У державах із розвиненою демократією основними пріоритетами політики щодо молоді та спорту є широке залучення молодих людей до суспільного життя. Це здійснюється через участь у спортивних та молодіжних організаціях, включення у процеси прийняття рішень, децентралізацію управління через підтримку й організаційний розвиток інституцій спорту та молоді, проєктне фінансування і як результат — систематичне зменшення відсотка фізично та суспільно неактивного населення. 

Україна декларує у своїх стратегічних документах та державних програмах важливість формування здорової нації та активне залучення молоді. Водночас більша частина коштів державного та місцевих бюджетів продовжує спрямовуватися на досягнення цілей спорту вищих досягнень, а також на відповідне фінансування окремих безсистемних заходів. 

У Стратегії розвитку фізичної культури й спорту на період до 2028 року, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 2020 року № 1089, зазначено, що в 2019 році кількість осіб, які були охоплені фізкультурно-оздоровчою та спортивною діяльністю, становила 14,7% від усього  населення країни, водночас як у Європі в середньому цей показник становить 40%. Водночас в Україні відсутній системний якісний моніторинг рівня фізичної активності населення, тому актуальні дані отримати майже неможливо. Водночас  за даними Репрезентативного соціологічного дослідження «Становище молоді України 2021» лише 3,6% усіх опитаних є членами будь-якої громадської організації, у діяльності студентського та учнівського самоврядування “іноді беруть активну участь” — 4,4%, у діяльності молодіжних рад — 2,9%, на противагу європейському показнику, який в середньому становить понад 40%.

Кількісні показники стану сфери фізичної культури та спорту, які наведені в Довіднику «Україна спортивна», також досить невтішні: станом на 2021 рік у 1239 дитячо-юнацьких спортивних школах (ДЮСШ) займалось 434 268 дітей, а в 34 школах вищої спортивної майстерності — 3949 спортсменів резервного спорту, штат національних збірних команд становив 1730 спортсменів і тренерів. Варто зауважити, що державна статистика не враховує показники залучення приватних спортивних клубів та фітнес-клубів.

Окрім дитячо-юнацьких спортивних шкіл є ще низка установ, які декларують роботу з молоддю, але перебувають у сфері управління інших міністерств, зокрема станом на 2022 рік 1246 закладів позашкільної освіти, які перебувають у підпорядкуванні МОН, охоплює 980 789 осіб, тобто близько мільйона дітей і молоді. Це не корелюється з  показником охоплення ДЮСШ, бо з майже однаковою кількістю установ у структурах ДЮСШ позашкільне охоплення мало б бути співмірним або близьким, але не вдвічі більшим (452 000 спортсменів супроти близько мільйона дітей та молоді відповідно). 

Молодіжну роботу проводять також заклади культури, що підпорядковані Міністерству культури та інформаційної політики. Кількість читачів 42 бібліотек або їх філій для юнацтва становить 382 800 осіб. Оскільки за узагальненими даними від різних джерел, якщо брати до уваги максимальну оцінку, один і той самий заклад подекуди подає звітність паралельно в різні міністерства, припускаємо, що реальне кількісне охоплення є ще меншим.  Трапляється ситуація, коли рішення щодо функціонального наповнення закладів чи установ засновник (здебільшого це державні або місцеві органи влади) приймають без врахування потреб і включення в процес користувачів.

Згадані заклади є основою системи спорту й молодіжної роботи України, проте часто залишаються зарегульованими та забюрократизованим, тобто недостатньо ефективними. Водночас саме на них держава й місцеве самоврядування переважно спрямовують бюджетне фінансування, досить часто ігноруючи стимулювання організаційного розвитку демократичних інституцій — громадських спортивних клубів, молодіжних організацій та спілок. 

Ми отримали в спадок від тоталітарної системи понад 90 000 спортивних об’єктів, які зазвичай виконують монофункцію, морально застарілі, потребують або сучасної реконструкції, або повного знесення. Починаючи з 2016 року, Українська держава почала вкладати кошти в будівництво нових та реконструкцію старих спортивних і молодіжних об’єктів, проте в країні немає концепції розбудови інфраструктури. Через це об’єкти будуються хаотично, а іноді без розрахунків самоокупності та дослідження потреб мешканців, зокрема молодих. 

Існує прямий конфлікт, коли Міністерство молоді та спорту України одночасно  забезпечує формування державної політики у сфері молоді та спорту та адмініструє кошти на їхню реалізацію через власні державні установи. Крім того, для всієї державної системи управління є проблемою відсутність системної незалежної оцінки, прогнозування та аналізу управлінських рішень. Нереформоване відповідно до Стратегії реформування державного управління України, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 р. № 474 (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 р. № 1102-р), Міністерство не є повноцінним центром формування державної політики, бо змушене відволікатися на велику кількість адміністративних запитів та контроль за розподілом фінансування. Це своєю чергою негативно впливає на якість розробки та формування кроссекторальної державної політики у сфері молоді та спорту, а також зумовлює фрагментарність її формування. Таким чином, Міністерство молоді та спорту України фрагментарно виконує функції формування державної політики у сфері молоді та спорту, а також займається накопиченням даних, прогнозуванням та аналітикою, не маючи комплексного розуміння розвитку всіх напрямків.

У 2015 році був проведений функціональний аудит Мінмолодьспорту, запроваджено державний експеримент, спрямований на підвищення автономії та незалежності національних спортивних федерацій, зокрема щодо зміни процедури та порядку їх фінансування, підвищення відповідальності за розвиток відповідного виду спорту. 

З 2016 року також почалося значне збільшення фінансування спорту вищих досягнень і частково молодіжної програми, проте це якісно не змогло вплинути на демократизацію сфери й збільшення кількості українців залучених до регулярної фізичної активності чи молодіжних ініціатив. У 2019 була спроба переосмислення ролі спорту в державі, але у 2020 році реформу було призупинено. 

До початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну у сфері спорту та молодіжної політики діяли такі візійні та стратегічні документи:

• Стратегія розвитку фізичної культури і спорту на період до 2028 року;

• Національна молодіжна стратегія до 2030 року; 

• Концепція розвитку щоденного спорту в закладах освіти;

• Концепція розвитку громадянської освіти, Державна програма з розвитку фізичної культури і спорту, чинна з 2017 року; 

• Державна цільова соціальна програма «Молодь України», ухвалена у 2021 році;

• Державна цільова соціальна програма національно-патріотичного виховання на період до 2025 року.

Значною мірою вони забезпечують  роботу старих інституцій і векторів політики, а і їх реалізацію на цей момент припинено. Створений Фонд Президента України з підтримки освіти, науки та спорту через несистемний підхід не допоміг перезапустити сферу.  

Закон України «Про фізичну культуру і спорт» від 24.12.1993 № 3808-XII визначає основні засади системи управління спортом, проте наслідує радянську модель управління. За роки незалежності України закон змінювали 25 разів. Він був переписаний і збільшився на 50% у розмірі, але головні тези й норми залишились без змін. 

Закон України «Про основні засади молодіжної політики» від 27.04.2021 № 1414-IX був ухвалений, на думку частини експертів, без реального включення стейкхолдерів молодіжної політики, у результаті чого деякі норми звелися до пострадянського зразка, де основним вважалося регулювання ініціатив молоді.  Водночас прогресивні та демократичні норми нового закону на сьогодні жодним чином не імплементуються — не створений Український молодіжний фонд, не розмежовуються управлінські та стратегічні функції Мінмолодьспорту.  

Потребує удосконалення Закон України «Про антидопінгову діяльність у спорті» від 26.01.2022 № 2011-IX, який хоча і був ухвалений на початку 2022 року, але враховує не всі рекомендації, які були надані експертами Ради Європи. У Законі України «Про позашкільну освіту» майже ніяк не інтегрована громадянська освіта. Закон України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» від 22.06.2000 № 1841-III підтримує і продовжує практику радянських піонерських таборів, переважно для вразливих категорій дітей, жодним чином не трансформуючи їх в освітні табори для всіх, незалежно від їхнього соціального стану (сьогодні дитина “ходить за грошима”, а не гроші за дітьми). Закон України «Про волонтерську діяльність» від 19.04.2011 № 3236-VI дозволяє бути волонтером, але не створює можливостей для підтримки та розгортання волонтерської праці. 

