі, страждає якість відбору молодих спортсменів. Згідно з оцінкою Дослідження UIF “Як перетворити 1$ на 15$, або особливості впливу фізичної активності громадян на економіку України” у 2020 році напередодні повномасштабного вторгнення, фінансування оздоровчого рекреаційного спорту та фізичної активності населення з державного та муніципального бюджетів становило 2,4-3,7$ на одного українця, а державні витрати на охорону здоров’я — 4.2% ВВП, або 170$ на одного українця. Така ситуація є недопустимою, оскільки обмежує права більшості, які не отримують доступу до спортивних послуг, водночас як держава витрачає мільярдні бюджети на здобуття медалей. Спеціалістами UIF та U.Sport у вказаному дослідженні також було оцінено втрати української економіки за останні 10 років у результаті чинної політики щодо спорту та сформованого способу життя українців:
недоотримано 73 млрд дол ВВП (сукупно за період 2011-2020 років);
сукупні втрати Бюджету України за 10 років склали 23 млрд дол
Однією із проблем є відсутність повної, своєчасної та коректної статистики, її аналізу. Влада під час прийняття державних рішень не завжди має можливості спиратись на об'єктивні дані, оскільки використовує статистичні дані зі звітів 1-ФК, 2-ФК, 5-ФК "Звіт з фізичної культури і спорту", які піддаються складній верифікації, або ж даних із низки позицій немає взагалі.
Методологія підрахунку рівня фізичної активності українців відрізняється від тієї, за якою роблять опитування Eurobarometer on sports and physical activity. Окрім того, регулярного моніторингу не було навіть до початку повномасштабного вторгнення, що значно ускладнювало можливість порівнявання результатів і коригування відповідних державних рішень.
У післявоєнний період обмеженого фінансування кожна гривня, направлена на спорт, має бути підкріплена виконанням певного KPI — кількісного або якісного. Важливо запровадити 100% автоматизований розподіл державного фінансування серед федерацій, прозорі механізми державної фінансової підтримки спорту через конкурсний підхід, моніторинг частки державного фінансування до загальної суми інвестицій та аналіз досягнутих результатів виконання програм. Запуск нових багаторічних програм фінансування галузі фізичної культури та спорту на всіх рівнях, спрямованих стимулювати залучення співфінансування й волонтерів, допоможе максимально підвищити ефективність використання коштів.
Вкрай важливий перехід на практику evidence based decision making, із проведенням регулярного моніторингу впроваджених рішень, оцінки результатів, вивчення досвіду європейських країн (особливо сусідніх, що мали схожі вихідні дані на початку 90-их), глибинного дослідження до прийняття суспільно важливих рішень. Додатковим інструментом отримання та аналізу вихідних даних може зіграти запуск додатка Дія.Спорт та використання Платформи DREAM для аналізу економічної ефективності відновлення спортивних об’єктів, їх моделі самоокупності і задоволення реальних запитів громад.
Нормативно-правове забезпечення
Перегляд та актуалізація Типового переліку бюджетних програм та результативних показників їх виконання для місцевих бюджетів у сфері фізичної культури й спорту, Наказ.
Провести ґрунтовний аналіз впливу війни на сферу. Аудит та повний перегляд бюджетних програм, з ухваленням абсолютно нової за своєю ідеологією та змістом Державної програми.
Унормувати систему КВЕД і створити реєстр закладів/суб’єктів, що надають послуги у сфері фізичної культури та спорту.
Інституційні зміни
Інституційна реформа спорту з акцентом на створення не менше 20 000 некомерційних спортивних клубів (об’єднань громадян). Запуск клубної системи є неможливим без спрощення механізмів фінансування таких закладів, податкової звітності та обліку суб’єктів/об’єктів фізичної культури та спорту.
Запровадження системи моніторингу із залученням, зокрема зовнішньої аудиторії майбутньої корекції чинних стратегій, програм і нормативно-правових актів. Упровадження публічного звітування щодо досягнутих результатів, і на державному рівні, і на рівні місцевих та регіональних програм, їх відповідність сформованій державній політиці.
Передача державної спортивної інфраструктури громадам та містам в управління або бізнес інституціям зі збереженням державного замовлення та співпраці в межах державно-приватного партнерства.
Фінансування
Відмова від дефолтного державного фінансування й проведення державних закупівель для задоволення потреб громадських організацій фізкультурно-спортивного спрямування. Перехід до підтримки спроможних на конкурсних засадах відповідно до затверджених державних пріоритетів.
Відновлення зі 100% автоматизованим публічним розподілом коштів державного фінансування серед федерацій із прозорими критеріями державної фінансової підтримки. Державне співфінансування або закриття окремих програм на фінальному етапі.
Упровадження стимулів для зростання частки приватних інвестицій у сфері, а також виконання співвідношення державного фінансування спорту вищих досягнень і дитячо-юнацького спорту щодо фізичної активності та рекреаційного спорту на всіх рівнях 50/50.
Відмова від фінансування державних програм, що не відповідають державним пріоритетам Відновлення, а також були визнані неефективними за висновками зовнішнього аудиту.
