Парламентська реформа

Головним викликом для парламентської реформи є заміщення покращення якості законодавчого процесу популярними з електорального погляду кроками. Вони можуть принести короткострокові дивіденди у вигляді тимчасового збільшення рейтингу. Проте в довгостроковій перспективі не дозволять розв'язати проблеми законодавчого процесу. Законодавчий спам (ідеться про велику кількість неякісних законопроєктів, а не поправок), розбалансовані закони, низька їх якість, неефективний контроль за виконавчою владою не можна подолати через зменшення кількості депутатів чи скасування депутатської недоторканності.

Таке заміщення призводить до зменшення кількості обговорень важливих реформ, зокрема рекомендацій Дорожньої карти. Як наслідок – важливі реформи не потрапляють до політичного порядку денного і не втілюються в життя.

З цим пов'язана і проблема планування. Якщо й існує план «реформ Парламенту», то в його основі лежать передвиборчі обіцянки Президента України. Їхня ж мета – перемога на виборах, вони засновуються на електоральній логіці, а не потребах Парламенту. Це стосується і питання оновлення Дорожньої карти. Якісне реформування починається з визначення проблем і потреб, потім ‒ створення плану реформ. Такий процес мав би призвести до оновлення Дорожньої карти щодо внутрішньої реформи ВРУ.

Ще один виклик ‒ існування парламентської більшості, утвореної представниками однієї партії. Така ситуація не є звичною ані для українських, ані для світових реалій. За однопартійної коаліції не потрібно розвивати ані інститут побудови міжпартійного (міжфракційного діалогу), ані діалог з опозицією. Водночас збільшується спокуса врегулювати статус опозиції у спосіб, зручний для коаліції, чи надовго відкласти це питання. З огляду на заяви керівництва ВРУ найближчим часом не варто чекати закону про опозицію.

Для адміністративної спроможності ВРУ виклик становить затягування процесу переходу до електронного документообігу. Ухвалення законопроєкту № 4586 продовжило термін одночасного існування електронного й паперового документообігу. Гальмування цього процесу може негативно вплинути і на інструменти електронної взаємодії громадян з Парламентом (наприклад, електронне обговорення законопроєктів).

Жодна рекомендація попереднього періоду не виконана повністю, тому вони залишаються актуальними.

1. Узгодити Регламент ВРУ з чинною Конституцією України, зокрема щодо проведення відбору кандидатів на посаду суддів Конституційного Суду України, врегулювання статусу коаліції, а також механізмів її формування та підрахунку кількості тощо.

2. Переглянути Дорожню карту щодо внутрішньої реформи ВРУ з метою доопрацювання рекомендацій, які втратили актуальність або мають сумнівну доцільність в умовах вітчизняних парламентських практик.

3. Схвалити концепцію законодавчого процесу «від початку до кінця», яка має бути узгоджена між усіма суб’єктами законодавчого процесу й корелювати з поточною реформою публічної адміністрації.

4. Розробити та ухвалити закони, спрямовані на інституційне посилення контрольної функції Парламенту, зокрема щодо уніфікації формату та структури щорічних звітів міністерств, розроблення та затвердження комітетами ВРУ річних робочих планів здійснення нагляду (контролю) за виконавчою гілкою влади, досягнення чіткого співвідношення комітетів і сфер відповідальності міністерств, налагодження практики «Post-legislative scrutiny».

5. Ухвалити Закон України «Про нормативно-правові акти» задля забезпечення ефективного розподілу сфери регулювання законів і підзаконних актів, а також встановлення єдиних правил підготовки законопроєктів, їх узгодження між заінтересованими суб’єктами, порядку взаємодії суб’єктів законодавчої діяльності, набуття чинності законами, реалізації, моніторингу та оцінювання реалізації законів.

6. Розробити та ухвалити Кодекс депутатської етики з урахуванням міжнародних стандартів діяльності парламентарів.

7. Ухвалити в цілому Закон України «Про особливості проходження державної служби в Апараті Верховної Ради України».

8. Організувати процес розробки комплексних змін до Конституції України в Парламенті із залученням широкого кола стейкхолдерів з метою посилення його ролі та розв'язання наявних внутрішніх проблем, які витікають з положень Конституції України: а) зміна способу голосування за закони простою більшістю за наявності визначеного кворуму; б) обмеження індивідуального права законодавчої ініціативи народних депутатів; в) скасування імперативного мандата.