Війна значно поглибила кризу, вихід з якої буде залежати від консолідації суспільства та переосмислення місця спорту в житті кожного українця, участі молоді, зокрема тієї, яка опинилась в еміграції, та ролі держави в цьому. 

За даними Урядового порталу понад 2 мільйони молодих людей стали внутрішньо переміщеними особами та ще близько 2 мільйонів виїхали за кордон. 53% українців сьогодні не працюють, з них 60% — молодь до 35 років. Станом на 3 квітня 2022 року функціонувало лише 30% молодіжних центрів та просторів із їх довоєнної кількості, 8 молодіжних центрів було зруйновано, пошкоджено чи окуповано; 68% молодіжних працівників та працівниць вимушені були виїхати зі своїх регіонів; лише 37,6 % мають можливість здійснювати молодіжну роботу. Зруйновано або пошкоджено 3100 закладів освіти й 320 спортивних споруд, які є основою масового залучення дітей до спорту, майже 100 спортивні об’єкти сильно пошкоджені.  

За даними різних досліджень орієнтовно 60% громадських організацій продовжили свою діяльність, але значна частина з них змінила фокус діяльності на гуманітарні потреби. Частина з них і досі не повернулася до своєї основної статутної діяльності. Іншим викликом стало те, що велика кількість громадських діячів були мобілізовані, тому членство в організаціях скоротилося. До цього додається проблема роз'їзду команд в різні міста і як наслідок втрата командних комунікацій. Насамкінець, надаючи гуманітарну допомогу, багато організацій не мали змоги подати нові заявки для пошуку коштів в іноземних донорів, а ті нечисленні державні чи локальні конкурси проєктів, що існували, не відбулися.

У деяких регіонах система спорту та молодіжна робота фактично перебуває в стані припинення всіх процесів, в інших працює частково, але окремі ініціативи та спортивні клуби продовжують активно залучати до участі та занять спортом, генерують кошти через онлайн події та благодійні заходи за кордоном. 

Приєднання України до Розширеної часткової угоди про спорт (EPAS) Ради Європи, зобов’язує впровадження ряду демократичних змін. Такий підхід значно розширить звичне сприйняття спорту в Україні, коли спорт — це не лише для обраних, це слугує  інструментом досягнення суспільного блага. Також була переглянута європейська Хартія участі молоді в житті місцевих і регіональних громад, що загалом інтегрована в Закон України «Про основні засади молодіжної політики» від 27.04.2021 № 1414-IX. На фінальній стадії ухвалення закону участь молоді була перетворена переважно на “контрольовану владою участь”, що нівелює саму ідею включення молоді в процес реальної розробки та прийняття рішень, а не лише погодження вже ухвалених рішень (участь молоді — це про процес, а не результат).

Основоположними документами на які мають спиратися пропозиції з відновлення країни у сфері спорту та молоді, є документи, у яких закладені фундаментальні зміни для євроінтеграції та побудови політики України у післявоєнний період:

• White Paper on sport 2007 and Action Plan;

• Treaty of Lisbon, Article 165 (1,2);

• Європейська Спортивна Хартія (оновлена у 2021 році за участі України);

• Developing the European Dimension in Sport, 2011 (The European Commission);

• EU Work Plan for Sport (2021-2024);

• A new impetus for European youth European Commission White Paper;

• Follow-up to the White Paper on a New Impetus for European Youth;

• EU youth strategy (2019–2027);

• Youth Action Plan (YAP) in EU external action 2022 2027 Promoting meaningful youth participation and empowerment in EU external action for sustainable development, equality and peace;

• Final Declaration of the 3 rd eclaration European Youth Work Convention.

Нацпрограма «Розвиток систем культури та спорту» Національного плану відновлення України передбачає реалізацію 3 стратегічних цілей та 6 проєктів пов’язаних зі спортом, які не є адаптованими до умов війни, і реалізовувались Міністерством молоді та спорту з попередніх років. Три з них інфраструктурні та передбачають будівництво об’єктів для спорту вищих досягнень, також передбачена інформаційна кампанія для залучення до фізичної активності, реалізація проєкту «Активні парки — локації здорової України» і запуск «клубної системи» фінансування для масового спорту. Водночас складно оцінити потенційну успішність реалізації стратегічних цілей в умовах теперішньої системи, що не має достатніх механізмів для їх реалізації. 

2.1. Візія молодіжної політики 

Молодіжна політика має бути відокремлена від спорту й виведена на урядовий міжгалузевий рівень, наприклад, через посаду урядового уповноваженого або міністра, що не очолює міністерство. Водночас має бути змінено підхід від фінансування молоді в рамках лише одного профільного міністерства до ресурсної підтримки молоді та молодіжної роботи в усіх галузях, оскільки молодь є унікальною тим, що в будь-якому міністерстві мають бути відображені її інтереси. Отже, потрібна кроссекторна й міжгалузева співпраця для того, щоб створити та фінансувати програми для молоді в кожному із міністерств, створювати державно-приватні партнерства (дотепер обмеження, встановлені Бюджетним кодексом України, були основним аргументом проти такого підходу).

Натомість вкрай важливим є поділ функцій формування та реалізації державної  політики між різними інституціями, що б дозволило поглибити співпрацю з громадянським суспільством, запровадити прозору конкурсну підтримку низових ініціатив (не лише змагань і заходів, а передусім підтримку інституційного розвитку громадянського суспільства й компонентів молодіжної роботи), делегувати демократичним інституціям функції розвитку спорту й молодіжної роботи.

У процесі реалізації молодіжної політики береться до уваги також і критерій розмаїття молоді — інтереси й потреби молодих жінок і чоловіків, різних вікових груп, стану здоров'я тощо. Оскільки молодь не є гомогенною соціальною категорією населення, потреби та інтереси різноманітних підгруп молодих людей варто брати до уваги.

Уся політика вибудовується для організації якісної молодіжної політики в громадах, а також для створення належних умов молодіжної роботи для максимальної самореалізації більшості молоді в громадах. На практиці це означає, що у виконавчих органах громад немає відділів чи спеціалістів щодо молоді, тобто немає фактичного звуження молодіжної політики та молодіжної роботи до формату тієї галузі, у складі якої вони перебувають у структурі органів місцевого самоврядування громад. 

У 2030 році в кожній громаді молодіжну політику формують та координують молодіжною радою — інституалізовано відповідною місцевою радою (не мером, старостою, виконкомом, а саме радою). Молодіжні ради прописані в статутах громад і є основними консультативно-дорадчими органами для місцевого самоврядування в межах вироблення та трансформації молодіжної політики.  На національному й на регіональному рівні діють постійні програми підготовки кадрів і підтримки молодіжних рад, зокрема органів шкільного та студентського самоврядування. 

Імплементатором молодіжної політики на рівні громади є комунальний молодіжний центр — неприбуткова установа, яка також розвиває діяльність мережі молодіжних просторів: у школах, бібліотеках, позашкільних установах, спортивних і музичних школах, та навіть на об'єктах приватної власності чи на базі визнаних державою/громадою/релігійною організацією). Щомісячно вони охоплюють понад 50% молоді громади. Молодіжний центр — це не лише безпечний простір для молоді, особливо юнацького (перехідного) віку з безоплатним доступом до тепла, світла та інтернету. Це також придатний для організації й реалізації волонтерських проєктів в громаді; центри й простори зокрема працюють для підтримки розвитку осередків всеукраїнських молодіжних мереж громадських організацій, а також як інформаційні пункти щодо можливостей для молоді наявних на рівні громади, області, країни та ЄС.