недоотримано 73 млрд дол ВВП (сукупно за період 2011-2020 років);
сукупні втрати Бюджету України за 10 років склали 23 млрд дол
Перегляд та актуалізація Типового переліку бюджетних програм та результативних показників їх виконання для місцевих бюджетів у сфері фізичної культури й спорту, Наказ.
Провести ґрунтовний аналіз впливу війни на сферу. Аудит та повний перегляд бюджетних програм, з ухваленням абсолютно нової за своєю ідеологією та змістом Державної програми.
Унормувати систему КВЕД і створити реєстр закладів/суб’єктів, що надають послуги у сфері фізичної культури та спорту.
Інституційна реформа спорту з акцентом на створення не менше 20 000 некомерційних спортивних клубів (об’єднань громадян). Запуск клубної системи є неможливим без спрощення механізмів фінансування таких закладів, податкової звітності та обліку суб’єктів/об’єктів фізичної культури та спорту.
Запровадження системи моніторингу із залученням, зокрема зовнішньої аудиторії майбутньої корекції чинних стратегій, програм і нормативно-правових актів. Упровадження публічного звітування щодо досягнутих результатів, і на державному рівні, і на рівні місцевих та регіональних програм, їх відповідність сформованій державній політиці.
Передача державної спортивної інфраструктури громадам та містам в управління або бізнес інституціям зі збереженням державного замовлення та співпраці в межах державно-приватного партнерства.
Відмова від дефолтного державного фінансування й проведення державних закупівель для задоволення потреб громадських організацій фізкультурно-спортивного спрямування. Перехід до підтримки спроможних на конкурсних засадах відповідно до затверджених державних пріоритетів.
Відновлення зі 100% автоматизованим публічним розподілом коштів державного фінансування серед федерацій із прозорими критеріями державної фінансової підтримки. Державне співфінансування або закриття окремих програм на фінальному етапі.
Упровадження стимулів для зростання частки приватних інвестицій у сфері, а також виконання співвідношення державного фінансування спорту вищих досягнень і дитячо-юнацького спорту щодо фізичної активності та рекреаційного спорту на всіх рівнях 50/50.
Відмова від фінансування державних програм, що не відповідають державним пріоритетам Відновлення, а також були визнані неефективними за висновками зовнішнього аудиту.
4.5. Немає алгоритму пріоритезування щодо відновлення/будівництва об’єктів спортивної інфраструктури
Модель будівництва інфраструктури спорту в Україні, що існувала до лютого 2022 року, лишається неефективною. Існують великі ризики, що спортивна інфраструктура і в повоєнний час буде відновлюватися хаотично без оцінювання потреб і переосмислення ролі та завдань спорту в суспільстві. Це, своєю чергою, спричинить неефективне використання обмежених фінансових ресурсів, зокрема міжнародної допомоги.
Наразі кожне Міністерство, що має у своєму підпорядкуванні спортивну інфраструктуру робить моніторинг їх використання та розвитку окремо, міста (міська влада) часто не залучені до формування запиту.
Варто розпочати з інвентаризації/аудиту стану спортивної інфраструктури та розробити Концепцію її розвитку й відновлення, закладаючи найбільш ефективну модель експлуатації, засновану на самоокупності споруд. Основним вектором державної політики в цьому напрямку в післявоєнний період має стати якнайшвидша побудова спортивної інфраструктури в громадах для відновлення фізичного та ментального здоров’я українців: міська інфраструктура (бігові та велодоріжки), шкільні зали та стадіони, типові ком'юніті-центри для місцевих та регіональних змагань, фітнес-центри, реабілітаційні центри. Далі зміна державних процедур для ефективної реалізації програм і проєктів Концепції.
Почати відновлення необхідно зі шкільної інфраструктури, оскільки це саме те місце, де можна сформувати в дітей культуру здорового способу життя. Вчасно проведений аналіз пошкоджень, кількісного складу населення в регіонах і розроблений алгоритм пріоритетності відновлення об’єктів спортивної інфраструктури дозволять швидше та якісніше запустити процеси. Практика «залатування дірок» без переосмислення функції має закінчитися.
Нормативно-правове забезпечення
Розробити та прийняти Державну Концепцію розвитку спортивної інфраструктури України на 15 років вперед із чітким визначенням державних пріоритетів Відновлення, черговості відбудови, джерел залучення інвестицій та донорських коштів, оцінки проєктів на Платформі DREAM. Узгодження Державної Концепції з рекомендаціями оновленої Європейською Спортивною Хартією щодо створення базової інфраструктури для кожного, узгодження Регіональних Концепцій із Державною та їх регулярне корегування.
Вдосконалити механізм державно-приватного партнерства та концесії в умовах відбудови, через внесення до відповідних Законів України.
Інституційні зміни
У рамках програми Відновлення необхідно передати зруйновані об’єкти спортивної інфраструктури державної форми у власність громадам або приватним інвесторам через механізм державно-приватного партнерства зі збереженням функціонального призначення.
Спростити механізми погодинної оренди спортивних залів комунальних шкіл у позаосвітній час, через єдиний портал оренди. Відійти від практики “безплатної оренди” — до компенсації надання послуги, але для цього комунальні заклади освіти мають отримати фінансову автономію.
