Реформа освіти і науки

Станом на цей час основними викликами реформи у сфері освіти і науки є:

• Неготовність значної частини політиків та урядовців підтримати розвиток інституційної спроможності держави у сфері освіти та забезпечити наступність і послідовність кроків у здійсненні реформ. У багатьох народних депутатів, урядовців, інших ключових стейкхолдерів немає розуміння того, що реформування освіти потрібно не лише для освіти та її здобувачів, а й для прискорення соціально-економічного розвитку держави, посилення її конкурентоспроможності у світі, забезпечення національної безпеки. Відповідно, фінансування освіти є не витратами на утримання закладів, а інвестиціями у розвиток та безпеку держави.

• Відсутність в органів виконавчої влади системного бачення розвитку освіти і науки в Україні. Їхня основна увага зосереджена на розв'язанні оперативних проблем. При цьому кількість і масштаби таких проблем поступово зростають та істотно перевищують спроможність органів виконавчої влади долати їх. Це підвищує актуальність законодавчих змін, спрямованих на децентралізацію управління і, зокрема, підвищення інституційної автономії закладів освіти всіх рівнів.

• Розмивання системи ухвалення рішень щодо реформування та розвитку освіти і науки. Через обмежену спроможність МОН такі рішення все частіше беруть на себе інші центральні органи виконавчої влади, зокрема Міністерство цифрової трансформації України, Міністерство економіки України тощо. Інколи це дає змогу швидше та ефективніше ухвалювати оперативні рішення з конкретних проблем, але водночас посилює системні проблеми державного управління освітою і наукою.

• Спроби шукати «прості» рішення для складних проблем, які не спираються на серйозні дослідження та всебічну статистику, їх підтримка окремими високопосадовцями і відповідні пропозиції до законодавства. Вони зазвичай не мають належного обґрунтування ані з погляду реалістичності, ані можливих наслідків і потрібних ресурсів, ані відповідності рамковим документам та/або найкращим практикам країн Європейського Союзу.

Моніторинг виявив, що протягом 2020–2021 рр. ухвалено окремі необхідні законодавчі рішення з реформування освіти, але істотного просування реформи не відбулося. Частково це пояснюється пандемією коронавірусної інфекції, яка ускладнила процедури підготовки й ухвалення рішень, а також перемкнула увагу органів, що ухвалюють рішення, на розв'язання непередбачених оперативних проблем. Надані рекомендації стосовно пріоритетних дій на 2020–2021 рр. залишаються актуальними й надалі. 

Пріоритетними кроками реформи освіти на наступний рік мають стати: 

1. децентралізація управління у сфері освіти і науки, посилення інституційної автономії закладів освіти всіх рівнів, зосередження повноважень центральних органів виконавчої влади на розв'язанні стратегічних завдань розвитку освіти і науки;

2. створення ефективних систем внутрішнього й зовнішнього забезпечення якості освіти, що базуються на принципах Європейського освітнього простору, зокрема Стандартах і рекомендаціях щодо забезпечення якості у Європейському просторі вищої освіти;

3. ухвалення Законів України «Про професійну освіту», «Про освіту дорослих», «Про національну систему кваліфікацій», які мають усунути наявні прогалини й суперечності в чинному законодавстві і сприяти зростанню впливу освіти й людського потенціалу на сталий соціально-економічний розвиток України;

4. законодавче забезпечення цифрової трансформації освіти, зокрема застосування цифрового освітнього контенту, впровадження цифрових технологій управління на всіх рівнях освіти, обліку роботи педагогічних та науково-педагогічних працівників, застосування відкритих даних і технологій штучного інтелекту в оцінюванні результатів навчання, освітньої та наукової діяльності учасників освітнього процесу та закладів освіти;

5. збільшення обсягу й підвищення ефективності та прозорості використання бюджетних видатків на освіту та науку, у тому числі через удосконалення відповідного законодавства, законодавче стимулювання залучення позабюджетного фінансування освіти і науки;

6. затвердження стратегії розвитку вищої освіти, яка б визначала ключові цілі та задавала ключові напрями реформування відповідно до бачення загальних цілей і напрямів розвитку суспільства і держави, технологічного розвитку, розвитку вищої освіти у глобальному вимірі; передбачала диференціацію типів закладів вищої освіти і законодавства, яке їх регулює, перегляд організаційно-правового статусу закладів вищої освіти, який би забезпечував їх право бути власниками майна та коштів і самостійно розпоряджатися ними, подальшу інтеграцію до Європейського простору вищої освіти;

7. формування узгодженого бачення профільної середньої освіти на перспективу до 2031 року як перехідного етапу між базовою загальноосвітньою підготовою і спеціалізованим подальшим навчанням і трудовою діяльністю, яке б враховувало цілі та особливості її здобуття у системах повної загальної середньої, професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої освіти, фіксування цього бачення в освітньому законодавстві і стратегічних документах.