Кожен комунальний молодіжний центр має публічну й прозору наглядову раду, яка формується за принципом 50 на 50 відсотків (половина представників обирається молодіжною радою, а друга половина — органом місцевого самоврядування громади). Наглядова рада прописана в статутах молодіжних центрів із повноваженнями: про визначення і підтримку стратегії розвитку молодіжної роботи в громаді, контролю за роботою молодіжного центру й просторів громади, фінансового контролю центру, а також із правом номінування органу місцевого самоврядування кандидата в директори центру та правом відкликання його із займаної посади. Таким чином, Наглядова рада комунального молодіжного центру стає основним колегіальним органом практичного вироблення й просування молодіжної політики на рівні громади, реалізуючи відповідний підхід Ради Європи. 

Молодіжні ініціативи та проєкти мають спрощену процедуру отримання фінансової підтримки від громади, регіону, держави, зокрема для прийняття волонтерських груп в громаді й освітніх візитів в інші громади області, інші регіони України та за кордон (пріоритетно в ЄС, США та Канаду). Щонайменше 30% молоді громади мають досвід співпраці із молоддю з інших регіонів та країн, розуміють переваги розвитку власної громади та інтегровані в процес ухвалення основних рішень у своїй громаді. Молодь громад має можливість і впливає також на ухвалення рішень щодо молоді на обласному, національному й міжнародному рівнях.

Молодіжну роботу в громаді, яка охоплює більшість молоді юнацького віку (понад 50% віком 12-24 роки), здійснюють кваліфіковані молодіжні лідери та працівники, які не просто пройшли відповідну тренінгову підготовку, а постійно працюють над покращенням якості цієї своєї освітньої діяльності, що інтенсивно стимулює держава та громадяни. У кожній громаді діє щонайменше дві виховні частини, наприклад, існує Пласт — організація українського скаутингу (у межах реалізації державної стратегії підтримки пластового руху), а також кілька інших осередків національних молодіжних організацій, які допомагають формуванню національної та громадянської єдності серед української молоді.

Органи шкільного й студентського самоврядування стали реально впливати не просто на ухвалення основних рішень у своїх закладах освіти, а їхній голос став вирішальним щодо рішень, які безпосередньо чи напряму стосуються учнів та студентів відповідно. Органи самоврядування отримують щонайменше 5% від загального бюджету своїх закладів освіти та організовують публічний розподіл цих ресурсів на підтримку молодіжних ініціатив у межах своїх закладів, зокрема на інституційну підтримку студентських організацій.

Всеукраїнські молодіжні організації на державному рівні, а місцеві — на рівні громад, мають можливість отримувати основні необхідні ресурси: приміщення, організаційну та інституційну підтримку команд персоналу, кошти на проєктну діяльність із 10-20% на адміністративну підтримку цих проєктів, аби інституційно розвиватися. Їхня місія — щомісячне охоплення своєю діяльністю більшої кількості громад молоді. Такі організації є прозорими й публічними перед суспільством та громадами щодо усіх своїх залучених ресурсів, щорічно проходять фінансовий аудит за фінансової підтримки відповідно держави або громади. Досвід участі у демократичних громадських молодіжних організаціях та органах шкільного та студентського самоврядування є основною школою громадянської освіти в Україні, а не обов'язкові теоретичні уроки в школах, які викладають носії тоталітарних комуністичних цінностей, без реального досвіду участі в громадському житті, участі в демократичних і публічних громадських організацій. 

Прозорість і публічність молодіжних рад, молодіжних центрів та молодіжних організацій дозволила наростити залучення донорських і міжнародних коштів у громади. Досягнуто співвідношення 50% на 50% ресурсів, наданих громадою і залучених з-поза меж громади. Загальна фінансова підтримка громад і держави вийшла на мінімальний для ЄС показник — щонайменше 25 євро на одну молоду людину на рік (лише на молодіжну роботу, без урахування інвестицій на освіту, культуру, спорт), і з бюджету місцевих громад, і окремо з бюджету держави. Через зазначене правило, долучення до спільноти поповнює щонайменше таку ж суму чи ресурсів відповідної вартості для громади.

Усі ці політики потрібно законодавчо й нормативно поширити також серед усієї української діаспори: стимулювати створення молодіжних рад у межах українських громадах діаспори; підтримувати чинні та створювати нові молодіжні ради (із залученням коштів місцевих громад); підтримувати студентські українські організації в університетах світу, а також молодіжні організації громад (здебільшого, це Пласт та Спілка української молоді). Молодіжну мобільність української молоді еміграції теж потрібно підтримувати, домовляючись за фінансову участь відповідних урядів, але навпаки, тобто через відвідування Батьківщини.

2.2. Візія політики у сфері спорту

Україна 2030 — це розвинена демократія, яка визначає пріоритетами політики спорту широке залучення в життя громади, зокрема через участь в спортивних організаціях, включення громадян та особливо молоді в прийняття рішень на всіх рівнях. Децентралізація управління відбулась, зокрема, через підтримку й організаційний розвиток інституцій спорту, проєктне фінансування, тому для багатьох українців такі зміни стали одним із факторів прийняття рішення про повернення в Україну. 

Активне громадянське суспільство сфери молоді та спорту в післявоєнний період сформувало базові цінності, що вплинули на досягнення таких результатів в майбутньому як: свобода вибору для кожного та стійкість інституцій в умовах відкритої конкуренції, інклюзивність без виключень, доброчесність та солідарність між elite sports та grassroots. Саме тому в 2030 році реалізацією державної політики займатиметься не держава, а громадянське суспільство в партнерстві з державою і бізнесом. Попри те, що спорт отримав автономію, він залишається пріоритетною сферою й держава створила необхідну інфраструктуру (інституційну) для підтримки громадського сектору та низових ініціатив. 

• 99.9% школярів, молоді та дорослих українців обізнані про виключну користь регулярної фізичної активності для їх здоров’я, а держава всіляко створює умови для занять на вулиці, появи бігових, вело- та прогулянкових маршрутів, рекреаційних зон, басейнів і критих спортивних залів.
  
  

• Понад 50% українців загалом і понад 60% дітей мають достатній рівень фізичної активності, тобто є більш продуктивними та здоровими.
  
  

• Фінансування масового спорту та фізичної активності населення зросло до 100 євро на особу в рік.

Нові виклики післявоєнного періоду змусили шукати більш ефективні моделі, і за прикладом Польщі 2010 року, ми провели переосмислення ролі спортивних організацій та запровадили нові підходи до реалізації політик. Комплекс впроваджених змін забезпечив систематичне зменшення відсотка фізично та суспільно неактивного населення. Багато волонтерів, що після закінчення війни мали бажання залишитися корисними для суспільства, реалізували себе в напрямку спорту. Ця сфера стала одним з основних для інтеграції ветеранів війни в буденне життя, соціалізації ВПО та реабілітації дітей. 

Упроваджений проєкт “Спорт крізь життя” уже став концепцією ставлення українців до спорту. Головне завдання було досягнуто — українці мають високий рівень фізичної активності, як у шкільному, так і в зрілому чи похилому віці. Спорт є невіддільною частиною суспільного життя. Українські атлети — взірець здорової та успішної людини з активною публічною позицією. Колишні спортсмени мають безліч можливостей знайти себе в різноманітних напрямах фізичної культури: у спорті, фітнесі, на тренерських та керівних посадах у міжнародних організаціях та клубах, після закінчення активної кар’єри. В Україні можна здобути якісну менеджерську, тренерську освіту, освіту з фізичної реабілітації тощо, яка високо цінується у світі. Національна рамка кваліфікацій України  повністю відповідає The European Qualifications Framework for lifelong learning (EQF) у спорті й визнається в більшості країн світу. Long Term Athlete Development (LTAD) система підготовки стала базовою в Україні й приносить результати. 

