Системні проблеми в охороні здоров’я, що спонукали до розробки та впровадження стратегії реформування даної сфери в попередні роки так і не були усунені, а плани реформування — не втілені й на половину. В умовах війни пласт невирішених проблем набув ще більше загострилася. Наразі постало питання, якою бути системі охорони здоров’я після війни? Чи нам потрібна стратегія відновлення, а також розбудова системи охорони здоров’я, яка буде відповідною до сучасних медико-демографічних трендів та соціально-економічного устрою країни. Не можна будувати стратегії, не зробивши аналіз поточного стану справ. У даному документі вказані результати аналізу діяльності системи охорони здоров’я в Україні за останні роки, з акцентом на зміни, що відбулися під час війни.

У 2021 році Україна посіла 99 рейтингове місце з індексом здоров’я (Health Care Index 2021) 0.72 в загальній оцінці медицини в світі. Низький рівень рейтингу обумовлений як проблемами діяльності системи охорони здоров’я, доступності та якості медичної допомоги, так і показниками здоров’я населення. 

Зокрема: 

• за даними Державної служби статистики України щорічно Україна втрачає більш ніж 500 тисяч громадян; 

• за даними ООН приблизно третина українців помирають у віці до 65 років; 

• смертність чоловіків працездатного віку перевищує аналогічний показник навіть у країн із валовим національним продуктом меншим, ніж в Україні;

• середня тривалість життя нашого населення, яка у 2021 році становила 69,7 років (65,2 для чоловіків і 74,4 для жінок), на 11 років менша, ніж мешканців ЄС (на 8 років для жінок і на 12 років — для чоловіків). Головним чинником таких відмінностей є висока смертність від хвороб системи кровообігу. Смертність від хвороб системи кровообігу в Україні (за її стандартизованим коефіцієнтом) в середньому в 1,8 раза перевищує її рівень в Європейському Союзі та  вдвічі перевищує цей коефіцієнт для Європейського регіону ВООЗ;

• за даними ВООЗ у 2018 році, Україна зайняла перше місце у світі за рівнем дитячого алкоголізму; захворюваність населення впродовж останніх 10 років зросла на 38%, а медична галузь поки що тільки фіксує цю тривожну тенденцію й практично не впливає на її розвиток;

• малюкова смертність, яка в Україні вдвоє вища порівняно з Європейськими країнами 2020 р., тобто 6,9 та 3,2 на 1000 живонароджених.

Таким чином, ми бачимо, що перетворення в медичній сфері мають низку проблем: низька доступність (фінансова, структурна, географічна) і низька якість медичної допомоги (виявлення онкологічних захворювань на пізніх стадіях, охоплення пацієнтів спеціальним лікуванням тощо); низька якість вищої медичної освіти в Україні (українських медичних закладів вищої освіти немає в міжнародних рейтингах); низька культура збереження здоров’я населення держави (низький рівень вакцинації в Україні, що зумовлює високу смертність та негативні наслідки для здоров’я надалі); продовження існування неприйнятної практики — реалізація задекларованих гарантій щодо доступності та безоплатності медичної допомоги населенню коштами пацієнтів — близько 50% всіх витрат у системі ОЗ відбувається з кишень пацієнтів.  

Статус українців як недужої нації з постійним зниженням якості життя гальмує розвиток економіки. Зупинка реформ СОЗ має ще більший ризик — майбутню повну деградацію медичної галузі. Ми розуміємо, що продовження розпочатих реформ обіцяє бути тривалим і важким, здатне показати вагомі позитивні результати лише за 5-10 років. Успішність процесу реформування суттєво залежатиме від ефективного управління, покращення кадрового потенціалу системи охорони здоров’я та адекватного фінансування галузі.

Організація та фінансування системи охорони здоров'я

Передусім зазначимо, що на початок 2022 року у сфері охорони здоров'я не була вирішена проблема фінансування галузі. В Україні, як і в інших країнах світу, система охорони здоров’я має нестачу бюджетних коштів. Тому необхідно застосовувати механізми залучення додаткових коштів, зокрема, страхових внесків. 

Наразі певні кроки зроблено: 

• у виконанні Глави 8 Державні закупівлі, створено електронну систему закупівель ProZorro для присудження всіх договорів, вартість яких дорівнює або перевищує 50 000 грн.

25 жовтня 2018 року створено Державне підприємство «Медичні закупівлі України» (ДП МЗУ, ДП «Медзакупівлі України») — єдина національна агенція, що забезпечує централізовану закупівлю якісних ліків та медвиробів за кошти державного бюджету. 

• у виконанні Статті 427 Угоди про асоціацію між Україною та ЄС у сфері охорони здоров'я відбуваються системні зміни, зокрема прийняті такі нормативні документи:
  
  

• «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я» від 06.04.2017 №2002; 

• «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» від 19.10.2017 № 2168-VIII; 

• «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості» від 14.11.2017 № 2206-VIII; 

• «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» від 07.12.2017 № 2233-VIII;
  
  

• розроблено пакети медичної допомоги, згідно з якими з 2020 року держава в особі єдиної державної закупівельної інституції (НСЗУ) закуповує послуги в донаторів, на основі договорів про медичне обслуговування. 

Це, по суті, перша спроба прив’язати фінансування охорони здоров’я до чітко окреслених пріоритетів в охороні здоров’я, зокрема й тягаря хвороб, а також розподілити фінансування на первинну, спеціалізовану та екстрену допомогу. Україна реалізує намічені кроки реформування навіть в умовах війни.

Водночас ефективного функціонування Програм медичних гарантій, які б враховували тягар захворювань під час планування стратегічних закупівель не відбулося. 

На госпітальному етапі надання медичної допомоги тарифи НСЗУ не є відповідними до дійсних витрат на лікування пацієнтів, що зокрема сприяє створенню благодійних фондів для медичних і немедичних витрат закладом ОЗ чи дотичними до закладу структурами та зумовлює поширення практики “добровільних” або неофіційних платежів на вищезгадані фонди.

Існує велика проблема в зборі своєчасних та перевірених статистичних даних — в Україні це чи не найслабша ланка в процесі планування видатків на охорону здоров’я: збір статистичної інформації немає єдиної методології, подекуди дані все ще збираються на паперових носіях. Це затримує процес узагальнення статистичної інформації на кілька років, що є критичним в контексті запровадження середньострокового бюджетного планування, як базового для підготовки річних бюджетів.

До сьогодні не проведено комплексної оцінки якості надання медичних послуг, яка б містила як об’єктивну складову — відповідність стандартам, так і суб’єктивну — опитування пацієнтів із різних аспектів надання медичної допомоги. Відсутність такої оцінки на даному етапі не дає можливості адекватно, відповідно до виявлених прогалин, відреагувати на проблемні моменти в наданні медичної допомоги, що виникають в процесі впровадження реформування. Згодом це може спричинити  «закріплення проблем та перетворення їх на системні, коли задекларована якість не відповідатиме об’єктивній ситуації.

Відсутність таких важливих механізмів як: моніторинг та оцінка впровадження змін, а також нестача мотиваційної складової у фінансуванні ПМД не дає можливості оцінити, на скільки змінилася якість медичної послуги; ефективність упровадження  превентивних програм щодо збереження здоров'я, що змогло б знизити фінансовий тягар для пацієнта у випадку захворювання.

Не у всіх регіонах медична послуга надається однаково, її рівень залежить, зокрема й від політичної волі на рівні місцевої влади. 

У грудні 2020 року була прийнята Постанова КМУ «Про норматив прибуття бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги на місце події», яка вкотре заклала підвалини змін у надання екстреної медичної допомоги з 2021 року та зроблені перші кроки в категоризації пацієнтів залежно від їхнього стану. Водночас реформа екстреної медичної допомоги лишається незавершеною, не були ухвалені нормативні документи, в яких було б чітко прописано алгоритм дій для диспетчера, критерії оцінки стану пацієнта, кваліфікаційні вимоги до самого диспетчера.