Передати в управління компаніям всі об’єкти спортивної інфраструктури державної та комунальної форми власності для забезпечення їх беззбиткової експлуатації. Міста можуть покривати оренду певних годин відповідно до власних пріоритетів та рішень, проте має бути забезпеченим рівний доступ для суб’єктів фізичної культури та спорту різних форм власності. Врахування інтересів суспільства можна забезпечити впровадженням наглядових рад у таких комунальних закладах. Це стосується також інфраструктури ЦОП, ДЮСШ та ШВСМ.
Запропонувати містам рішення, приклади типових проєктів ком'юніті-центрів для громад зі спортивною, освітньою та культурною складовими. Такі рішення можуть бути створені для громад із різними потребами та кількістю населення, проте об’єднані у всеукраїнську мережу, що в майбутньому запустить дитячі змагання та обміни на новому якісному рівні.
Освітні програми для персоналу нових спортивних об’єктів.
Фінансування
Заохочення приватних інвестицій та стимулювання місцевих бюджетів у відбудові та створенні нової спортивної інфраструктури для громад. Великі інфраструктурні об’єкти класу А нині є доцільним будувати лише за приватної ініціативи.
Повний перехід від утримання комунальних/державних інфраструктурних об’єктів до компенсації й закупівлі послуг оренди в об’єктах різної форми власності.
Спершу державне фінансування спортивної інфраструктури, що забезпечує потреби широкого кола громадян у фізичній активності та рекреаційному спорті. Перехід на будівництво таких споруд відповідно до прогнозування споживчого попиту на види спорту й активності в кожному конкретному регіоні, з урахуванням географічних і кліматичних особливостей регіону.
Стимулювати громади будувати об’єкти в рамках Державної Концепції розвитку спортивної інфраструктури на конкурсній основі.
Відновлення спортивних залів, збудованих за стандартами СРСР і ДБН 1989–1997 рр. і давніших, є фінансово недоцільним у сучасній Україні.
У великих містах доцільно будувати ком'юніті-центр біля школи, що має форму окремого підприємства, в якому школа може проводити уроки в ранковий час.
У разі будівництва/реконструкції нова спортивна інфраструктура має бути створена з урахуванням вимог міжнародних спортивних федерацій із максимальним залученням інвестицій.
Розробити та прийняти Державну Концепцію розвитку спортивної інфраструктури України на 15 років вперед із чітким визначенням державних пріоритетів Відновлення, черговості відбудови, джерел залучення інвестицій та донорських коштів, оцінки проєктів на Платформі DREAM. Узгодження Державної Концепції з рекомендаціями оновленої Європейською Спортивною Хартією щодо створення базової інфраструктури для кожного, узгодження Регіональних Концепцій із Державною та їх регулярне корегування.
Вдосконалити механізм державно-приватного партнерства та концесії в умовах відбудови, через внесення до відповідних Законів України.
У рамках програми Відновлення необхідно передати зруйновані об’єкти спортивної інфраструктури державної форми у власність громадам або приватним інвесторам через механізм державно-приватного партнерства зі збереженням функціонального призначення.
Спростити механізми погодинної оренди спортивних залів комунальних шкіл у позаосвітній час, через єдиний портал оренди. Відійти від практики “безплатної оренди” — до компенсації надання послуги, але для цього комунальні заклади освіти мають отримати фінансову автономію.
Передати в управління компаніям всі об’єкти спортивної інфраструктури державної та комунальної форми власності для забезпечення їх беззбиткової експлуатації. Міста можуть покривати оренду певних годин відповідно до власних пріоритетів та рішень, проте має бути забезпеченим рівний доступ для суб’єктів фізичної культури та спорту різних форм власності. Врахування інтересів суспільства можна забезпечити впровадженням наглядових рад у таких комунальних закладах. Це стосується також інфраструктури ЦОП, ДЮСШ та ШВСМ.
Запропонувати містам рішення, приклади типових проєктів ком'юніті-центрів для громад зі спортивною, освітньою та культурною складовими. Такі рішення можуть бути створені для громад із різними потребами та кількістю населення, проте об’єднані у всеукраїнську мережу, що в майбутньому запустить дитячі змагання та обміни на новому якісному рівні.
Освітні програми для персоналу нових спортивних об’єктів.
Заохочення приватних інвестицій та стимулювання місцевих бюджетів у відбудові та створенні нової спортивної інфраструктури для громад. Великі інфраструктурні об’єкти класу А нині є доцільним будувати лише за приватної ініціативи.
Повний перехід від утримання комунальних/державних інфраструктурних об’єктів до компенсації й закупівлі послуг оренди в об’єктах різної форми власності.
Спершу державне фінансування спортивної інфраструктури, що забезпечує потреби широкого кола громадян у фізичній активності та рекреаційному спорті. Перехід на будівництво таких споруд відповідно до прогнозування споживчого попиту на види спорту й активності в кожному конкретному регіоні, з урахуванням географічних і кліматичних особливостей регіону.
Стимулювати громади будувати об’єкти в рамках Державної Концепції розвитку спортивної інфраструктури на конкурсній основі.
Відновлення спортивних залів, збудованих за стандартами СРСР і ДБН 1989–1997 рр. і давніших, є фінансово недоцільним у сучасній Україні.