В Україні 2030 працює дворівнева система (з державного та місцевих бюджетів 50/50) стимулювання дитячо-юнацького спорту — “Гроші ходять за спортивною послугою”, яка затверджена Державною програмою базових державних гарантій: 

• Перший рівень: забезпечити достатній рівень фізичної активності дітей. Держава більше не утримує заклади, а компенсує надання послуг у сфері фізичної культури та спорту. Тепер кожній родині надано право отримати компенсацію за регулярні заняття її дитини 5-17 років, 3 рази на тиждень через механізм єПідтримки в ДІЯ, що дозволило 60% дітей досягти рекомендованого ВООЗ мінімального рівня фізичної активності й сформувати звичку ведення активного способу життя. Таку компенсацію мають право отримати й певні пільгові категорії: люди з інвалідністю, ветерани війни, люди пенсійного віку.
  
  

• Другий рівень: забезпечити якісну селекцію та конкуренцію молодих спортсменів. Міста та об’єднані територіальні громади приймають власні програми підтримки дитячо-юнацького спорту та тренерського складу. Фінансову підтримку занять талановитих дітей та тренерів надають також коштом з індивідуальних стипендій і грантів на забезпечення екіпірування, участь у змаганнях, розбудову інфраструктури. Таке фінансування мають право отримати заклади незалежно від форми власності.

Міста контролюють на місцевому рівні факт надання таких послуг, а Дія.Спорт спрощує адміністрування та комунікацію. Якщо дитина не отримала спортивну стипендію, але батьки мають бажання, щоб вона займалася більше та виходила на професійний рівень, то мають можливість дофінансовувати вартість занять, яку не компенсувала держава. Крім того, додаток дозволяє легко змінити клуб або дізнатись про свої індивідуальні здобутки. Тепер в 1 клац можна відкрити спортивний клуб, заснувати громадську спортивну організацію, або приватну дитячо-юнацьку спортивну школу, або зареєструвати в них свою дитину. Громадські спортивні клуби залучають більше волонтерів, які хочуть бути корисними й займатись спортом разом зі своїми дітьми. Таким чином формуються стійкі ком’юніті, що стають опорою держави, а діти що отримали позитивний досвід залучення до регулярної фізичної активності несуть здоровий спосіб життя крізь роки, стають основою економічно активного населення України та сприяють його національно-патріотичному вихованню. Спорт стає дедалі популярнішим у країні, тому залучити додаткових спонсорів немає складнощів. 

Поява Дія.Спорт у 2023 році забезпечила прозорість спортивної сфери, 100% автоматизацію розподілу державних коштів, яка була розпочата раніше, і збір даних за основними показниками, встановивши пріоритет забезпечення якісного сервісу для кожного громадянина. 

Через Дія.Спорт функціонує повноцінна система збору інформації про функціонування наявної спортивної інфраструктури зі щорічними звітами, які містять не лише кількісні показники, а і якісні: стан спортивної інфраструктури, її завантаженість, попит, наявність необхідних умов для занять різними видами спорту й видами фізичної активності (обладнання, інвентар), кількість тих, хто займається з розмежуванням за статтю, віком, регіоном тощо. Це дає можливість оцінити об’єм ринку та залученість приватних інвестицій, безпосередньо впливає на прийняття рішень щодо фінансування й перерозподілу бюджетних коштів.

У 2030 році держава  — це  медіатор, який постійно моніторить досягнення поставлених КРІ й вивчає запит від суспільства, щоб вчасно коригувати довгострокові та середньострокові бюджетні Програми. Запроваджена європейська модель взаємовідносин держави та спорту, за якої досягнута автономія національних спортивних федерацій, а Міністерство спорту формує політику в спортивній сфері, скасований «ручний» розподіл бюджету. Держава не лобіює приватні інтереси й не стимулює монополії. Така автономія спорту дозволила забезпечити стрімкий розвиток інституцій і залучення інвестицій із приватного сектору. Частка сектора фізичної активності та аматорського спорту перевищує 3% ВВП, а завдяки підвищенню фізичної активності та зміні способу життя, середня тривалість життя українців збільшилася на 5 років.

Впровадження комплексу рішень із демократизації спорту, поміркована державна політика, зміна пріоритетів, запроваджений превентивний підхід і субсидіювання фізично активних громадян за те, що вони не користуються послугами державної системи охорони здоров’я, програма фінансових стимулів, яка дозволяє частково звільняти роботодавців  від податків, якщо вони стимулюють своїх співробітників підвищувати свій рівень фізичної активності — дали соціально-економічний ефект вже у 2030 році:

• на 4 % підвищення середньої продуктивності праці;

• на 5 років підвищення середньої тривалості життя українців у 2030 році (за умови занять спортом протягом 10 років) до 77 років, зокрема здорового життя до 70 років;

• частка сектора фізичної активності, аматорського спорту та суміжних галузей становить 3% ВВП країни;

• кожен 1 євро інвестований у фізичну активність і аматорський спорт, приніс 15 євро доходу у вигляді додаткового ВВП і 5 євро — у вигляді надходжень до Бюджету України.

Українська модель спорту має всі ознаки демократичної європейської і є невіддільною частиною економіки України. Як повноцінний член ЄС, Україна провела повну синхронізацію з європейськими стандартами та нормами закріпленими в Treaty of Lisbon, White Paper on Sport та іншими основоположними документами, повноцінно імплементується Програма Erasmus+, ухвалений новий демократичний Закон України «Про основні засади державної політики у сфері фізичної активності громадян та спорту» від 13.12.2022 № 2834-IX. 

Новий Закон закріпив основою українського спорту самодостатні демократичні інституції федерації (асоціацій) із видів спорту, що складаються зі спортивних клубів (громадських організацій). Вони повноцінно перейняли від держави управлінські та адміністративні функції з розвитку свого виду спорту й відповідають критеріям доброчесності (Principles of good governance in sport). Спільно з федерацією клуби займаються проблемними питаннями — навчанням спортивного маркетингу, створенням інфраструктури, навчанням і ліцензуванням тренерів, адвокацією інтересів клубів тощо. Вони є основою спортивних федерацій та започатковують спортивні ліги, програми для ветеранів війни, осіб зі зниженими інтелектуальними здібностями, інвалідністю, із психічними та ментальними проблемами, програми спортивної реабілітації для нарко- та алкозалежних, існують дотації для незахищених верств населення. Такі оновлені спортивні громадські інституції претендують на отримання дофінансування своєї діяльності з державного та місцевих бюджетів, як і інші громадські організації на конкурсній основі і відповідно до пріоритетів держави. Тепер кожна витрачена гривня з державного бюджету є підзвітною і направленою на реалізацію поставлених задач, але водночас бюрократичні процедури звітування є максимально спрощеними, бо Дія.Спорт дозволяє державі верифікувати всі необхідні показники й кожного громадянина, що отримує фізкультурно-оздоровчу чи спортивну послугу за бюджетні кошти, клуби, ДЮСШ та спортивні федерації лише адмініструють свої дані.

Система спорту вищих досягнень вдосконалилася. Продовжуємо боротися з допінгом, впровадивши антидопінгові стандарти WADA та Ради Європи, а також тепер в країні є невідворотним покарання за використання допінгу. Питаннями elit sports повноцінно займається НОК України, відповідні федерації з видів спорту, інші їх об’єднання, професійні ліги та приватний бізнес. Держава не втручається у визначення їх векторів розвитку чи будь-яких питань, що стосуються трудових відносин зі спортсменами, проведення змагань та участі в міжнародних змаганнях. Відповідність критеріям доброчесності є базовим у відносинах держави та організацій фізкультурно-спортивної спрямованості. Держава визначає свої довгострокові пріоритети фінансової підтримки підготовки спортсменів до міжнародних змагань. Водночас саме федерації відповідають за популяризацію й розвиток свого виду спорту, а держава через свої Програми допомагає охочим стати інституційно стійкішими. Україна законодавчо регулює відповідні норми, які вимагають від нас міжнародні структури й Директиви. Вплив держави в цьому сегменті мінімальний і залишається на рівні співпраці в реалізації взаємовигідних проєктів та публічних консультацій у рамках внесення змін до законодавства та нормативно-правових актів.