В Україні не створено умов для широкого залучення приватного медичного сектору в систему надання медичної допомоги за Пакетами гарантованої медичної допомоги, адже тарифи НСЗУ є економічно необґрунтованими для застосування в приватних медичних закладах, особливо на рівні спеціалізованої допомоги. Також немає реімбурсації витрат приватним закладам ОЗ за надану медичну допомогу, тому інвестиції в приватний медичний сектор мають підвищені ризики.

Зазначене суттєво зменшує доступність медичної допомоги для населення та підвищує ризики зубожіння домогосподарств у випадку захворювання.

Відсутність прозорого ринку медичних послуг, відсутність ринку медичних закладів, наявність невідомого відсотку неофіційних платежів у медицині відтерміновує впровадження медичного страхування. Водночас відсутність медичного страхування зменшує доступність медичної допомоги населенню.

Суб’єктно-правові відносини в СОЗ України

Правовий статус лікарів не є відповідним до статусу представника незалежних професій, що є загальноприйнятою нормою для медика згідно з європейськими стандартами. Лікар має лише одну форму трудових взаємовідносин із лікарнею — трудовий договір, це означає, що вступ до інших форм трудових чи цивільноправових відносин із закладами ОЗ є неможливим. Оскільки, згідно з чинним законодавством, лікар немає права самостійно надавати медичну послугу пацієнту. Відкриття лікарем власної практики, навіть для проведення консультаційного прийому, є можливим тільки після оформлення ФОП та отримання ліцензії на медичну практику, що слугує додатковими інвестиціями, недоступними для більшості лікарів.

Реальна зарплата медичних спеціалістів залишається в сірій зоні, оскільки зберігається поширеною практика неофіційних платежів. 

До цього часу не прийнято закон України про лікарське самоврядування, відповідно й не існує інституції представництва інтересів медичних працівників.

Заклад ОЗ, як надавач медичної послуги, має лише одну форму трудових взаємовідносин із лікарем — трудовий договір. Це також спричиняє: проблеми з утриманням штату, проблеми з економічною ефективністю закладу, проблеми з формуванням договорів із НСЗУ без відповідних спеціальностей у штаті.

Розвиток системи громадського здоров’я (ГЗ) в Україні

В останні роки часто відбувалися зміни парадигм у політиці розбудови ГЗ в Україні: від повної децентралізації системи до вибудування чіткої вертикалі управління. Як наслідок — відсутність єдиного бачення та розуміння впровадження функцій ГЗ, відповідно до рекомендацій ВООЗ. У 2022 році, на виконання пп. b, с Статті 427 Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, було прийнято Закон України “Про систему громадського здоров’я, який набуває чинності 1 жовтня 2023 року й потребує ухвалення низки підзаконних нормативно-правових актів (трьох рівнів реагування — оперативний, середньостроковий, довгостроковий план).

Імплементація Закону та підзаконних актів дасть можливість розв'язувати проблему нестабільної розбалансованої структури управління системою громадського здоров'я та чітко розмежувати функції інституцій у системі ГЗ. 

Викликом лишається низький рівень відповідальності людини за збереження власного здоров’я: поширеність «нездорової поведінки», недостатній рівень охоплення профілактичними щепленнями. Водночас просвітницький напрям громадського здоров’я розвинутий вкрай незадовільно.

Залишається гострою проблема вакцинації, яка поглибилася в умовах війни: більшість основних показників охоплення рутинними щепленнями є нижчими порівняно з аналогічним періодом у попередні роки. Так, наприклад, рівень охоплення вакцинацією від поліомієліту станом на 1 жовтня 2022 р. становить 44-47%, водночас у 2019-2021 роках станом на 1 жовтня рівень охоплення сягав 61-67%. Рівень охоплення вакциною КПК зараз на рівні близько 54%, а в попередні роки він становив 62-80%. Також нижчим за попередні роки є рівень охоплення вакцинацією від дифтерії, правця та кашлюка. Чинні норми регуляцій та нормативно-правової бази «холодового ланцюга» імунобіологічних препаратів в Україні не є відповідними плину часу та новим чинним стандартам світової та європейської практики. Через бойові дії та руйнування інфраструктури порушена логістика вакцин та умови дотримання «холодового ланцюга» на деокупованих територіях та територіях, що постраждали внаслідок активних бойових дій. Щоправда, станом на початок 2022 року підготовлено проєкт Стратегії розвитку імунопрофілактики та захисту населення від інфекційних хвороб, яким можна запобігти шляхом проведення імунопрофілактики, на період до 2030 року та плану заходів щодо її реалізації. Наразі документ готується до ухвалення. 

Щодо імплементації Рамкової Конвенції ВООЗ із боротьби проти тютюну (РКБТ ВООЗ), Україна досягла значного прогресу в імплементації РКБТ ВООЗ та впровадженні заходів контролю над тютюном. Відповідно до взятих зобовʼязань Україна імплементує положення РКБТ ВООЗу. Відповідні норми передбачені низкою законів України:

• Закон України № 2899-IV «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення»;

• Закон України №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів»;

• Закон України №270/96-В «Про рекламу»;

• Кодекс України про адміністративні правопорушення.

Водночас до сьогодні залишаються не врегульованими питання ТВЕНів, що негативно впливають на поширеність вживання тютюнових виробів, особливо серед молоді.

Розбудова системи громадського здоров’я передбачає розвиток міжсекторальної взаємодії щодо збереження здоров’я населення. У цьому контексті важливо зазначити, що на виконання Статті 64 Угоди про асоціацію та Стратегії СФЗ ухвалені (Глава 4 Санітарні та фітосанітарні заходи):

• Закон України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» (№ 771, у редакції ЗУ № 1602 від 22.07.2014 року) чинний із вересня 2015 року;

• Закон України «Про державний контроль, що здійснюється з метою перевірки відповідності законодавству про харчові продукти та корми, здоров’я та благополуччя тварин» (№2042 від 18.05.2017), чинний із квітня 2018 року;

• Закон України «Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів» (№2639 від 06.12.2018) набере чинності і серпні 2019 року та інші нормативні документи. 

Також впроваджують процедуру за системою НАССР (Hazard Analysis and Critical Control Point — система аналізу ризиків, небезпечних чинників і контролю критичних точок).

Система НАССР дозволяє гарантувати виробництво безпечної продукції шляхом ідентифікації й контролю небезпечних чинників.

20 вересня 2018 року набув чинності розділ VII Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів», який завершить другий етап переходу підприємств на нову систему контролю за безпечністю харчових продуктів НАССР.

Утворено компетентний орган у сфері санітарних та фітосанітарних заходів — Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів — Держпродспоживслужба (почала роботу 6 квітня 2016 р.). 

Наразі зроблено кроки: 

• у виконанні Статті 426 Угоди, 15 жовтня 2021 року Президент України затвердив Стратегію біобезпеки та біологічного захисту, яка визначає цілі, завдання та основні напрями державної соціально-економічної політики для забезпечення біобезпеки та біологічного захисту держави як складової національної безпеки України;
  
  

• у виконанні Глави 21 про Співробітництво у галузі зайнятості, соціальної політики та рівних можливостей Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, у квітні 2022 року ухвалено Національний класифікатор функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я. Відтак процес встановлення інвалідності відбуватиметься на основі принципів МКФ, адаптацією якої є національний класифікатор. Для цього буде розроблений електронний модуль оцінки рівня функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я особи. Сукупність таких рішень дасть змогу створити цілісну систему реабілітації;
  
  

• На виконання Статті 21 Співробітництво в боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів, прекурсорів та психотропних речовин Угоди про асоціацію між Україною та ЄС

Правові рамки боротьби проти наркотиків в Україні мають спеціальне законодавство та положення Кримінального кодексу, у яких передбачені кримінальні та адміністративні санкції. Вони частково узгоджені з acquis ЄС. Україна є стороною відповідних конвенцій у сфері міжнародного контролю наркотичних засобів, зокрема Конвенції Організації Об'єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин.