У великих містах доцільно будувати ком'юніті-центр біля школи, що має форму окремого підприємства, в якому школа може проводити уроки в ранковий час.
У разі будівництва/реконструкції нова спортивна інфраструктура має бути створена з урахуванням вимог міжнародних спортивних федерацій із максимальним залученням інвестицій.
4.6. Немає фінансових та податкових стимулів (для українців, роботодавців, інвесторів) для інвестування в галузь та надання допомоги організаціям фізкультурно-спортивного спрямування
Державна політика в даному напрямку є одним зі стримувальних факторів для розвитку галузі. Розглядати спорт лише як два протилежні вектори: соціальний або прибутковий бізнес, є помилковим підходом. Стимулювання розвитку рекреаційного спорту та скорочення рівня фізичної пасивності населення варто розглядати як інвестицію в майбутнє країни, яка має повне право стати однією зі складових економічної моделі України в період відновлення. Стати одним з інструментів перетворення воєнної травми на зростання.
Держава й роботодавці потенційно є найбільш зацікавлені в зростанні рівня фізичної активності українців. Водночас із міграційною кризою та демографічним старінням населення, високий рівень фізичної пасивності населення дають дуже негативний кумулятивний ефект: із перспективою зменшення кількості економічно активного населення, ще до початку повномасштабного вторгнення, становило — 47%, зі збереженням низького показника середнього віку здорового життя в Україні — 62 роки, збільшенням витрат на охорону здоров’я, що на початок 2022 року становило 4% ВВП.
Важливо стимулювати інвестиції в спортивну інфраструктуру, бо зруйновано багато, фінансове становище населення є катастрофічним, а частка приватних об’єктів порівняно з державним та комунальними нині становить всього близько 10%, тому в деяких регіонах лише запровадження додаткових програм щодо стимулювання допоможе змінити становище.
Місцеві громадські організації часто слабкі й необізнані про різноманітність інструментів залучення фінансування, а комунальні ДЮСШ бояться легально залучати додаткові кошти. Механізм відсотковій філантропії відсутній.
Одночасно, економіка фізичної активності та рекреаційного оздоровчого спорту не є окремим статистично вимірювальним сектором економіки України, а є складовою різних суміжних галузей і секторів економіки, водночас і в середньому, і в країнах ЄС. Його частка у структурі ВВП становить 2,1%.
Повоєнна відбудова потребуватиме величезних інвестицій, зокрема капітальних і одним із завдань держави є знаходження нових джерел фінансування. Мають запрацювати механізми державно-приватного партнерства, концесій, приватизації державних підприємств, що потребують відновлення, зі збереженням спортивної функції. Важливим стане запровадження інструмента відсоткової філантропії та комплексу фінансових стимулів, щоб частково звільняти роботодавців від податків, якщо вони стимулюють своїх співробітників займатися спортом, а українців стимулювати підтримувати організації, в яких вони або їх діти займаються спортом.
Запровадження страхової медицини заохочуватиме страхові компанії також стимулювати своїх клієнтів вести більш здоровий спосіб життя та знижувати рівень своєї фізичної пасивності, щоб мінімізувати страхові виплати. Заохочення громадян до занять спортом, регулярної фізичної активності, здорового способу життя дозволить значно знизити навантаження на державну систему охорони здоров'я.
Волонтерство є однією з основ спорту, оскільки допомагає розвивати громадянське суспільство й низові ініціативи, виховувати проактивних громадян, що схильні до солідарності та емпатії, дозволяє економити значні кошти. Економічний вплив такої діяльності вкрай недооцінений в Україні. Після закінчення війни велика кількість українців продовжить займатися волонтерською діяльністю. Сфера спорту може використати це, залучаючи більшу кількість волонтерів, водночас дати можливість і тим, хто хоче допомагати, реалізувати себе в спорті в такій ролі.
Нормативно-правове забезпечення
Прийняття Закон про відсоткову філантропію.
Доопрацювання Закону України “Про державно-приватне партнерство”.
Запровадження інших податкових стимулів.
Інституційні зміни
Запровадження освітніх програм для підтримки підприємницької діяльності громадськими організаціями та отримання спонсорської допомоги від юридичних осіб, а також інструментів залучення волонтерів до діяльності спортивних організацій.
Безпосередньо пов’язаний важливий фактор для сфери — це перехід України на страхову медицину.
Непряме стимулювання інвестицій у спортивну інфраструктуру громад (особливо постраждалих від військової агресії) через прийняття місцевих програм партнерського Відновлення: можливість надання земельних ділянок для таких об’єктів, підключення комунікацій, співфінансування послуг фізичної культури та спорту населенню в таких об’єктах.
Для покращення умов освітнього процесу варто залучити приватні та комунальні інфраструктурні об’єкти для проведення уроків фізичної культури в них на умовах оренди.
Фінансування
Централізоване накопичення державою коштів, а потім їх перерозподіл як управлінця спортом — не завжди є самим ефективним механізмом. Надання можливості громадянам фінансово допомагати організаціям фізкультурно-спортивного спрямування через механізм відсоткової філантропії — підвищить ефективність спрямування таких коштів.
Ефективним механізмом є податкові стимули для роботодавців, аби використовувати певний відсоток фінансового ресурсу компанії на стимулювання працівників до занять рекреаційним оздоровчим спортом.