Здорова нація та економічно активне населення — пріоритет української держави майбутнього. Залучення до регулярної фізичної активності та масового спорту визнано на державному рівні пріоритетним вектором політики, на який також спрямована відповідна увага й державне фінансування. Війна закінчилась перемогою України, проте ми отримали нові виклики, на які довелось реагувати: повернення біженців, інтеграція внутрішньо переміщених осіб, ветеранів війни, перманентні загрози сучасного світу продовжують нависати над країною, тому пріоритетом державного фінансування є види спорту, що допомагають навчити українців об’єднуватись задля досягнення спільних цілей, забезпечують отримання базових безпекових навичок та витривалості, вчать взаємоповаги й зацікавлюють молодь. Нині спорт у системі Збройних Сил України — інструмент підготовки боєздатної армії та її резерву.

Формуванням політик займаються фахівці відповідного Директорату центрального органу виконавчої влади, до повноважень якого входить формування й забезпечення проведення державної політики у сфері спорту, він забезпечує синхронізацію вектора політики з системами освіти, охорони здоров’я та оборони. Основним є прийняття управлінських рішень лише на основі верифікованих даних, постійної аналітичної роботи та з обов’язковим залученням громадянського суспільства та профільного бізнесу. 

“Фонд активної нації”  став основною інституцією, через яку фінансуються програми розвитку та інституційної підтримки масового спорту, фізичної активності громадян України, громадських організацій фізкультурно-спортивного спрямування, підтримки низових ініціатив, фізичної реабілітації та інтеграції через спорт ветеранів війни з Росією. Різновекторні програми дозволяють проводити необхідні дослідження, реалізовувати міжрегіональні, міжнародні та міжсекторальні проєкти.  Визначення проєктів переможців відбувається на урядовому порталі “Взаємодія”. Фінансова підтримка низових ініціатив і їх вплив на залучення українців до фізичної активності та спорту, розвиток громадянського суспільства та волонтерства, стимулювання економіки — ретельно відстежується, а успішний досвід популяризується. 

Основне завдання держави та місцевих органів влади в Україні 2030 — зробити рекреаційний оздоровчий спорт доступним для всіх, тому в їх компетенції залишається розбудова спортивної інфраструктури, зокрема велосипедних маршрутів, підтримка дитячого та інклюзивного спорту. Створено умови для заняття рекреаційним спортом у районних центрах, селах, біля будинків — для молоді, людей похилого віку та активних людей: збудовані багато функціональні спортмайданчики, міністадіони, спортивні зали, комплекси для фізичних вправ. У кожному населеному пункті, в якому проживає понад 20 тисяч осіб функціонує заклад фізичної культури та спорту, або спортивний клуб. В усіх великих парках є зони для активного дозвілля. У містах можна безпечно пересуватись на велосипеді чи самокаті, завдяки якісній велоінфраструктурі. 100% спортивних споруд громадського використання адаптовані для пересування людям з інвалідністю та маломобільних груп. Такі спортивні центри відкриті для всіх охочих, графіки занять доступні онлайн, а години можна орендувати через онлайн систему бронювання.

Основою розвитку спортивної інфраструктури є Концепція розвитку спортивної інфраструктури з довгостроковим геоплануванням, фінансуванням і розставленими пріоритетами. Вона інтегрована в місцеві програми та Національний план відновлення України. В Україні в межах затверджених програм за бюджетні кошти будується лише публічно доступна спортивна інфраструктура, за принципом: спершу для громади з увагою до потреб як чоловіків, так і жінок, людей різних вікових груп, стану здоров'я та з урахуванням попиту потенційних споживачів. 

У межах Національного плану відновлення та розбудови України в кожній територіальній громаді створено багатопрофільний ком'юніті-центр. Такі центри з’являються біля закладів освіти, зокрема в деокупованих містах та громадах. Такі ком'юніті-центри стали фундаментом для змін і надали можливість об’єднати одразу кілька функцій: уроки для школярів, дозвілля молоді, дозвілля місцевої громади. Під час освітнього процесу спортивними залами таких центрів користуються школярі та студенти, проводяться змагання, а після занять тут займається місцева громада й спортивні клуби, там відбуваються концерти, нетворкінги й свята. Крім спортивного профілю, такі ком’юніті-центри забезпечують культурні та інші освітні потреби місцевих громад. Запровадження такого підходу підвищило ефективність використання об’єктів зі спортивною функцією, удосконалило їх фінансову модель та якість надання послуг. Водночас школи отримали нові сучасні спортивні зали, які їм надають у користування в певні години, що значно знизило витрати на адміністрування. Такими комплексами керують незалежні компанії з наглядовою радою, основним завданням яких є максимальна наповнюваність об'єкта й комфортність умов з урахуванням громадського інтересу. 

Центри олімпійської підготовки (ЦОП) за видами спорту об’єднані з інфраструктурою для змагань і відкриті для всіх потенційних споживачів. Вони стали справжніми спортивними академіями, а нові багатофункціональні комплекси класу А з’являються за приватної ініціативи у співпраці з органами місцевого самоврядування. Повноцінно працює механізм державно-приватного партнерства. 

Діє система погодинної оренди всіх комунальних спортивних об’єктів, що зробила зали, зокрема шкільні, доступними кожному спортивному клубу чи групі ентузіастів. Також ця система ліквідувала монополію й вивела з тіні обіг готівкових коштів, які стали значним внеском у проведення капітальних ремонтів таких залів.

Велика увага закцентована на позашкільному розвитку дітей через громадські спортивні клуби в складі шкіл та ком'юніті-центрів. У кожній українській школі працює такий спортивний клуб, є відповідна інфраструктура та спорядження, вони об’єднані системою місцевих шкільних ліг, в школах є трибуни, тому батьки й друзі завжди відвідують дитячі змагання, формується цілий рух, аналогічно й зі студентськими лігами. Такі клуби допомогли малим містечкам та громадам ефективно залучати дітей  (як хлопчиків, так і дівчаток) до спорту. У них також працює багато волонтерів. Урок фізичного виховання в школах кардинально змінився та став інструментом: розрядки для дітей (із залученням хлопців і дівчат, без гендерних стереотипів), активної гри, отримання життєво необхідних навичок (наприклад, навчання плавати, що може врятувати не одне життя), а не обов’язком для отримання оцінки. Школи є фундаментом популяризації спорту і формування цінності фізичної активності в житті дитини.

Водночас оновлена модель розвитку рекреаційного оздоровчого спорту/фізичної активності та організованого спорту через спортивні клуби, дозволяє залишатись у спорті та регулярно займатись більшій кількості дорослого населення. Нова система не виштовхує “недостатньо талановитих” підлітків або студентів, що виросли та змінили місце проживання. Клуби зацікавлені в залученні якомога більшої кількості українців до активного способу життя в будь-якому віці, що вже в 2030 році суттєво вплинуло на кількість і якість економічно активного населення. 

Клубна система розвивається самостійно й стимулює розвиток спорту та економіки. Завдяки створеним рівним умовам для ДЮСШ та громадських спортивних клубів і системі стимулів — у 2030 році:

• кількість спортивних клубів різної форми власності становила вже 20 000 та має позитивну динаміку;

• 10% українців є членами організованих спільнот — молодіжних та спортивних громадських організацій, що стали фундаментом змін.

Впроваджена дієва комунікаційна стратегія, яка мотивує й прищеплює культуру занять спортом та фізичною активністю українцям. Тому громадяни готові витрачати на заняття спортом до 10% свого доходу, бо розуміють, що це дозволить зекономити до 30% витрат на лікуванні, завдяки поліпшенню стану здоров'я. Українські спортсмени та тренери є взірцями професійності й успішності для українців, мають багатомільйонні контракти та мають можливість реалізовувати власні ініціативи у співпраці з державою. 