Строк дії останньої національної політичної стратегії щодо наркотиків завершився в 2020 році, Україна досі не ухвалила нову стратегію. Центр психічного здоров’я й моніторингу наркотиків та алкоголю виконує функції європейського контактного пункту з питань наркотиків згідно з Регламентом (ЄС) 1920/2006. 

В Україні відсутня національна система раннього попередження стосовно психоактивних речовин. У 2010 році був підписаний Меморандум про взаєморозуміння між Європейським центром моніторингу наркотиків та наркозалежності (EMCDDA) та Міністерством охорони здоров’я України, у якому передбачені рамки для співпраці з Центром психічного здоров’я і моніторингу наркотиків та алкоголю МОЗ України. У 2018 році він був переглянутий і підписаний EMCDDA, проте досі не підписаний Україною.

Національний класифікатор забезпечить реалізацію Програми медичних гарантій для надання допомоги впродовж гострого, також після гострого та довготривалого реабілітаційних періодів на первинному, вторинному та третинному рівнях медичної допомоги у закладах охорони здоров’я, реабілітаційних закладах та за їх межами.

Електронна система охорони здоров’я

В Україні є нормативно-правові передумови розвитку електронної охорони здоров’я. Водночас основні нормативно-правові документи, що регулюють ЕСОЗ, історично створені як інструмент для підтримки фінансової реформи, що під час майбутнього розвитку цифрової системи ОЗ потребує раціонального переосмислення з точки зору глобальної цифрової держави.

На сьогодні електронна система охорони здоров'я так і не має централізованого й універсального функціонала для збору й аналізу всіх статистичних показників.

Немає повноцінних інструментів відстежування пацієнта в електронній системі, затверджених технічними вимогами до МІС. Пацієнт відстежується лише під час взаємодії з сімейними лікарями та лікарями-спеціалістами щодо того, чи надані йому послуги, чи ні.

Доступ до всіх електронних медичних записів про пацієнта може мати його сімейний лікар для аналізу його стану. Інші лікарі мають доступ до власних записів, записів, що стосуються їх профілю та критичної інформації про пацієнта. Пункти, які належать до критичної інформації оновлюються й будуть визначені згодом.

Перенаправлення між рівнями медичної допомоги пацієнтів із НІЗ наразі ніяк не відрізняється від перенаправлень між рівнями пацієнтів з іншими хворобами та станами.

Наразі в ЕСОЗ доступними для аналізу є переважно адміністративні дані: скільки пацієнтів зверталось до своїх сімейних лікарів; яка кількість пацієнтів отримала направлення на консультацію з лікарем-спеціалістом; скільки направлень «погашено» на цей момент (тобто лікар-спеціаліст уже прийняв пацієнта за направленням від сімейного лікаря); розподіл типів взаємодій між лікарем-спеціалістом і пацієнтом (консультація, діагностика, процедура).

Воєнні дії показали особливості, які потрібно враховувати під час введення режиму воєнного стану. Питання безпеки, збереженні  даних, політик доступу до даних на тимчасово окупованих територіях, а також обмін інформацією для пацієнтів, що були вимушені покинути країну, повстали особливо гостро та потребують додаткового вивчення, аналізу й розвитку.

Важливою проблемою є використання даних для аналізу та для прийняття управлінських рішень. Внесені в систему дані поки що залишаються в ній недоступними широкому загалу й рідко аналізуються НСЗУ (особливо в розрізі медичних даних), оскільки масив інформації не є комплексним та репрезентативним. Також наразі недостатньо інструментів аналізу й візуалізації цієї інформації на сайті Національної служби здоров'я у розділі «Е-дані».

Людські ресурси в охороні здоров’я в Україні

В Україні не існує традиційної практики оцінювати потребу населення у фахівцях з охорони здоров'я або планувати медичні ресурси на основі пріоритетних проблем зі здоров'ям чи нових викликів системи охорони здоров’я. 

Також невирішеною проблемою лишається соціальний статус медичного працівника: хоча останніми роками й зросли офіційні зарплати медичних працівників у державних та комунальних закладах охорони здоров’я, але все одно вони залишаються не конкурентоздатними. Це зрештою підтримує практику неофіційних платежів у системі охорони здоров’я, призводить до професійного вигорання медичних кадрів, демотивує молодих людей до вибору медичної професії, спричиняє міграцію наших лікарів та медсестер/медбратів за кордон або ж спонукає залишати професію.

Заразом існує проблема низької якості вищої медичної освіти — українських медичних ВНЗ немає в першій сотні міжнародних рейтингів. Ця проблема ускладнилася трирічним станом надзвичайних ситуацій: здобувачі медичної освіти в Україні, як й інші здобувачі – перейшли, переважно, в дистанційний формат, що недопустимо для якості медичної освіти.

В Україні немає університетських клінік як платформи медичної освіти та науки.

Відповідно до Постанови КМУ від 1 лютого 2017 року № 53, до переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти було запроваджено спеціальність 229 «Громадське здоров’я», яку внесли до галузі знань 22 «Охорона здоров’я». Хоча вона за своїм змістом і компетенціями (рекомендованими ASPHER — Асоціацією Шкіл Громадського Здоров’я Європейського Регіону) є мультидисциплінарною. Це створило перепони до розвитку науки в громадському здоров’ї, адже вступати на PhD з громадського здоров’я наразі мають виключно здобувачі з попередньою медичною освітою.

Статус, повноваження і функціонал медичних сестер/братів невідповідні до вимог сучасної медицини.

Залучення соціальних працівників до надання соціально-медичних послуг є обмеженим і відбувається переважно на спеціалізованому рівні медичної допомоги (у сферах протидії епідеміям ВІЛ/СНІДу і туберкульозу, наркології, паліативного догляду та психічного здоров’я). Основною причиною низького рівня залучення соціальних працівників до соціально-медичних послуг є законодавчі колізії: основний нормативний документ щодо діяльності соціальних працівників (Закон України «Про соціальні послуги», 2019 р.) не визначає поняття медико-соціальної чи клінічної соціальної роботи; система переадресації між ЗОЗ та соціальними службами або громадськими організаціями — надавачами соціальних послуг працює тільки в окремих сферах; немає розуміння ролі та функціоналу соціальних працівників у ЗОЗ; освітні програми для соціальних працівників та соціальних робітників не мають спеціалізації з соціально-медичних послуг чи клінічної соціальної роботи.

Післявоєнний період до 2030 р. став часом не відбудови, а побудови системи охорони здоров’я (СОЗ) європейського зразка, яка забезпечуватиме доступність, прийнятність та якість медичних послуг для покращення здоров'я та добробуту населення України.

У 2030 році очікувана тривалість життя та здорового життя населення України наближатиметься до середньоєвропейського рівня.

Україна досягне індикаторів Цілей сталого розвитку ООН визначених Національною доповіддю у сфері здоровʼя до 2030: «забезпечення здорового способу життя та сприяння благополуччю для всіх у будь-якому віці». 

Організація та фінансування системи охорони здоров'я 

Медична практика (медичне обслуговування) в Україні здійснюється закладами охорони здоров’я різної форми власності, фізичними особами-підприємцями та суб’єктами незалежної професійної діяльності (лікарями, медичними сестрами/братами). Право на медичну практику отримують всі вище перераховані суб’єкти медичної практики, які задекларували свою відповідність до вимог затверджених КМУ. 

Інституційно СОЗ представлена: МОЗ, НСЗУ, ДП «Медичні закупівлі України», ДП «Державний експертний центр», ДП «Електронне здоров'я», ДУ «Центр громадського здоров'я МОЗ України», Органом самоврядування медичних працівників (лікарів, медичних сестре/братів), Асоціація фахівців громадського здоров’я.