Комунікація реформ із суспільством
Комунікація реформи з суспільством має відбуватися з 4 різними групами стейкхолдерів. Ці групи формуються з урахуванням 2 факторів: наявності або відсутності впливу, отримання чи втрати вигоди.
Повний перелік стейкхолдерів враховує близько 35 різних груп і суб’єктів. Найбільшу увагу варто надати групі, яка має великий вплив, але найімовірніше буде отримати збитки від імплементації реформи. Основне завдання комунікацій із цією групою — з’ясувати позиції та ставлення до змін та мотивацію утримання статусу QUO та їхні потенційні протидії реформи. Попередні дані вказують на те, що головними супротивниками реформи є: Міністерство молоді і спорту, Державні та комунальні підприємства, тренери національних збірних, дитячі тренери, колишні олімпійці, НОК, НКСІУ, частина виконавчих органів міських рад.
Головні аспекти, які формують протидії супротивників — це економічна складова (непрозорий доступ до використання ресурсів та ігнорування спорту як одного з потужних драйверів росту державної економіки), фактори чинних державних цілей у спорті спрямований виключно на успішність виступу українських спортсменів на міжнародному рівні, низька обізнаність громадян відносно впливу регулярної фізичної активності на стан здоров’я й неефективності витрачання державних коштів та коштів міських бюджетів.
На державному рівні комунікації мають сприяти змінам довгострокових цілей і державних пріоритетів, на громадському — підвищенні обізнаності населення щодо важливості рекреаційного спорту, аби підвищити попит на зайняття спортом.
Під час формування основних комунікаційних тез та плану реформи, доцільно використовувати рекомендації Revised European Sports Charter. Якщо публічна комунікація буде йти попереду й пояснить українцям всі переваги, які вони отримають від імплементації реформи — це значно пришвидшить період трансформації, бо її основна мета — прибрати штучні обмеження, що стримують розвиток сфери й обмежують доступність рекреаційного спорту для широких мас.
Кроки та етапи змін
Сфера спорту як складова частина суспільного життя країни, що знаходиться у стані війни й потенційно перебуватиме під перманентною загрозою й надалі, може існувати лише в тісному взаємозв'язку з економікою та умовами, що склались станом на 2023 рік. Саме тому роль спорту, фізичної культури, регулярної фізичної активності, рекреаційного оздоровчого спорту, адаптивної спортивної підготовки ветеранів і людей з інвалідністю, мають стати складовою майбутньої економічної моделі держави та обороноздатності країни, допомогти подолати кризу, об’єднати суспільство, посилити соціально-економічний потенціал країни. Кожна спрямована на розвиток спорту гривня має бути обґрунтована з точки зору позитивного впливу для українського суспільства та відбудови країни. Фундаментальним має стати переорієнтація від спрямування переважної частини державного фінансування на підготовку й участь в міжнародних змаганнях — до концентрації на розв'язання внутрішніх проблем і визнання формування здорової (фізично та психічно) нації пріоритетом державної політики.
Тому найпершим кроком до змін має стати публічне визнання основних проблем галузі, відмова від проведення точкових змін і публічна декларація необхідності проведення галузевої реформи, яка зафіксує цілі і очікувані зміни суспільних відносин.
Запропонований громадськістю концепт галузевої реформи має стати основою, а за його прикладом розроблений комплекс рішень, законів та підзаконних актів, узгоджених із представниками місцевого самоврядування, іншими центральними органами виконавчої влади та ширшим колом громадськості. Новий підхід має ґрунтуватися на відкритті можливостей для кожного окремого громадянина, одночасно відповідаючи вимогам основних галузевих документів Європейського Союзу та Ради Європи. Щоб швидко наздогнати за показниками країни-лідери, Україна має сфокусуватися на впровадженні нових технологій, використанні ШІ для аналізу даних, стимулюванні спроможних ініціатив і стартапів, мінімізації ресурсів на адміністрування.
На жаль, для успішного реформування галузі спорту недостатньо прийняття одного Закону або зміни кількох процедур. Це комплексне питання, яке потребує консолідації компетенцій держави, громадського сектора, бізнесу, IT спільноти і фахівців суміжних галузей.
Підготовчий етап (2023-2024)
Формування групи спеціалістів, що забезпечить проведення аудиту, розробку, моніторинг та впровадження пакета змін. Попередній досвід доводить, що модифікації й точкові корекції законодавства не можуть дати необхідної позитивної динаміки, тому лише комплексний підхід розв’яже проблему. Крім того, чинна система не здатна сама себе змінювати, тому така експертна група може бути створена у складі Офісі реформ КМУ або як самостійна експертна спільнота, що матиме повноваження та можливості об’єднання кращих фахівців, залучення зовнішніх консалтингових компанії, сталого фінансування й консультування з міжнародних партнерів, заради успішного впровадження реформи, убезпечена від впливу місцевих лобістських груп.
Визначення ролі спорту та фізичної активності в комплексній Програмі Відновлення, із переглядом ключових Бюджетних Програм, що допоможуть прискорити стійке економічне зростання країни, фізичне та ментальне відновлення українців, демократизацію суспільства.