3.1. Тоталітарні (недемократичні) практики імітаційного характеру

В управлінні молодіжними центрами, у створенні та діяльності молодіжних рад часто трапляється так, що організації створюють для красивих одноразових чи кількаразових фото в соцмережах, для різних “мереж” і кампаній ініціювання органами влади, часто це відбувалося всупереч вже чинним громадянським кампаніям. Схожі практики є і під час трактування громадянської освіти як теоретичного курсу, водночас реальна громадянська освіта — через шкільне самоврядування — носить фасадний і контрольований адміністрацією закладів освіти характер, без можливості інституалізації, зокрема незалежними ресурсами. Ця проблема виражена також у тому, що досі в університетах заборонена політична активність студентів, яка є базовою і підтримуваною компонентою університетської автономії в провідних університетах світу. Водночас членство викладачів чи ректора в політичних партіях є дозволеним і не забороненим досі законодавчо. Саме тому цілі університетські містечка голосують на виборах переважно за політичну партію свого ректора чи за політичну силу, яку він публічно підтримує.

Нормативно-правове забезпечення

1. Закон України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 № 280/97-ВР — зміни, які посилюватимуть участь дітей та молоді в прийнятті рішень.
   
   

2. Закон України «Про політичні партії в Україні» від 05.04.2001 № 2365-III має окремо окреслювати роль та місце молодіжних партійних організацій у структурі партії, включно з квотами на всіх рівнях керівних органів партії, зафіксованим відсотком коштів із державного бюджету, спеціальними квотами щодо участі представників молодіжних партійних організацій у виборах.

3. Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII має передбачати можливість створення в межах органів студентського самоврядування (ОСС) молодіжних осередків політичних партій, зокрема з правом користування коштами ОСС та ведення політичної освіти. Усім ректорам та керівному складу законом має бути заборонено членство в партіях.
   
   

4. Закон України «Про основні засади молодіжної політики» від 27.04.2021 № 1414-IX має регулювати систему організації обласних молодіжних рад як представництва більшості громад, а не окремих активістів чи організацій. Водночас Національна молодіжна рада має формуватися більшою мірою з уповноважених представників обласних молодіжних рад (представники всеукраїнських молодіжних організацій в Національну раду можуть входити і безпосередньо, але не більше однієї третьої, і через обласні молодіжні ради). З-поміж членів Національної ради представники молоді обирають представників у Наглядову раду Українського молодіжного фонду, а також постійне правління. Усі рішення національної ради приймаються і на щопіврічних зборах (форумах), і невідкладно через онлайн голосування. 

Інституційні зміни

1. Сьогоднішня вертикальна система діяльності молодіжних центрів побудована на ідеї координації «згори», водночас будь-яка ефективна молодіжна активність є передусім низовою і горизонтальною. З огляду на це варто розглядати питання щодо ліквідації Всеукраїнського молодіжного центру, як структури, яка нав’язує свою координаційну роль регіональним та місцевим молодіжним центрам. Основною одиницею мають стати саме місцеві молодіжні центри, тоді як регіональні (обласні) будуть, зокрема, точкою аналізу та узагальнення кращих практик. Національна структура для поширення кращих практик державою не потрібна. Можливо, варто інституціоналізувати щорічний національний форум молодіжних центрів, на якому представники «із землі» поширюватимуть свої кращі практики та напрацювання.
   
   

2. Важливою національною структурою є Український молодіжний фонд, який також повинен мати розуміння низових ініціатив та концентруватись на їхній підтримці, а потім і поширенні.
   
   

3. Фонд має підтримувати, зокрема й молодіжки партій, які будуть діяти в рамках Закону України «Про політичні партії» та студсамоврядування, яке мало б отримати право юридичної суб'єктності в законі України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII та Законі України  «Про громадські об'єднання» від 22.03.2012 № 4572-VI. 
   
   

4. Процедури діяльності Українського молодіжного фонду мають стати демократичними через незалежну Наглядову раду, а участь молоді в процесах управління Фондом через Національну молодіжну раду реальною, а не імітаційною. 

Фінансування

Реалізацію змін можливо забезпечити наявними (довоєнного рівня) ресурсами, важливо лише змінити підходи до фінансової підтримки молодіжних ініціатив — від підтримки проєктів перейти до підтримки інституційної спроможності. Це потребуватиме суттєвих змін, починаючи із Державного бюджету та завершуючи змінами до положення про діяльність Українського молодіжного фонду.

Комунікація реформ із суспільством

Впроваджувати рішення мають молодіжні ради, молодіжки партій, об'єднання органів студентського самоврядування, національні мережі молодіжних організацій у взаємодії з: органами місцевого самоврядування, політичними партіями, вищими закладами освіти, центральними органами виконавчої влади, в компетенції яких є питання молодіжної політики. Найбільшими супротивниками впровадженню цього рішення будуть фейкові й дитячі та молодіжні організації, голови місцевого самоврядування, лідери політичних партій та керівники ЗВО схильні до застосування недемократичних інструментів впливу.  Можна очікувати перешкод через те, що заявленим групам чи особам доведеться поступитися частиною ресурсів, що могла б бути спрямована на підтримку демократизації молодіжного руху. 

3.2. Закритість молодіжних організацій та інституцій, непрозорість та непублічність

Ця ознака виражена в громадянському секторі, зокрема в тих, у яких домінують “родинні” організації “кругової поруки”, бо так простіше залучати й розподіляти між собою донорські та бюджетні кошти. Досвід реального демократичного управління з якщо не масовим членством, то бодай чисельною членською базою, перед якою потрібно звітуватись, фактично ніким не заохочується. У результаті виник цілий пласт “кишенькових” організацій “із печатками”, які завжди готові підтримувати “курс” чинної влади на національному чи місцевому рівні, які кількісно переважають реальний сектор громадянського суспільства в Україні. Такі об’єднання формують підробну культуру громадських відносин, що зумовлює не лише фінансові зловживання в секторі, але й посилення авторитарних та недемократичних і непрозорих практик органів влади, системи освіти, політичної системи й самого громадянського суспільства, зокрема молодіжного сегмента. Для багатьох активістів молодіжного руху досвід роботи з бюджетними коштами, а навіть із рядом донорських коштів, стає першим досвідом фактичної сірої корупції: відмивання коштів на одних статтях, щоб покрити ті, які не підтримуються; неотримання коштів в принципі, оскільки є вже визначені віддавна організації, які політично чи фінансово обслуговують відповідну групу чиновників, чи менеджерів донорської організації.

Нормативно-правове забезпечення

1. Закон України «Про громадські об’єднання»  від 22.03.2012 № 4572-VI має заохочувати не лише швидку реєстрацію організацій, але також кооперацію вже чинного устрою через відокремлені підрозділи, публічність організацій та прозорі річні звіти. Зокрема передбачити в статті 23 «Фінансова підтримка та звітність громадських об'єднань» Закону України «Про громадські об'єднання» від 22.03.2012 № 4572-VI необхідність публікації повних фінансових звітів за всю діяльність організації під час отримання фінансової підтримки з коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів на сайтах інституцій, якими була надана така підтримка.
   
   

2. Для забезпечення прозорості й доброчесності потрібні зміни в Закон України «Про громадські об'єднання», щоб в наглядових радах принаймні 10-20% представників не належали до членів організації.
   
   

3. Для уникнення конфлікту інтересів центрального органу виконавчої влади відповідального за молодіжну політику та Наглядової ради Українського молодіжного фонду у статті 23 «Основні засади діяльності Українського молодіжного фонду» Закону України «Про основні засади молодіжної політики» від 27.04.2021 № 1414-IX та постанові Кабінету Міністрів від 28 лютого 2023 р. № 182 «Деякі питання Українського молодіжного фонду» варто передбачити порядок формування та призначення членів та членкинь Наглядової ради Українського молодіжного фонду, у якому таке призначення буде здійснюватись за рішенням Кабінету Міністрів України.
   
   

4. Для забезпечення інституційної стабільності та незалежності організацій, що працюють із молоддю, Бюджетний кодекс України та нормативно-правова база має передбачати можливість (обов'язок) співфінансування проєктів за кошти органа місцевого самоврядування чи донорських організацій.