За функціями:

• Міністерство охорони здоров’я України (МОЗ) формує та координує реалізацію політики у сфері ОЗ; здійснює контроль за дотриманням суб’єктами медичної практики порядку здійснення медичної практики в Україні.
  
  

• НСЗУ є автономною фінансовою агенцією в системі СОЗ; здійснює закупівлю медичних послуг у провайдерів системи охорони здоров’я.
  
  

• ДП «Медичні закупівлі України» — автономна структура, що відповідальна за стратегічні та високовартісні закупівлі державного рівня із прозорим, антикорупційним механізмом формування потреб, відповідних медико-технічних вимог і контролем ефективності використання поставлених товарів та послуг. 
  
  

• ДУ «Центр громадського здоров'я МОЗ України» — науково-аналітична організація, що забезпечує підґрунтя для формування політики збереження здоров’я населення, розробки національних стандартів здоров’я, формуванні нових знань у питаннях здоров’я та біобезпеки.
  
  

• ДП «Державний експертний центр» — автономна експертна агенція в системі СО, займається регулюванням клінічних випробувань та державної реєстрації лікарських засобів, фармаконаглядом, стандартизацією медичної допомоги; та оцінюванням медичних технологій.
  
  

• ДП «Електронне здоров'я» — адміністратор та координатор розвитку цифрової платформи охорони здоров’я, яка має ідеологію сталого розвитку та інтероперабельності, що є зразком дотримування принципів ВООЗ і найкращих світових практик. Внаслідок балансу учасників (пацієнтів, лікарів, розробників, страхових компаній, МОЗ, Мінцифри, ДП «Електронне здоров’я», ЦГЗ, науковців, волонтерських організацій, кіберполіції та інші) створюється постійна гармонічна потреба функціонала й стандартизації, який задовольняється як ринком, так і державою.
  
  

• Заклади охорони здоров’я державної та комунальної форми власності набули правового статусу, який забезпечує їм фінансову та організаційну автономію, що сприятиме їхньому розвитку.
  
  

• Орган лікарського самоврядування є недержавною некомерційною професійною організацією, яка об’єднує всіх лікарів України та утворена з метою забезпечення реалізації завдань лікарського самоврядування. Орган самоврядування є відповідальним за доступ лікаря до професії, безперервний професійний розвиток, забезпечує організаційну та професійну незалежність, а також механізми професійної відповідальності, відстоює інтереси лікарів. За цим принципом створено орган самоврядування інших фахівців у сфері охорони здоров’я (медичних сестер/братів, реабілітологів, фахівців громадського здоров’я та інших).
  
  

• Усі місцеві органи влади в Україні несуть відповідальність за покращення здоров’я свого населення шляхом надання консультацій щодо політики охорони здоров’я та створюючи інфраструктуру здоров’я, а також фінансуючи регіональні/місцеві програми збереження здоров’я населення.

Медицина є рівнодоступною для населення незалежно від соціально-економічних та географічних можливостей кожного громадянина без катастрофічних витрат для його статків. 

Доступність медичної допомоги збільшується шляхом збільшення фінансування, а відповідно — розширення пакетів медичних гарантій (ПМГ). Зростання фінансування також відбувається шляхом збільшення державних видатків на охорону здоров’я, а також інших джерел фінансування, зокрема через добровільне медичне страхування. 

Активно розвивається добровільне медичне страхування. Громадяни, які бажають отримати додаткові медичні послуги та ліки або мати більший комфорт у їх отриманні, можуть придбати поліси добровільного медичного страхування додатково до гарантованих державою пакетів медичної допомоги. 

НСЗУ гарантує оплату основних медичних послуг та ліків належної якості на всіх рівнях медичної допомоги. 

На рівні первинної медичної допомоги фінансування відбувається за змішаною формою, переважно на основі капітаційної ставки, а також доплат за індикатори якості. 

На рівні спеціалізованої медичної допомоги фінансування відбувається переважно за обсяг наданої медичної допомоги. 

Формування переліку закупівель лікарських засобів, медичних виробів та інших медичних технологій відбувається за допомогою методики оцінки медичних технологій (health technology assessment), яка дозволяє здійснювати державні закупівлі на підставі показників клінічної ефективності, економічної доцільності та організаційних проблем їхнього застосування.

Захворювання пов’язані з психіатрією, реабілітацією, паліативною допомогою, орфанними захворюваннями, а також захворювання, що мають епідемічний характер фінансуються за окремими (захищеними) статтями фінансування. 

Кожен, хто потребує основних життєво необхідних ліків, може отримати їх безоплатно або з невеликою доплатою в аптеках чи під час перебування в лікарні — перелік ліків, що фінансуються через програму «Доступні ліки» щороку розширюється.

Мережа лікарень радикально осучаснена. Лікарні є оснащеними відповідно до вимог НСЗУ й готові надавати допомогу цілодобово за найвищими європейськими стандартами з високим рівнем доказовості. 

Відновлення пошкодженої медичної інфраструктури відбувається відповідно до медико-демографічної структури населення та аналізу потреб у напрямах медичної допомоги.

Розвинена мережа центрів паліативної та хоспісної допомоги, а також відділень тривалого догляду різної форми власності та фінансування. 

Створена мережа реабілітаційних центрів найвищих європейських стандартів, відповідно до актуальних потреб в різних формах реабілітації. Підготовка реабілітологів відбувається за акредитованими європейськими програмами.

Суб’єктно-правові відносини у СОЗ України

Лікарі мають суб’єктність, що означає можливість вибору форми здійснення лікарської діяльності як: фізична особа-підприємець, найманий працівник за трудовим договором (контрактом), суб’єкт незалежної професійної діяльності; або за цивільноправовим договором із закладом охорони здоров’я будь-якої форми власності.

Рівність у правах, широкі можливості у виборі місця роботи, можливість вибору форми економічних взаємовідносин з іншими суб’єктами забезпечує професійну реалізацію та конкуренцію, а відтак збільшує якість медичної послуги, усуває передумови для неофіційних платежів. 

Висхідна автономія закладів охорони здоров’я та ліцензування індивідуальної медичної практики дає можливість пацієнту обирати не лише заклад (будь-якої форми власності), але й лікаря та страхові компанії.

Доступ пацієнтів до медичної допомоги збільшується  через поінформованість пацієнтів про свої права, необхідність планових обстежень та географічну доступність місць, де можна отримати медичну допомогу. 

Пацієнт зацікавлений у збереженні власного здоров’я шляхом дотримання рекомендацій щодо здорового способу життя, запобігання захворюванню та вчасному проходженню скринінгових програм.

Електронна система охорони здоров’я

У 2030 році буде створена цифрова платформа охорони здоров’я (ЦПОЗ), яка матиме ідеологію сталого розвитку та інтероперабельності, вона відповідатиме принципам ВООЗ і найкращим світовим практикам. 

Через баланс учасників, до яких належать: пацієнти, лікарі, розробники, страхові компанії, МОЗ, Мінцифри, ДП «Електронне здоров’я», ЦГЗ, науковці, волонтерські організації, кіберполіція та інші, створюється постійна гармонічна потреба функціонала, який задовольняється як ринком, так і державою. Водночас державні органи більше сконцентровані на побудові політик, контролі якості, впровадженні стандартизації й створенні мотиваційного середовища для компаній-розробників, які мають змогу вільно створювати новий функціонал, сервіси, за зрозумілими для них правилами. Найкращі і найвдаліші рішення держава може враховувати за принципом ДПП. Платформа рішень дозволяє вільно надавати продукти й сервіси від різних компаній.

ЦПОЗ повноцінно взаємодіє з різними національними реєстрами, системами через національну шину даних (trembita.gov.ua).

Структуровані інтегровані інструменти комунікації допомагають покращити якість взаємодії учасників.