Проведення аудиту відповідності законодавства цілям реформи, виявлення проблемних напрямків і вихідних показників.
Впровадження змін потребуватиме значних кадрових ресурсів на різних рівнях, тому паралельно необхідно забезпечити підготовку спеціалістів, що матимуть відповідні компетенції, розуміння нових підходів, будуть залучені до роботи та координації новостворених або реформованих державних установ, місцевих управлінь, а також входитимуть до керівних органів громадських об’єднань фізкультурно-спортивного спрямування та їх асоціацій.
Успішність реформи залежить від інтеграції пакета змін з економічною моделлю післявоєнної України, адаптації чинних державних програм і чітка пріоритизація державного запиту в напрямках elit sports та окремо залучення до фізичної активності й рекреаційного спорту.
Просвітницька кампанія й адвокація змін серед українського суспільства є невіддільною частиною реформи. Зміни запроваджують саме в інтересах суспільства, а не для окремих груп. Тому важливо пояснювати й показувати: які позитивні зміни відбудуться для кожної громади, кожного окремого громадянина; якою може бути власна участь; яке місце в новостворювальній екосистемі; як користуватись новими сервісами.
Основний етап (2024-2026)
На цьому етапі важливо забезпечити одночасне узгоджене впровадження змін на різних рівнях.
Розробка комплексного поетапного Плану та Фінансового плану реформи як складової Програми Відновлення з розрахунками потреб у фінансуванні, термінів, відповідальними за реалізацію та ключовими індикаторами.
Розробка та прийняття пакета змін до законів України та підзаконних актів для забезпечення впровадження реформи й адаптації законодавства до стандартів та вимог ЄС. Такий пакет законів прийде на заміну чинному профільному ЗУ “Про фізичну культуру і спорт” й він покликаний забезпечити поетапне впровадження, уніфікацію суб’єктів сфери фізичної культури та спорту, їх правовідносини, зменшити державне регулювання й посилити роль громадянського суспільства в управлінні спортом, визначити повноваження держави в регулюванні окремих аспектів професійного спорту, які вимагають від України міжнародні Директиви та угоди.
Оновлення цільових програм забезпечить повноцінний поділ державної політики на рекреаційний оздоровчий спорт із субсидіюванням місцевих бюджетів для компенсації надання послуг населенню та створення інфраструктури для оздоровчих занять і окремо на elit sports з запровадження конкурсного підходу до державного фінансування й адресну підтримку талантів.
Завершення реформування Міністерства молоді та спорту України і державних установ, що управляють спортом. Створення відповідної нової інфраструктури, що забезпечить поетапну реалізацію реформи і підсилить спроможність Держави імплементувати заплановані кроки:
інституційна інфраструктура: важливо завершити створення відповідних Директоратів, що будуть виконувати функцію формуванням державної політики в профільному Міністерстві (Директорат з розвитку рекреаційного спорту та фізичного здоров’я), а також створення “Фонду активної нації”, що забезпечить реалізацію державної політики через фінансування відповідних програм у співпраці з інститутами громадянського суспільства та муніципалітетами, забезпечить інституційну підтримку спортивного громадського сектору;
цифрова інфраструктура: запуск Дія.Спорт як основи всієї галузевої реформи (для забезпечення збору даних, об’єднання реєстрів, надання в оренду інфраструктури, автоматизації надання державного фінансування, запуску освітніх програм, моніторингу та публічного звітування);
економічна: повний відхід від державного фінансування установ та заходів і перехід до стимулювання через запровадження компенсацій за надання послуг у сфері фізичної культури і спорту для населення, співфінансування проєктів та програм в рамках затверджених пріоритетів Відновлення. Запровадження інших стимулів для розвитку спортивної інфраструктури коштом приватних інвесторів та заохочення населення займатись регулярно рекреаційним спортом та бути фізично активними.
Фінальний етап (2026-2030)
Перехід України на європейську модель розвитку спорту, що ґрунтується на основних принципах розвитку спорту — автономії та самоврядування, а демократичні громадські спортивні клуби є основою відповідних федерацій із видів спорту. Повна відмова від державних установ та підприємств, що зараз управляють спортом, із передачею інфраструктурних комплексів у власність територіальних громад, громадських організацій чи приватних інвесторів зі збереженням спортивної функції (за необхідності). Переведення оренди комунального майна на онлайн систему бронювання й автоматичний розподіл державного фінансування відповідно до критеріїв та конкурсних умов.
Гармонійної екосистеми з реалізацією рівноцінних векторів державної політики, що забезпечують масовість (залучення до регулярної фізичної активності) та якість підготовки українських атлетів високого рівня. Постійний моніторинг змін і корекція державної політики на всіх етапах.
Якісні критерії оцінювання успішності/неуспішності реформи галузі фізичної культури та спорту (як прийняті закони, впроваджені нові інструменти та програми впливають на якість життя кожного українця й розвиток суб’єктів фізичної культури та спорту):
на скільки прийняті закони та підзаконні акти змінили чинний стан “status quo” й позитивно вплинули на систему суспільних відносин;
ступінь демократизації та децентралізації прийняття рішень в українському спорті;
як громадяни відчувають турботу місцевої влади й держави про їх фізичний стан;
доступність занять для різних вікових груп та людей з інвалідністю;
рівність доступу суб’єктів фізичної культури та спорту різної форми власності до спортивної інфраструктури;
рівень свідомого відношення громадян до своєї фізичної підготовки;
збільшення об’ємів приватних інвестицій у порівнянні з державним фінансуванням;
виконання Директив, міжнародних зобов’язань та приведення законів України й інших нормативно-правових актів у відповідність з acquis communautaire.