Інституційні зміни

1. Усі громадські організації можуть отримати кошти від держави чи органів місцевого самоврядування лише в тому випадку, якщо організації стають повністю прозорими та публічними. Для розвитку прозорості та публічності організацій, що працюють із молоддю, зокрема органи студентського самоврядування та молодіжні партійні організації, держава має стимулювати через підтримку підготовки та публікації звітів, аудитів. Організовувати й стимулювати органи місцевого самоврядування (ОМС) на конкурси інституційної підтримки публічних і прозорих організацій та преміювання їх.
    

2. Відповідальний за молодіжну політику центральний орган виконавчої влади має заохочувати створення та розгортання мереж організацій, що працюють із молоддю. Водночас для цього варто створити відповідну політику верифікації членської бази організацій, що працюватиме з молоддю. Оскільки Закон України «Про основні засади молодіжної політики»  від 27.04.2021 № 1414-IX передбачає, що членство молодіжних організацій є фіксованим, то організації, які претендують на бюджетні кошти, зокрема на інституційну підтримку, мають підтвердити своє членство (кількість, географію поширення). 

Фінансування

1. У будь-якій підтримці, що надана державою чи органами місцевого самоврядування для організацій, що працюють з молоддю, мають бути передбачені кошти на підготовку річних звітів та їх обов’язкову публікацію.
   
   

2. Введення норм для більшої фінансової підтримки організацій, які зможуть підтвердити свою членську базу в сотні й тисячі членів, які регулярно сплачують членські внески та беруть учать у демократичному врядуванні.
   
   

3. Запровадження підтримки доплат тим організаціям, які залучають кошти на зарплати (така модель працює у Франції, де близько 5000 штатних працівників громадянського суспільства отримують доплати від держави, що дозволяє зробити їх конкурентоспроможними відносно ринку).
   
   

4. Надати право громадянам та бізнесу на “відсоткову філантропію” у підтримці неприбуткових громадських обʼєднань, зокрема молодіжних, із коштів сплачених податків. Для позитивної дискримінації організацій, що працюють з молоддю, у випадку залучення коштів громадською організацією на кожну таку гривню держава може надавати ще одну.
   
   

5. Створити та запустити конкурс державних ендавментів у державних банках для молодіжних організаціях, замість грошей на “проїдання” краще вкласти одразу трирічну суму відсотків, які організація може вільно виділяти на статутну діяльність. Водночас якщо організація збере за певний період ще одну таку суму, то державний внесок зберігатиметься й поверненню вже не підлягатиме.
   
   

6. Законодавство має гарантувати повне повернення ендавментів публічних і прозорих організацій, що працюють із молоддю, у першій категорії повернення коштів у разі банкрутства банку (державного чи комерційного).

Комунікація реформ із суспільством

Непрозорість молодіжного сектора безпосередньо залежить від інструментів його фінансової підтримки бюджетними коштами. Реформу не можливо реалізувати без зміни парадигми — ставленні до молоді та її ініціативи. Ключовим стейкхолдером реформи й водночас найбільшими супротивниками впровадженню цих реформ  є виключно Мінфін, який досі практикує радянські підходи фактичної відсутності незалежних громадських організацій і не бачить змісту підтримувати такі організації будь-яким чином. Оскільки вони за версією Мінфіну є “антирадянськими” (антидержавні, “такі, що крадуть бюджетні гроші або працюють коштом держави).  У країнах ЄС бюджетна система націлена на всебічну фінансову підтримку молодіжного сектора та будується на довірі до молоді. Доти, поки Мінфін не змінить свого ставлення до фінансової підтримки молодіжного сектору, молодь продовжуватиме масово емігрувати в країни ЄС, де вони є головною цінністю держави, а не потенційним суб'єктом, який краде гроші. 

3.3. Комуністична теза, що “молодь — наше [світле] майбутнє”

На підсвідомому рівні це означає, що молодь є цінною, але зараз вона не на часі й коштів не них немає. Бо є важливіші завдання з побудови доріг чи інших пріоритетів “світлого майбутнього” для громади чи власного (афілійованого) бізнесу. Тому найбільший відсоток еміграційних настроїв має саме молодь, бо не бачить жодного майбутнього розвитку у своїй громаді. У молоду людину громада за звичкою комуністичних часів  інвестує ресурси через дитячі садки, заклади освіти й позашкілля, утім не може запропонувати можливості для гідної самореалізації вже сьогодні.   

Нормативно-правове забезпечення

1. Бюджетний та Податковий кодекси України, у частинах, що їх стосуються. 

2. Закон України «Про державні цільові програми» від 18.03.2004 № 1621-IV (цілком). 

3. Порядок використання бюджетних коштів, який визнає фінансову підтримку проєктів та заходів організацій, що працюють із молоддю в рамках політик центральних органів виконавчої влади відповідальних за підтримку ініціатив молоді (Мінмолоді, Міносвіти, Мінвет, Мінсоц, Мінкульт тощо).

4. У Державній цільовій соціальній програмі «Молодь України» на 2021-2025 роки затвердженій Постановою Кабінету Міністрів України 02.06.2021 № 579 та у профільних цільових програмах, що будуть затверджені на наступні періоди необхідно передбачити заходи спрямовані на підвищення інституційної спроможності молодіжних та дитячих громадських організацій та ініціатив.

Інституційні зміни

1. Громадянському суспільству й державі потрібно вийти не лише на достатній рівень фінансування молодіжних ініціатив у громадах, а постійно створювати нові, зручні та сучасні інструменти фінансової підтримки, водночас ліквідовуючи зарегульований чиновниками потік заходів.
   
   

2. Не може бути заходів, які щорічно фінансуються, бо «так завжди було», у МОН безліч таких неконкурентних заходів ще з СРСР, які фінансуються за “захищеними статтями” без будь-яких конкурсів.
   
   

3. Потрібно запроваджувати не просто фінансові інструменти, а якіснішу експертизу оцінки. Творити дружню конкуренцію, яка б враховувала чисельність організацій.
   
   

4. В умовах бюджетної економії, кошти на молодіжну політику необхідно пріоритезувати в наступній послідовності: 1) інституційна підтримка організацій, які працюють із молоддю, а також молодіжних центрів; 2) навчання тих, хто організовує молодіжну роботу; 3) підтримка ініціатив і проєктів вже навчених організаторів молодіжної роботи. Неприпустимі ситуації, які трапляються, коли дієві молодіжні організації не мають коштів  інституційну діяльність, а натомість проводяться беззмістовні одноразові заходи.
   
   

5. Треба реально давати молоді можливості впливу. Через молодіжні ради й квотування молоді в політичних партіях. Аналогічно сприяти політичній освіті в університетах та старшій школі. Це визнання впливу є безпосереднім наслідком інструментів фінансової підтримки відповідних категорій молоді.

Фінансування

1. Порядки використання бюджетних коштів мають передбачити максимально ефективну фінансову підтримку молодіжної роботи, яка реалізовується через:
   
   

• посилення інституційної спроможності організацій, які працюють із молоддю та комунальних молодіжних центрів (підтримка одних і других має бути пропорційна до їх реального охоплення відповідної кількості молоді, до прикладу, закладів позашкільної освіти);
  
  

• підготовку кадрів із розрахунком: один підготовлений фахівець на охоплення якісною молодіжною роботою 15-30 молодих людей;
  
  

• більше економних заходів із меншою кількістю учасників, але змістовною молодіжною роботою, а менше одноразових коштовних масових заходів. 

Комунікація реформ із суспільством

В урядовців та державних службах, які є основними стейкхолдерами та водночас основними антагоністами цієї реформи, має домінувати теза, що “молодь це вже і є сьогодні”. І для підтримки ініціатив молоді, яка лише виходить на ринок праці,  насправді потрібно дуже мало: а) щоб її голос не лише чули, але й враховували; б) щоб було тепле й освітлене місце з безплатним вайфаєм, де можна готувати та реалізовувати свої громадянські, бізнесові чи навіть приватні, націлені на активний відпочинок усієї родини, проєкти. І великих інвестицій у молодь не потрібно, достатньо, як показує досвід країн ЄС, вкладати щорічно в молодіжну роботу (не молодіжну політику!) на одну молоду людину бодай 20-40 євро в рік. І не в майбутньому, а вже  щорічно.