В ЗОЗах встановлюють сучасну комп’ютерну техніку та мережі, що обслуговуються високопрофесійними адміністраторами. Структурована інформація доступна для прийняття управлінських рішень і керування ЗОЗ в реальному часі за допомогою різноманітних програм і сервісів.

НСЗУ отримує всі необхідні дані в реальному часі для прийняття управлінських рішень, рекомендацій ЗОЗам, проведення виплат та координації приватних страхових компаній, використовуючи основний інструмент ЕСОЗ, що тісно інтегрований із ЦПОЗ.

Пацієнти отримують різноманітний функціонал, що допомагає: запобігти захворюванням (профілактика), обрати лікаря та ЗОЗ за рейтингом, контролювати хід лікування, реабілітації. Пацієнти, контролюючи свої електронні історії хвороб, допомагають НСЗУ виявити помилкові послуги, виявити прогалини та проблеми.

Пацієнт є власником своїх даних, які зберігаються з використанням технологій захисту (наприклад, блокчейн). Медичні дані пацієнта можуть, за згодою власника, бути передані або продані, відкриті або закриті, але завжди всі доступи до чутливих даних журналюються.

ДП «Електронне здоров’я» є незалежною, стабільною організацією, що координує всі технічні питання з підтримки, розробки, впровадження, а також займається питаннями стандартизації, консультуванням, активно бере участь у розвитку ЦПОЗ.

Цифрове середовище ОЗ створює умови для мотивації й розвитку потенціалу людських ресурсів, розвитку ЗОЗ, регіональних інституцій, збалансовано надає передові сервіси для всіх зацікавлених сторін, створює відкритий ринок для рішень, що сумісні й актуальні, зокрема, для ЕС.

Розвиток системи громадського здоров’я в Україні

Створено ефективну систему громадського здоров’я, яка сприяє переорієнтації охорони здоров’я від політики лікування до політики профілактики та зміцнення/збереження здоров’я людини. 

Забезпечено інституційне функціонування Центрів контролю та профілактики хвороб. 

Здоров’я населення є однією з основних цінностей держави. Політика ВООЗ «Здоров’я в кожну політику» є базовою під час формування та реалізації державної політики в Україні на всіх рівнях влади та в усіх секторах суспільної діяльності. У суспільстві проводиться комунікативна кампанія популяризації здоров’я населення та підвищення медичної грамотності. Медична культура населення зросла шляхом поінформованості громадян про ризики та відповідального ставлення до свого здоров’я.

Створено єдину систему біобезпеки та біозахисту, спрямовану на захист здоров’я людини та навколишнього середовища від впливу небезпечних біологічних агентів, зокрема таких, що можуть спричинити надзвичайні ситуації та загрожувати національній та міжнародній безпеці.

Впроваджено європейські стандарти та практики в системі крові, а також у системі нагляду за інфекційними захворюваннями, забезпечивши максимальне охоплення населення імунопрофілактикою.

Створено Національний фонд громадського здоров’я, який у формі цільових програм фінансує заходи попередження та зменшення впливу хронічних неінфекційних захворювань на здоров’я людей. Наповнення фонду відбувається через спрямування 1% від надходжень до Держбюджету від акцизу на тютюнові вироби, рідини для електронних сигарет, алкогольні вироби, солодкі напої (після запровадження акцизу на солодкі напої) та вироби, що містять трансжири, які перевищують допустимі норми.

Україна повною мірою імплементувала Рамкову конвенцію ВООЗ із боротьби проти тютюну, її Керівних принципів та рішень сторін для подолання епідемії вживання тютюну та нікотину, що у 2030 році допоможе започаткувати впровадження політики «Завершення ери тютюну».

Людські ресурси в охороні здоров’я в Україні

Завершено реформування медичної освіти на всіх рівнях, відповідно до європейських стандартів — для медсестринства, лікарів та управлінських кадрів.

Медична професія викликає повагу, а середні зарплати в системі охорони здоров’я є відповідними до рівня складності та відповідальності професії. 

Вища медична освіта в Україні збігається з європейськими стандартами якості вищої освіти, що підтверджують високі показники випускних іспитів студентів, а також якісні показники професорсько-викладацького складу, науковими досягненнями та іншими. Шлях професійного становлення лікаря (від додипломної підготовки до отримання дозволу на лікарську практику) є тривалим і відповідає освітнім стандартам країн Європейського Союзу. Медичні заклади вищої освіти входять до сотні найпрестижніших закладів вищої освіти у світі.

4.1. Нормативні документи/положення, які належать до угоди про асоціацію між Україною та ЄС та іншими міжнародними угодами/договорами у сфері охорони здоров’я 

Перед тим, як окреслити основні напрями формулювання політики розвитку системи охорони здоров’я до 2030 року, наголошуємо на необхідність виконання міжнародних зобов’язань України в контексті виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС та іншими міжнародними угодами/договорами у сфері охорони здоров’я.

Угоди про асоціацію між Україною та ЄС

На виконання Статті 21 Співробітництво в боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів, прекурсорів та психотропних речовин

Інституційна структура та правове узгодження

Правові рамки боротьби проти наркотиків в Україні містять спеціальне законодавство та положення Кримінального кодексу, у якому передбачені кримінальні та адміністративні санкції. Вони частково узгоджені з acquis ЄС. Україна є стороною відповідних конвенцій у сфері міжнародного контролю наркотичних засобів, зокрема у Конвенції Організації Об'єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин.

Термін дії останньої національної політичної стратегії щодо наркотиків завершився у 2020 році, а Україна досі не ухвалила нову стратегію. Центр психічного здоров’я і моніторингу наркотиків та алкоголю виконує функції європейського контактного пункту з питань наркотиків згідно з Регламентом (ЄС) 1920/2006. 

Тому необхідно розробити та прийняти Стратегію державної політики щодо наркотиків.

Існує певний рівень міжвідомчої співпраці, яку координує Міністерство охорони здоров’я. 

Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками є центральним органом виконавчої влади, який реалізує національну політику у сфері наркотиків. В Україні немає національної системи раннього попередження стосовно психоактивних речовин.

У 2010 році був підписаний Меморандум про взаєморозуміння між Європейським центром моніторингу наркотиків та наркозалежності (EMCDDA) та Міністерством охорони здоров’я України, у якому передбачені рамки для співпраці з Центром психічного здоров’я й моніторингу наркотиків та алкоголю МОЗ України. У 2018 році він був переглянутий і підписаний EMCDDA, проте досі не підписаний Україною.

Зважаючи на надзвичайно високий рівень актуальності тематики психічного здоров’я для України, необхідно підписати Меморандум про взаєморозуміння між Європейським центром моніторингу наркотиків та наркозалежності (EMCDDA).

4.2. Формулювання політики охорони здоров’я

1. Нормативно-правове забезпечення
   
   

• Для забезпечення виконання пункту щодо створення органу лікарського самоврядування варто розробити та прийняти Закон України «Про лікарське самоврядування», що забезпечить: виконання Україною Глави 22 «Громадське здоров'я» Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, зокрема «….зміцнення системи охорони здоров'я України та її потенціалу, шляхом впровадження реформ...»; виконання Резолюції 27-ої Всесвітньої Медичної Асамблеї (Мюнхен, 1973 р.) із доповненнями Резолюції 35-ї Всесвітньої Медичної Асамблеї (Венеція, 1983 р.), а також виконання положень Концепції реформування інституту саморегулювання в Україні, схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 травня 2018 року № 308. Умови роботи медичних працівників повинні визначатися позиціями лікарських товариств, лікарям мають бути гарантовані моральна, економічна та професійна незалежність, а медичне товариство повинно бути адекватно представлене в усіх державних інститутах. Законом встановити права лікарів на незалежну професійну діяльність, а саме: шлях входження в професію, отримання права на лікарську діяльність, отримання права на вибір форми здійснення лікарської діяльності (іншими словами: медичної практики, медичного обслуговування). Цей закон має регулювати відносини, що виникають у процесі створення та діяльності органу лікарського самоврядування.
  