Кількісні критерії оцінювання успішності/неуспішності реформи галузі фізичної культури та спорту (щорічний моніторинг показників і корекція державної політики):
Зростання кількості громадян, що цікавляться спортом, займаються рекреаційним спортом та регулярною фізичною активністю, долучаються як волонтери, зайняті в галузі (важливо провести контрольне вимірювання у післявоєнний період на етапі розробки комплексного Плану реформи й запровадити регулярний моніторинг основних показників).
Вимірювання рівня фізичної активності населення — таке дослідження необхідно проводити в рамках Eurobarometer, а також за допомогою індивідуального моніторингу цільових груп фітнес трекерами. Очікуваний рівень достатнього рівня фізичної активності населення станом на 2030 рік — до 50% дорослого населення України віку 18+.
Зниження відсотка фізично пасивного населення — до 15% у 2030 році, згідно з рекомендаціями ВООЗ.
Окремий моніторинг рівня залучення дітей до рекреаційного оздоровчого спорту, що формує стійку позитивну звичку крізь життя, 60% дітей віком 5-17 років до 2030 року.
Рівень економічно активного населення — до 55% у 2030 році.
Середня тривалість життя українців — 77 років у 2030 році.
Середня тривалість здорового життя українців — 70 років.
Ріст частки спорту, фізичної активності та суміжних галузей у ВВП країни — 3% до 2030 року.
Зростання кількості спортивних клубів різної форми власності — 20000 чинних клубів станом на 2030 рік.
Співвідношення державного фінансування elit sports і дитячо-юнацький спорт, щодо фізичної активності та рекреаційного спорту на всіх рівнях — 50/50, починаючи з 2024 року.
Кількість спортивних федерацій, що відповідають принципам Good Governance — 100% організацій, що отримують державне фінансування, починаючи з 2024 року.
Фінансування рекреаційного спорту та фізактивності українців — 100 Euro/особу в 2030 році.
30% спортивної інфраструктури приватної форми власності.
100% новозбудованої спортивної інфраструктури в рамках Відновлення є самоокупною.
5. ЧЕРВОНІ ЛІНІЇ, ЯКІ НЕ МОЖНА ПЕРЕТИНАТИ В СФЕРІ МОЛОДІ І СПОРТУ
Хибна ідея про те, що молодь чи спорт та фізична активність громадян знову “не на часі” — це один із викликів, що може постати в післявоєнній Україні. Тому розробники цього документу привернули багато уваги обґрунтуванню того, наскільки важливим є якнайшвидше впровадження докорінних змін, їх ідеологічне підґрунтя, який соціальний та економічний ефект вони матимуть загалом. Невикористання цілком інструментів демократизації, реабілітації та об’єднання суспільства через якісну відкриту молодіжну роботу та масовий спорт може спричинити значні втрати економіки й розрізненість українського суспільства.
Найбільшим ризиком є заперечення чинних проблем і стагнація молодіжної та спортивної галузей, і відповідно консервація чинної державної політики. Не можна допустити, щоб діяльність молодіжних організацій та спортивних федерацій залишилась зрегульованою та визначалася Міністерством. Збереження монополії держави на реалізацію молодіжної політики й спорту — хибна система пріоритетів (орієнтація спершу на результат, а не на здоров’я й масовість), радянські практики не слугуватимуть стимулом для розвитку громадського сектору, що спричинить майбутню консервацію проблем й унеможливить зростання залучення українців до масового спорту та молодіжної роботи, що охоплюватиме більшість молоді.
Водночас вирішальним лишається потреба в поділі функцій формування та реалізації політики між різними суб’єктами виконавчої влади, максимальне делегування повноважень демократичному громадянському суспільству й партнерські стосунки між владою та громадськістю.
Принцип “жодного рішення про молодь без молоді не може ігноруватись”. Наразі громадянське суспільство недостатньо впливає на формування політики щодо молоді та спорту; не проводяться також моніторинги управлінських рішень і глибинні дослідження (або проводяться формально); існують непоодинокі випадки, коли рішення приймаються в результаті впливу лобістських груп.
У жодному разі не можна допускати зупинки розпочатих реформ. Як і в інших сферах, у молодіжній політиці та спорті в різні роки були спроби впровадити точкові зміни, деякі нововведення були саботовані виконавцями або зупинялись зміною уряду, проте комплексну реформу, яка б покращувала життя більшості українців, жодного разу так і не вдалося запустити. Прихильники системи, що існує, використовують приклади невдалого реформування й відповідно наголошують, що різні сфери не потребують змін. Утім, саме короткий цикл і декларативний характер змін державної політики, незацікавленість у трансформації основних бенефіціарів теперішньої системи і є головною причиною теперішньої стагнації. Щоб досягти поставлених показників, необхідно впроваджувати комплекс взаємопов’язаних змін, як законодавчо, так і імплементуючи реформаторські закони. Це потребує часу й викликає спротив частини еліти. Водночас зміни державної політики в сфері молоді та спорту позитивно вплинуть на життя кожного українця. Ще одним викликом може стати орієнтованість на передвиборчі очікування 2024-2025 років і спроба досягти моментального ефекту для електорату, а не глибинні зміни в суспільстві.