3.4. Загроза, що 50% і більше української молоді перебуватиме в еміграції

Наразі в українську молодь, яка перебуває в еміграції, держава й громади не інвестували нічого, можливо, такі інвестиції і були, але вони нам невідомі. Якщо враховувати ще довоєнну статистику Світового конгресу українців, що у світі (поза Україною) проживає 20 мільйонів українців (цю цифру про 20 мільйонів озвучував Президент В. Зеленський у своїй інавгураційній промові), то це означає, що серед них молоді 5-7 мільйонів. Після 24 лютого 2022 року за кордон виїхало за різними даними до половини неповнолітніх дітей і юнацтва, тобто близько ще 5 мільйонів. Відтак зараз ми живемо в ситуації, коли половина або й більшість українських дітей і підлітків (юнацтва) проживає в еміграції. Там вивчає мови, що добре, але й адаптується й поступово втрачає контакт із Батьківщиною. Тобто, Україна вже, а не в майбутньому, втрачає не лише трудовий потенціал, але також інвестиційний потенціал тих, які вже не повернуться.

Нормативно-правове забезпечення

1. У статті 23 «Основні засади діяльності Українського молодіжного фонду» Закону України «Про основні засади молодіжної політики» від 27.04.2021 № 1414-IX та постанові Кабінету Міністрів від 28 лютого 2023 р. № 182 «Деякі питання Українського молодіжного фонду” варто розширити повноваження Українського молодіжного фонду та передбачити можливість підтримки українських молодіжних ініціатив та проєктів закордоном, а також інституційної підтримки.
   
   

2. Зміни до Бюджетного кодексу України, щоб молодіжні організації, зокрема українська молодь діаспори, могли отримувати фінансування на рахунки в установах банків, а не в “казначействі”. Відповідно після того, як проєкт організації перемагає на конкурсі, організація отримує відповідну суму, яка була подана в кошторисі без додаткового погодження в Казначействі. Норма має бути змінена таким чином, щоб давати організаціям можливість без надмірного контролю використовувати надані кошти, у разі використання не за призначенням цим порушенням опікувалися правоохоронні органи.
   
   

3. Необхідно внести зміни в підзаконні нормативно-правові акти, прийняті щодо виконання Закону України «Про основні засади молодіжної політики», якими впровадити зазначену модель отримання фінансування, а також надати можливість подаватись на фінансування діаспорним неінституалізованим структурам. 

Інституційні зміни

• Відкрити конкурси для української молоді діаспори. Ніхто, окрім нас, не підготує тих, хто займається молодіжною роботою за кордоном з українцями в контексті формування української національної ідентичності. Відповідно має бути створена спеціальна програма підтримки виховників, що там працюють, яка міститиме фінансування для тренерів і на заняття, і на програму обмінів з Україною, в межах якої виховники з діаспори та України протягом року мали б можливість обмінюватися досвідом. 

• Створити молодіжний компонент Українського інституту, залучити до його філій та за кордоном молодих людей, які виїхали з України через війну, а потім планують повертатись. Основний акцент на залучення потенціалу української молоді, який розвинувся через освіту й досвід роботи в ЄС до відбудови України. 

Фінансування

У межах видатків Українського молодіжного фонду. Водночас на підтримку проєктів молоді, зокрема молоді діаспори, може бути започаткована краудфандингова платформа (або відповідний напрям на платформі United24) для збору цільових коштів. 

Український інститут потребує значної державної підтримки з огляду на роль України в міжнародній комунікації зараз та кількість українців, які опинились за кордоном внаслідок війни. 

Комунікація реформ із суспільством

Впроваджувати зміни мав би уряд та громадські організації діаспори. Найбільше опиратися буде Мінфін із традиційних причин економії коштів. Водночас наслідки від невпровадження цих змін будуть катастрофічними, оскільки, ймовірно, молодь, яка не знайде себе в українському середовищі за кордоном буде значно менше вмотивованою будь-як взаємодіяти з Україною. Якщо провести реформу, ми можемо спровокувати певне напруження між “старою” та “новою” діаспорами, що будуть боротися за нові ресурси, але ця конкуренція буде на користь молоді, яка отримуватиме якісніші продукти.

Кроки/етапи змін у молодіжній політиці

1. Внесення необхідних змін до законодавства, передусім до Бюджетного та Податкового кодексів України, а також закону України “Про основні засади молодіжної політики”.
   
   

2. Функції з формування та реалізації державної політики мають бути розділені. Реалізація може бути забезпечена в основному через Український молодіжний фонд. А вироблення політики має бути координуватися урядовим уповноваженим (або міністром, що не очолює міністерство) в кожному, а не профільному міністерстві.
   
   

3. Удосконалення процедур управління Українським молодіжним фондом —  посилення участі молоді й впровадження процедур, що гарантують прозорість.
   
   

4. Забезпечити формування та ефективну діяльність Національної ради з питань молоді.
   
   

5. Спрощення вимог до отримання публічних фінансів громадськими організаціями.
   
   

6. Запровадження інституційної підтримки громадських організацій. Ендавменти.
   
   

7. Ліквідація Всеукраїнського молодіжного центру, децентралізація реалізації політик молодіжними центрами в регіонах відповідно до локальних потреб.
    

8. Удосконалення конкурсних процедур для фінансування заходів громадських організацій, створення можливості для отримання фінансів молоддю діаспори — як організаціями, так і неінституціоналізованими групами.
   
   

9. Запровадження ефективних програм підготовки фахівців молодіжної роботи, зважаючи на потреби всієї України та діаспори.
   
   

10. Посилення залученості молоді в політичні процеси, зокрема через вдосконалення підходів до діяльності молодіжних організацій політичних партій, а також політичної освіти через органи студентського самоврядування.

Критерії успішності/неуспішності реформи молодіжної політики

Реформа вважатиметься успішною, якщо в кожній громаді:

• Діє молодіжна рада, яка інституалізована в статуті громаді реально впливає на ухвалення рішень, які стосуються молоді й представляє щонайменше 50% молоді громади.
  
  

• Створено й функціонує комунальний молодіжний центр, який щомісячно самостійно й через свої філії охоплює своєю діяльністю усіх молодих людей громади.
  
  

• На кожні 15-30 молодих людей є підготовлений фахівець молодіжної роботи, який щотижнево організовує молодіжну роботу. Водночас у громаді здійснюється методична, психологічна та інша підтримка таких фахівців.
   

• Діє два-три осередки національних мережевих організацій. Щонайменше 15-20% молоді громади є членами національних або місцевих організацій, що працюють із молоддю, сплачують членські внески та беруть участь у демократичному врядуванні цих організацій.
  
  

• Ініціативна молодь має можливість упродовж місяця від сформованої ідеї молодіжного проєкту отримати фінансову підтримку на його реалізацію.
  
  

• Щорічно 30% молоді громади відвідують інші регіони України з освітньою метою, зокрема щонайменше 10% країни ЄС з аналогічною ціллю.
  
  

• Усі молодіжні центри є безпечними та відповідають стандартам якості Асоціації молодіжних центрів України або аналогів. У кожному навчальному закладі діє молодіжний простір як філія молодіжного центру.
  
  

• Відсоток молоді в громаді стабільний або збільшується і становить не менше 30%.
  
  

• Є принаймні один соціально відповідальний бізнес ініційований та координований здебільшого молодими людьми. 

Реформа вважатиметься не успішною, якщо:

• Відсутність інституційних спроможностей національних мереж організацій, що працюють із молоддю зумовить відсутність у більшості громад України осередків, а також адвокації відповідних реформ на національному й локальному рівні. Також відсоток молоді, що покидає громаду, становить не менше 22-24%.
  
  

• Не відбудуться інституційні зміни в системі органів влади, відповідальних за формування та реалізацію молодіжної політики.
  
  

• Не буде забезпечена інституційна незалежність Українського молодіжного фонду, як наслідок, він знаходиться під впливом влади й не спроможний надавати швидко ТА якісно підтримку молодіжних ініціатив.