  

• Для забезпечення якості медичної допомоги та підвищення автономії лікарської спеціальності розробити та прийняти Закони України: «Про професійне ліцензування медичних працівників», «Про страхування на випадок медичної помилки», «Про орган контролю якості медичної допомоги». Таким чином, надавши лікарям статусу субʼєктів із правом медичної практики. Законодавство має також регулювати відносини, що виникають між суб’єктами медичної практики, лікарської діяльності, пацієнтами, страховими компаніями та компетентними державними органами в процесі здійснення медичної практики та лікарської діяльності. Також внести зміни до законів України: «Про ліцензування видів господарської діяльності» (виключити «медична практика», оскільки доступ до медичної практики буде регулюватися новим законом)», «Основи законодавства України про охорону здоров’я» у сфері законодавчої підтримки в призупиненні ліцензії на здійснення суб’єктом господарювання певних видів господарської діяльності у сфері охорони здоров’я, а також змінити визначення — «медичні послуги» та «медичне обслуговування», оскільки змінюються субʼєкти, які отримують право на надання медичних послуг. Також внести зміни до закону «Про страхування» щодо врегулювання питань страхування цивільноправової відповідальності лікарів як субʼєктів лікарської діяльності та медичної практики; взаємовідносин лікарів та страховиків;
  
  

• З метою врегулювання питань підготовки медичних кадрів та безперервного професійного розвитку варто розробити та затвердити стратегію кадрового розвитку системи охорони здоров’я. у якій передбачити планування розвитку кадрового потенціалу сфери охорони здоров’я, відповідно до потреб галузі та соціально-економічного розвитку України.
  
  

• Для забезпечення контролю якості впровадження змін та моніторингу якості медичної допомоги, запровадити практику регулярної оцінки виконання гарантованого пакету медичних послуг на рівні первинної медичної допомоги з внесенням відповідних змін до пакетів ПМД на основі проведеної оцінки на основі індикаторів якості медичної допомоги.
  
  

• З метою сприяння розвитку електронної охорони здоров’я в Україні,   рекомендацій ВООЗ та кращих міжнародних практик, розробити та затвердити стратегію розвитку та застосування E-Health. У стратегії передбачити питання архітектури, інфраструктури, стандартизації й термінології, професійного кадрового потенціалу, фінансування, розробки відповідної нормативно-правової бази розвитку E-Health, створення умов для врегулювання питань кіберзахисту, політики інформаційної безпеки,  цілісності та безпеки даних, медичної таємниці, механізмів взаємодії з лікарями та пацієнтами, цифрової системи керування та громадського контролю, інтеграції з державними реєстрами, системи ідентифікації тощо.
  
  

• З метою контролю захворюваності та смертності від хронічних неінфекційних захворювань, варто розробити та затвердити національну стратегію профілактики та боротьби з НІЗ, в якій обов’язково врахувати взаємозв’язок факторів ризику з виникненням НІЗ. Пріоритезувати її виконання в політиці розвитку системи охорони здоров’я України.
  
  

• У кримінальному кодексі України посилити відповідальність за недотримання законів у сферах тютюн, алкоголь, трансжири тощо.
  
  

• З метою покращення якості та доступності послуг у сфері психічного здоров’я, розробити та затвердити стратегію розвитку системи охорони психічного здоров’я в Україні. В стратегії передбачити: питання міжсекторальності проблематики, розвиток інфраструктури, зокрема децентралізацію та розвиток позастаціонарних форм здійснення спеціалізованої допомоги, створення системи кризового консультування; покращення надання фахової підтримки щодо психічного здоров’я на рівні первинної медичної допомоги; реорганізації процесу отримання допомоги в закладах охорони здоров’я на рівні спеціалізованої медичної допомоги; впровадження чіткого механізму перенаправлення між наявними службами, розвитку мультидисциплінарних команд, розбудову системи охорони психічного здоров’я, зокрема на рівні територіальних громад, стандартизацію методик надання допомоги у сфері психічного здоров’я відповідно до міжнародних стандартів; удосконалення підготовки та безперервний професійний розвиток фахівців даного напряму, зокрема середнього медичного персоналу, лікарів, клінічних психологів, реабілітологів, а також соціальних працівників та інших фахівців, а також забезпечити цільове фінансування розвитку даного напряму.
  
  

• З метою стандартизації норм вітчизняного законодавства  норм ВООЗ та кращих міжнародних практик, варто усунути низку правових неточностей у питаннях вакцинації, протидії поширенню туберкульозу та хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), внести відповідні зміни в Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
  
  

• З метою зниження рівня вживання алкоголю та мінімізації його шкідливого суспільного впливу, варто втілити повною мірою політику та стратегію ВООЗ щодо вживання алкоголю (SAFER). Розробити та затвердити план дій із профілактики та боротьби з негативними наслідками вживання алкоголю населенням з урахуванням національного контексту.
  
  

• З метою виконання Статті 21 Співробітництво в боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів, прекурсорів та психотропних речовин Угоди про асоціацію між Україною та ЄС: розробити та затвердити національну політичну стратегію щодо наркотиків; створити національну систему раннього попередження стосовно психоактивних речовин.
  
  

• З метою повної імплементації Рамкової конвенції ВООЗ із боротьби проти тютюну, її Керівних принципів та рішень сторін, варто опрацювати статтю 15 Директиви 2014/40/ЄС щодо впровадження системи простежуваності тютюнових виробів та внести відповідні зміни у вітчизняне законодавство.
  
  

• З метою розбудови системи громадського здоров’я в Україні, відповідно до норм і стандартів Європейського Союзу, варто розробити та затвердити нормативно-правові акти, необхідні для реалізації Закону України «Про систему громадського здоров’я», прийняти закони України «Про біологічну безпеку та біологічний захист; «Про подолання туберкульозу в Україні»; гармонізувати законодавство України до законодавства ЄС у сфері санітарних та фітосанітарних норм, безпеки харчових продуктів; вдосконалити законодавство щодо заборони реклами та інших видів стимулювання продажу алкогольних напоїв, харчових продуктів з надмірною кількістю цукру, солі.
  
  

• З метою забезпечення ефективного функціонування системи цивільного захисту варто переглянути нормативно-правову базу, яка регламентує координацію між системою громадського здоров’я, екстреною медичною допомогою та медициною катастроф, а також структурами щодо питань надзвичайних ситуацій, безпеки харчових продуктів, ядерного регулювання, екології, охорони кордону, безпеки та захисту.
  
  

• З метою сприяння розвитку донорства крові в Україні варто забезпечити розробку та ухвалення нормативно-правового документа щодо функціонування Інформаційного простору системи крові, а також врегулювати питання відшкодування вартості компонентів донорської крові в межах програми  медичних гарантій.
  
  

• Для формування доказового підґрунтя політики збереження здоров’я населення сприяти розвитку науки в охороні здоров’я, а також в державному бюджеті України передбачити захищену статтю видатків на фінансування науки у СОЗ, зокрема започаткувати когортне дослідження наслідків війни на здоров’я населення України.
  
  

2. Інституційні зміни 

Інституційно СОЗ представлена: МОЗ, ДП «Електронне здоров'я», Органом лікарського самоврядування, мережею медичних університетів (із клінічними базами/ університетськими клініками), НСЗУ, ДП «Медичні закупівлі України», ДП «Державний експертний центр», ДУ «Центр громадського здоров'я МОЗ України», регіональними центрами контролю та профілактики хвороб.

За функціями:

Міністерство охорони здоров’я України (МОЗ) формує та координує реалізацію політики у сфері ОЗ; здійснює контроль за дотриманням суб’єктами медичної практики порядку здійснення медичної практики в Україні.