Те саме можна сказати про ризик того, що реформуванням сфери будуть займатись люди, які не розуміють процесів на сутнісному рівні (бо ніколи не мали досвіду участі в реальному секторі громадянського суспільства). Імітація реформи є неприпустимою; декларування необхідності змін лише через трендовість таких настроїв у суспільстві і для утримання на посаді може спричинити катастрофічні помилки й втрати шансу на трансформацію.
Існують перестороги, що кардинальні структурні зміни можуть негативно вплинути на залучення тих дітей, що наразі займаються в дитячо-юнацьких спортивних школах, особливо в малих громадах. Тому ми наголошуємо на важливості впровадження пакета комплексних рішень, що не погіршить ситуацію, а навпаки підвищить якість надання спортивних послуг у таких закладах і значно розширить можливості для кожного українця.
Необхідно запобігти розчиненню масового спорту в структурі спорту вищих досягнень (СВД), в якому будуть керувати люди, що не зацікавленні в досягненні успіху. Це аналогічно до орієнтації в молодіжній політиці на підтримку 1-2% молодих людей, які “світяться” своїми лідерськими чи іншими талантами. Це зумовлює штучностворене зміщення уваги держави до спорту вищих досягнень/“молодіжних лідерів” із лімітованою кількістю бенефіціарів, на шкоду залученню більшої кількості населення до масового спорту та фізичної активності/відкритої молодіжної роботи, підтримки низових ініціатив, розвитку громадського сектору. Це відбувається через лобізм еліт великого спорту та просування “обраних” молодих людей у депутатському корпусі та виконавчій владі на всіх рівнях, породжуючи одну з основних загроз майбутньої демократизації України.
Необхідно провести “спортивну/молодіжну люстрацію” (складання публічного переліку осіб та структур “громадянського суспільства”, що своєю діяльністю сприяли узурпації влади В. Януковичем та нападу на Україну Російської Федерації, співпрацювали з державою агресором та її “посіпаками” в Україні, а також фігурували в корупційних схемах). Без проведення такої люстрації існує постійна загроза відкату впроваджених змін, як це було в попередні роки. Держава Україна з сильним громадянським суспільством не може співпрацювати та фінансувати такі організації й вони, своєю чергою, не можуть брати участь у трансформації українського спорту та молодіжної політики. Крім того, відчутна тенденція, коли спортивні організації стають місцем “відбілювання” недоброчесних політиків, або керівництво федерацій монополізує в них владу, що, на жаль, дискредитує всю галузь. Практики кумівства, залучення чинних депутатів, чиновників, міністрів на керівні посади у спортивних чи молодіжних організаціях (в тому числі непублічне встановлення відповідного контролю через “своїх” людей) є безпосереднім наслідуванням російських тенденцій, і це не пов’язано з професійним доброчесним менеджментом.
Важливо не допустити майбутнього ігнорування чи компрометації всього, що виходить за рамки усталеної системи молодіжної політики чи спорту. Особливо в тих категоріях, в яких йдеться про демократизацію та реальне включення громадянського сектору. Система давно сформувала коло бенефіціарів, під яких напрацьовані готові рішення, як на центральному, так і місцевому рівнях. Останнім часом усі чинні механізми громадської участі, які б могли допомогти у формуванні змін, не працюють. Ця проблема — не суто проблема молоді чи спорту. це сформований в Україні антитренд.
Можна змоделювати ідеальну матрицю реформи, оптимізувати державний апарат, створити інституції нової формації, запропонувати моделі рішень, внести зміни до законодавства та низки нормативно-правових актів, проте бюрократія може зіпсувати всі хороші ініціативи, а процедури будуть настільки складними, що ними зможе користуватися обмежена кількість людей. Усі суб’єкти, об’єкти, показники, конкурси, формули розподілу бюджетних коштів мають бути оцифрованими й публічними, процедури спрощені, а рішення прийматись на основі верифікованих даних.
Інфраструктура для більшості громадян має стати пріоритетом держави й місцевого самоврядування. Надто амбітні коштовні проєкти з будівництва спортивних об'єктів класу А в перші роки після закінчення війни виснажать і так обмежені ресурси післявоєнної країни та будуть породжувати нові корупційні схеми. Ба більше, такі коштовні споруди ризикують бути збитковими та малозаповненими через низькі показники залучення населення до спорту, різке збіднення населення й демографічну кризу через війну.
Хоча фінансування і не є основним критерієм успішності впровадження змін у сферах молодіжної політики та спорту, проте виділення бюджетних коштів за залишковим принципом і їх нераціональне використання, не дозволять досягти очікуваних результатів і стійкого економічного ефекту. Поставлені громадянським суспільством КРІ вимагає впровадження комплексу рішень, які потребують бюджетування й забезпечення їх реалізації.