Необхідно внести зміни до положення про МОЗ, вивівши з його функціонала систему ліцензування професійної діяльності медичних працівників, водночас залишити повноваження:

• ліцензування медичної діяльності медичних підприємств, установ, організацій, які перебувають у підпорядкуванні центральних органів виконавчої влади;

• ліцензування діяльності медичних підприємств, установ, організацій, які виконують послуги та роботи з надання швидкої та невідкладної медичної допомоги незалежно від форми власності;

• ліцензування медичної діяльності підприємств, установ, організацій всіх форм власності, крім комунальної, які надають стаціонарну медичну допомогу.

Створення «органу медичного самоврядування» як недержавного професійного медичного об’єднання медичних працівників, що діє на принципах обов’язкового членства. Ця інституція повинна:

• об’єднувати всіх медичних працівників, що мають ліцензії: членство в такому органі повинне бути умовою здійснення їх професійної діяльності;

• здійснювати «ліцензування професійної діяльності медичних працівників» — отримання медичними працівниками (лікарями, медичними сестрами) дозволу на здійснення медичної діяльності;

• приймати рішення про продовження дії ліцензії на новий трирічний/п'ятирічний строк;

• застосовувати санкції (позбавлення або зупинення дії ліцензії) тощо.

Функціонування такого нового органу як орган медичного самоврядування дозволить зменшити адміністративну залежність лікарів від адміністрації закладів охорони здоров’я та чиновників.

Орган лікарського самоврядування є недержавною некомерційною професійною організацією, яка об’єднує всіх лікарів України та утворена з метою забезпечення реалізації завдань лікарського самоврядування. Орган самоврядування відповідає за доступ лікаря до професії та безперервного професійного розвитку, забезпечує організаційну та професійну незалежність, забезпечує механізми професійної відповідальності та відстоює інтереси лікарів. За цим принципом створено органи самоврядування інших фахівців у сфері охорони здоров’я (медичних сестер/братів, реабілітологів, фахівців громадського здоров’я та інших).

ДП «Електронне здоров'я» — адміністратор та координатор розвитку E-Health, яка має ідеологію сталого розвитку та інтероперабельності, що відповідає принципам ВООЗ і найкращих світових практик. Через баланс учасників (пацієнтів, лікарів, розробників, страхових компаній, МОЗ, Мінцифри, ДП «Електронне здоров’я», ЦГЗ, науковців, волонтерських організацій, кіберполіції та інші) створена постійна гармонічна потреба функціонала та стандартизації, який задовольняється як ринком, так і державою. 

Мережа медичних університетів — мережа автономних закладів вищої медичної освіти, є основою для дипломного та післядипломного навчання медиків забезпечує їхню підготовку. Клінічними базами медичних університетів слугують університетські лікарні та провідні регіональні лікарні (надкластерні медичні заклади).

• НСЗУ є автономною фінансовою агенцією в системі СОЗ. Вона здійснює закупівлю медичних послуг у субʼєктів медичної практики.
  
  

• ДП «Медичні закупівлі України» — автономна структура, що відповідає за стратегічні та високовартісні закупівлі державного рівня із прозорим, антикорупційним механізмом формування потреб, відповідних медико-технічних вимог і контролем ефективності використання поставлених товарів та послуг. 
  
  

• ДУ «Центр громадського здоров'я МОЗ України» — науково-аналітична організація, що забезпечує підґрунтя для формування політики збереження здоров’я населення, розробки національних стандартів здоров’я, формуванні нових знань у питаннях здоров’я та біобезпеки, реалізація яких здійснюється через мережу регіональних Центрів контролю та профілактики хвороб.
  
  

• ДП «Державний експертний центр» — автономна експертна агенція в системі СОЗ, що регулює клінічні випробування та державну реєстрацію лікарських засобів, займається фармаконаглядом, стандартизацією медичної допомоги та оцінюванням медичних технологій.

Усі місцеві органи влади в Україні несуть відповідальність за покращення здоров’я свого населення шляхом надання консультацій щодо політики охорони здоров’я та створюючи інфраструктуру здоров’я, а також фінансуючи регіональні/місцеві програми збереження здоров’я населення.

Створити Національний фонд громадського здоров’я, який у формі цільових програм фінансуватиме заходи попередження та зменшення впливу хронічних неінфекційних захворювань на здоров’я людей. Наповнення фонду відбувається через спрямування 1% від надходжень до Держбюджету від акцизу на тютюнові вироби, рідини для електронних сигарет, алкогольні вироби, солодкі напої (після запровадження акцизу на солодкі напої) та вироби, що містять трансжири.

Створити Національний трансфузіологічний центр, як спеціалізовану державну установу у сфері управління МОЗ України, після видання Указу Президента України про скасовування правового режиму воєнного стану, із метою забезпечення ефективного управління суб’єктами системи крові та координації діяльності системою крові.

Також варто залучити для виконання окремих заходів та функцій у системі громадського здоров’я працівників недержавних організацій без медичної освіти (із визначенням механізмів їх залучення та стандартів оцінки якості).

3. Фінансування

Фінансування заходів, програм та послуг у системі охорони здоров’я має відбуватися з різних прозорих джерел:

1. бюджетна (державний бюджет та місцевий бюджет);

2. донорська допомога;

3. господарська діяльність;

4. інші, незаборонені законодавством джерела фінансування.

Бюджетними коштами повинні покриватись базові й критичні компоненти.

Донорська допомога повинна бути скоординована і направлена на підвищення ефективності напрямів, які потребують особливої фінансової підтримки, що визначені за результатами аналізу захворюваності, смертності та показників діяльності сфери охорони здоров’я.

Господарську діяльність можливо проводити з перспективи надання корисних послуг, аналітики, рекомендацій, але не бюрократичної діяльності (сертифікації, допусків, дозволів), що гальмує розвиток малого або чесного бізнесу. Також необхідно сформувати ринок продажу якісно деперсоніфікованих медичних даних для бізнесу.

Передумовами покращення фінансування в системі ОЗ є:

• створення умов для викорінення неофіційних платежів у медицині (надати медикам прості й зрозумілі механізми економічних взаємовідносин з інституціями, закладами ОЗ, страховиками, пацієнтами);

• створення умов для залучення приватних інвестицій у медицину і ефективної взаємодії держави й приватного сектору в забезпеченні здоровʼя населення (наявність інструментів реімбурсації, доступність даних для аналітики та прорахунку ризиків інвестицій);

• створення умов для розвитку добровільного медичного страхування й передумов для впровадження обов’язкового медичного страхування (зменшення відсотка тіньових зарплат, збільшення довіри населення до системи ОЗ). 

Прийняття вищезгаданих законодавчих ініціатив забезпечать впровадження (простих і доступних для надавачів) механізмів фінансових прозорих взаємовідносин між суб’єктами лікарської діяльності, суб’єктами медичної практики, пацієнтами, державними органами й страховиками.

Функціонування E-Health як системного інструменту для аналізу дозволить проводити аналітику реальних даних із потреби, надання й фінансування медичних послуг.

В умовах наявності нових суб’єктів в системі ОЗ й регульованих відносин між ними, а також, за наявності E-Health та можливості аналізу даних, буде створений прозорий ринок медичних послуг, ринок медичних спеціалістів і ринок медичних закладів.

Прозорі ринки забезпечать розвиток приватних інвестицій в медичний сектор, а механізми часткової реімбурсації витрат у приватному секторі дасть змогу інвесторам входити з меншими фінансовими ризиками.

Наявність прозорих ринків та інструментів для аналізу покращить умови для розвитку добровільного медичного страхування.

Стале покращення якості медицини в цілому в державі та усвідомлення населенням цих змін та очевидним взаємозв’язком між розміром фінансування медицини та якістю медицини збільшить готовність населення до впровадження обов’язкового медичного страхування.

Для забезпечення розвитку програм зі збереження здоров’я, передбачити окремі статті видатків в Державному Бюджеті України, а також стимулювати фінансування програм із громадського здоров’я, зокрема збереження психічного здоров’я з регіональних та місцевих бюджетів. Захищеними статтями видатків у державному бюджеті мають бути видатки на закупівлю вакцин та витратних матеріалів для забезпечення програми імунізації відповідно до Календаря профілактичних щеплень на відповідний рік з урахуванням трирічного планування вакцин та змін до Календаря щеплень.

Для отримання додаткових джерел із фінансування та забезпечення сталого фінансування заходів щодо попередження поширенню хронічних неінфекційних захворювань варто створити Національний фонд громадського здоров’я. Варто забезпечити наповнення фонду через спрямування 1% від надходжень до Державного Бюджету, отриманих з акцизу на тютюнові вироби, зокрема й рідини для електронних сигарет, алкогольні вироби, солодкі напої та вироби з використанням трансжирів.

4. Комунікація про реформи з суспільством

Ефективному впровадженню змін сприяє належна комунікація шляхів реформування з основними стейкхолдерами. 

Рекомендовано розробити комунікативну стратегію впровадження змін, залучаючи до її реалізації лідерів думок як на державному, так і місцевому/регіональному рівнях.

Одними з комунікаторами планованих змін мають бути лікарі, які усвідомлюють необхідність змін, розуміють результати цих позитивних змін для пацієнтів, для лікарів, для здоров’я населення країни загалом.

Основними противниками планованих змін можуть бути реалізовані представники теперішньої бюрократичної управлінець-орієнтованої системи медицини та представники системи управлінської вертикальної клінічної ієрархії, а також місцеві органи влади, які не розуміють важливості збереження здоров'я як найціннішого капіталу.

Комунікативні меседжі мають містити:

• необхідність фінансових витрат під час лікування, які часто є катастрофічними для сімейного бюджету; безпосередня залежність цих витрат від необхідності спеціалізованого лікування;

• наявність неофіційних платежів у медицині;

• пошук спеціаліста й незрозуміла вартість наданих ним послуг;

• корупція на етапі фінансування медицини, зневіра в тому, що збільшення бюджетного фінансування чи додаткове залучення коштів шляхом обовʼязкового медичного страхування збільшить доступність медицини та її якість.

Інформування населення про їхні права в доступі до послуг охорони здоров’я, а також розробка зрозумілих логістичних схем, які активно поширювали на різних рівнях із використанням доступних каналів комунікації. 

5. Кроки/етапи змін

Покрокова реалізація:

1. розробка плану дій реалізації стратегії повоєнного відновлення усіх складових системи охорони здоров’я в Україні;

2. розробка та  прийняття відповідної нормативно-правової бази втілення змін;

3. розробка комунікативної стратегії втілення змін та популяризації здоров'я; 

4. цифровізація інформації в системі ОЗ та функціонування E-Health як системного інструменту для збору та аналізу даних.

Стале покращення якості медицини загалом у державі та усвідомлення населенням цих змін та очевидний взаємозв’язок між розміром фінансування системи охорони здоров'я та якістю медицини збільшить готовність населення до впровадження обов’язкового медичного страхування.  

Паралельно з усіма вищевказаними етапами буде зростати престижність медичної професії й зростати запит на якісну медичну освіту, що буде тригером для змін на етапі дипломного й післядипломного навчання медиків. 

6. Критерії оцінювання успішності/неуспішності реформи

• Єдиний медичний простір стає прозорим та сприятливим для професійної конкуренції, яка сприяє збільшенню якості  медичної допомоги.
  
  

• Лікарська спільнота через орган самоврядування та канал зворотного зв’язку від пацієнтів має інструменти контролю медичного та етичного аспектів медичної практики.
  
  

• Замовники медичних послуг (НСЗУ, страховики, наприклад) отримують інформацію про клінічні результати й діяльність законтрактованих медичних закладів для оцінки якості надання законтрактованих медичних послуг.
  
  

• Унаслідок цифровізації вдосконалено збір статистичної інформації від закладів ОЗ будь-якої форми власності, що дає можливість здійснювати обʼєктивну оцінку діяльності медичної галузі.
  
  

• Медична професія є престижною, середні зарплати є відповідними до престижності професії, медична освіта має попит.
  
  

• Індикатори організації та інфраструктури:

• наявність сучасної національної стратегії та політики розвитку системи охорони здоров’я, зокрема, E-Health;

• наявність стандартів, нормативів та законодавчої бази для E-Health;

• інфраструктурні ресурси для підтримки розвитку СОЗ та E-Health.
  
  

• Центри контролю та профілактики хвороб у всій країні забезпечені ресурсами, зокрема у сфері епіднагляду за інфекційними та неінфекційними хворобами.
  
  

• Наявність кабінетів кризового консультування в кожній територіальній громаді.
  
  

• Створена сучасна система реабілітаційних центрів у кожному регіоні України.
  
  

• Створено систему крові, що координується Національним трансфузіологічним центром на загальнодержавному рівні. Показник добровільного донорства становить 90% щорічно, показник списання компонентів крові у зв'язку з терміном придатності є не вищим 5%.

7. Індикатори кадрового потенціалу та освіти:

• Наявність кадрової політики з підготовки медичних кадрів та спеціалістів у сфері E-Health.
  
  

• Наявність навчальних програм та курсів з E-Health для медичних працівників та студентів.
  
  

• Реєстрація права на лікарську діяльність за умови наявності диплома про вищу медичну освіту та відповідних сертифікатів/свідоцтва про спеціалізацію через цифрові платформи в межах одного робочого дня. Реєстрація права на медичну практику шляхом декларування через цифрові платформи в межах одного робочого дня.
  
  

• Чинний реєстр суб’єктів лікарської діяльності з інформацією про форми її здійснення, договори, власна практика, диплома тощо, із різним доступом до обсягу інформації в реєстрі.

8. Індикатори технологічного розвитку та інновацій:

• Відсоток медичних закладів, зокрема  військових, відомчих, спеціалізованих, приватних, що впровадили E-Health технології.
  
  

• Кількість інноваційних рішень, розроблених та запроваджених у сфері E-Health.
  
  

• Введений реєстр закладів ОЗ, медичних ФОПів, інших суб’єктів медичної практики з різним доступом до обсягу інформації в реєстрі.
  
  

• Наявний особистий кабінет лікаря в системі ЦПОЗ.
  
  

• Наявний особистий кабінет пацієнта/громадянина з інформацією про: страхування, зроблені обстеження/лікування, нагадування щодо запланованих необхідних обстежень, згідно з віком та іншими особливостями.
  
  

• Інтерфейс взаємодії ЦПОЗ із громадянами є зручним та інкорпорованим в Дію.

9. Індикатори якості медичної допомоги:

• Рівень задоволеності пацієнтів та медичних працівників діяльності СОЗ та E-Health.
  
  

• Забезпечення конфіденційності, цілісності, якості та доступності медичних даних.
  
  

• Кількість випадків порушення безпеки даних та інцидентів, пов'язаних з E-Health.

10. Індикатори впливу на здоров'я населення та економічні показники:

• Покращення загального стану здоров'я населення, зокрема за допомогою E-Health технологій;
  
  

• Збільшення рівня профілактики хвороб та зниження тягаря хронічних неінфекційних захворювань;
  
  

• Закріплено на законодавчому рівні питання презумпції згоди на проведення профілактичних щеплень;
  
  

• Зростання прихильності населення до вакцинопрофілактики: рівні охоплення досягли не менше 95% на національному рівні в цільових групах за віком відповідно до Календаря щеплень;
  
  

• Впроваджена система моніторингу харчування, що сприяє рівному доступу до безпечних, здорових та екологічно чистих харчових продуктів протягом усього життя згідно зі стандартами ЄС у сфері санітарних та фітосанітарних норм, безпеки харчових продуктів.